Священномученик Серафим, архідиякон

Місяця лютого на 4-й день

Преподобномученик Серафим народився 27 липня 1899 року в місті Ярославлі в сім’ї Єфремовського другої гільдії купецького сина Олександра Васильовича Вавилова та його дружини Параскеви Іванівни, а під час хрещення був названий Володимиром. Олександр Васильович працював прикажчиком у купця Перлова. Згодом сім’я Вавилових переїхала до Санкт-Петербурга. Початкову освіту Володимир здобув удома; коли хлопчикові виповнилося десять років, батько подав прохання директору Санкт-Петербурзької 7-ї гімназії про допуск сина до іспитів. Однак, з огляду на те що Володимир тяжко захворів на запалення легенів, складання іспитів до гімназії довелося відкласти, і він вступив туди наступного, 1910 року. Освіта, отримана в гімназії, здалася, однак, юнакові недостатньою, і 22 серпня 1917 року він подав прохання директору Петроградської консерваторії про допущення його до іспитів для вступу в консерваторію за класом рояля, а 30 вересня 1918 року відправив прохання ректору Петроградського університету з проханням зарахувати його на юридичний факультет.

Живучи в Петрограді, Володимир був парафіянином Свято-Троїцької Олександро-Невської Лаври, і його духівником став ієросхимонах Серафим (Богатов), який походив із селян Тамбовської губернії та розпочинав чернече життя в Саровській пустелі, а з 1882 року трудився в Олександро-Невській Лаврі в Санкт-Петербурзі; 1905 року його постригли у схиму. Помер отець Серафим 2 жовтня 1919 року і був похований на лаврському братському кладовищі.

Наступного дня після смерті духівника Володимир подав прохання митрополиту Петроградському Веніаміну (Казанському) про прийняття його до числа насельників Лаври і постриг у чернецтво. Він писав: “Це моє давнє бажання, яке неодноразово схвалював нині спочилий ієросхимонах Серафим, який залишив мені начебто на виконання свого заповіту клобук і параман.

Залишившись на положенні сироти після смерті мого старця-наставника і духівника, я дуже бажаю почати нове життя його смертю”. Митрополит Веніамін благословив прийняти Володимира

послушником і призначити паламарем. Крім послуху у вівтарі, він чергував біля святих мощей святого благовірного князя Олександра Невського. З грудня 1919 року йому довелося, крім того, нести послух сторожа при лаврській Миколо-Кладбищенській церкві.

24 листопада 1919 року послушник Володимир направив прохання наміснику Лаври архімандриту Віктору (Островідову) з проханням постригти його в чернецтво. Засідання Духовного Собору Свято-Троїцької Олександро-Невської Лаври, яке відбулося 27 листопада, підтримало його прохання, і 26 лютого 1920 року послушника Володимира постригли в чернецтво і нарекли Серафимом, а 29 лютого висвятили на ієродиякона.

Маючи прекрасну музичну та художню освіту, Серафим писав ікони. Найвідоміша – в повний зріст написана ікона св. блгв. кн. Олександра Невського (зараз зберігається в Князь-Володимирському соборі Санкт-Петербурга).

Влітку 1922 року за підтримки радянської влади було організовано обновленський розкол і храми в Лаврі захопили обновленці. Братія Лаври розділилася: частина дотримувалася тієї точки зору, що необхідно визнати обновленське ВЦУ, інші були категорично проти приєднання до групи зрадників Церкви, і їм довелося покинути Лавру. Серед них був і ієродиякон Серафим. 3 липня 1922 року він просив Духовний Собор відпустити його в безстрокову відпустку і, отримавши дозвіл, був визначений на посаду псаломщика до храму великомучениці Катерини, що на Василівському острові в Петрограді.

У 1923 році храм великомучениці Катерини був також захоплений обновленцями, і з 12 квітня 1923 року ієродиякон Серафим став служити на Никифорівському подвір’ї в Петрограді. 25 грудня 1924 року за ревне служіння він був нагороджений Патріархом Тихоном грамотою. 12 квітня 1928 року ієродиякон Серафим повернувся до Олександро-Невської Лаври, намісником якої став у цей час суворий ревнитель православ’я єпископ Шліссельбурзький Григорій (Лебедєв). У 1929 році ієродиякон Серафим був зведений у сан архідиякона.

27 листопада 1935 року влада міста ухвалила рішення про остаточне закриття всіх храмів Лаври. “У зв’язку з тим, – писали вони, – що колишня Олександро-Невська Лавра перетворилася на велике радянське містечко, яке налічує сімнадцять різних установ і шкіл, де і небажане знаходження церкви, і, крім того, йдучи назустріч наказам виборців… і масовому клопотанню низки підприємств і установ та фізкультурників… про закриття церкви, оскільки приміщення необхідне під районний будинок фізкультури, – церкву закрити, а будівлю використати для зазначеної мети”.

Після закриття в січні 1936 року останнього діючого на території Лаври храму в ім’я Зішестя Святого Духа на апостолів отця Серафима викликали до НКВС як свідка і намагалися схилити до дачі неправдивих свідчень проти інших. Отець Серафим категорично відмовився бути лжесвідком, і слідчий у помсту за це взяв із нього підписку, що в триденний термін він покине місто. Архідиякон Серафим поїхав у місто Клин Московської області і став служити в Скорбященському храмі.

Архідиякона Серафима заарештували 26 січня 1938 року і ув’язнили в Таганській в’язниці в Москві.

Один із чергових свідків показав, що архідиякон, прийшовши до благочинного, говорив: “Більшовики, як хороші музиканти, змінюють свою гру. Дивись, у нас за новою конституцією голосувати будуть усі. Я знаходжу в їхній грі одну їхню пастку, не більше, тут треба бути обережним, а то потрапиш у їхній каземат”.

Слідчий запитав архідиякона:

– Ви були ченцем?

– Так, я був ченцем з 1919 року і залишаюся ним відповідно до своїх переконань до теперішнього часу.

– Слідство вам висуває обвинувачення в тому, що ви, будучи служителем релігійного культу, висловлювали антирадянські судження проти радянської влади. Ви визнаєте себе в цьому винним?

– Винним себе в пред’явленому мені обвинуваченні не визнаю.

– Зокрема, ви говорили про висилку вас із Ленінграда і у зв’язку з цим висловлювалися антирадянськи. Ви це визнаєте?

– Про висилку, може, і говорив, але проти влади не висловлювався.

8 лютого 1938 року трійка НКВС засудила архідиякона Серафима до розстрілу. Архідиякона Серафима (Вавилова) було розстріляно 17 лютого 1938 року, його поховали в безвісній спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.