Священномученик Петро Попов пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 11-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця травня на 23-й день — Собор Ростово-Ярославських святих / місяця серпня на 18-й день, якщо на цей день припадає неділя, або в неділю перед цим днем — Собор Кемеровських святих (перехідне)

Священномученик Петро народився 1895 року в селі Нікольське Даниловського повіту Ярославської губернії в сім’ї священника Олексія Михайловича Попова. Початкову освіту Петро здобув у Ярославському духовному училищі; 1918 року він закінчив Ярославську духовну семінарію і протягом трьох років викладав у школі, поки не з’ясував остаточно, що радянська школа безповоротно захоплена богоборцями і поширюватиме у своїх стінах лише безбожництво, заражаючи й отруюючи ним душі дітей. Вчителювання ж досконале можливе лише пастирське, за умови якщо християнські ідеали та життя пастиря становлять одне ціле. І 1921 року він був висвячений на священника до храму Казанської ікони Божої Матері в селі Помогалово Романово-Борисоглібського повіту Ярославської губернії на місце свого батька.

Обравши пастирський терен цілком свідомо, він уже не пристосовувався до гонителів, не намагався догодити можновладцям, не боявся погроз синів світу цього, і під час гонінь на Православну Церкву в 1931 році був заарештований за звинуваченням в антирадянській агітації та засуджений до трьох років заслання у Казахстан.

У травні 1934 року отець Петро повернувся із заслання і вступив священником до храму в селі Вознесення Романово-Борисоглібського повіту, перейменованого на той час на Тутаєвський район.

Повернувшись до служіння біля престолу Божого, отець Петро залишався таким самим ревним проповідником і служителем Христовим, яким був, обираючи сповідницький шлях за часів гонінь на Церкву, що починалися. Збереглося кілька проповідей, виголошених ним незадовго перед арештом, деякі з котрих були пред’явлені йому як обвинувальний матеріал, — гонителі в цьому випадку і не бажали приховувати, що переслідують його за віру Христову.

Усі церковні традиції, коли у великі свята було заведено до революції священникам ходити парафією, відвідувати парафіян і служити в їхніх будинках молебні, прикликаючи на них благословення Боже, отець Петро зберіг і за часів гонінь, що настали.

Безбожників, які вважали це порушенням закону про відокремлення Церкви від держави, позиція отця Петра дратувала, і 31 липня 1936 року співробітники НКВС заарештували його, помістивши до камери попереднього ув’язнення в Тутаєві.

— Чому ви здійснювали ходіння по селах на Різдво, Великдень, Вознесіння тощо без дозволу сільради? — запитав священника слідчий.

— Одного разу я доручив церковному старості Федору Галактіоновичу Покічеву взяти дозвіл сільради на право ходіння по селах, але в сільраді йому сказали, що на ходіння з хрестом дозволу не вимагається, після чого ми жодного дозволу не питали.

— Чи відома вам інструкція Комісії ЦВК у справах культу, яка зобов’язує щоразу для ходіння по селах брати дозвіл сільради?..

— Такої інструкції я не читав, але знаю, що дозвіл брати треба.

— Знаючи, що дозвіл брати треба, чому ж ви порушили закон?

— Мені сказав Покічев, що… дозволу на ходіння з хрестом і Євангелієм не потрібно.

— Покічев — інвалід, неписьменна людина, він міг не зрозуміти, що йому сказали в сільраді, і ваша відповідальність здійснювати таке ходіння по селах тільки більша, коли у вас на руках немає дозволу. Чому ви цього не робили?

— Через простоту свою я йому довірився і дозволів не брав, а ходіння по селах здійснював.

— Порушення радянських законів слідство пояснює як ваше невизнання радянської влади. Визнаєте ви це?

— У мене немає бюлетеня Комісії у справах культу при ЦВК (Центральному виконавчому комітеті — ред.) СРСР; я навіть не знаю, чи існує така Комісія, оскільки радянських газет не читаю зовсім…

— Коли у вас склалося таке переконання, що “культурне, заможне життя без релігії є справою темряви, розпусним”?

— Такі переконання у мене склалися давно, тобто відтоді як я пізнав християнське вчення, як закінчив духовне училище і семінарію. І до радянського… життя я був противник цього, і зараз, після колективізації… тому що воно є безрелігійним.

— Ви свідчите неправду. До радянського періоду в селі не було ні культурного, ні заможного життя, крім експлуатації. Отже, ви проти культурного і заможного життя, яке настало тільки в радянський період, у період після колективізації?

— Колективізацію, яка будується не на християнських засадах, я не визнаю, про що й проповідував серед населення.

— У якій формі ви закликали колгоспників не визнавати “такого культурного і заможного життя, яке відходить від релігії”?

— У формі проповідей з церковної кафедри. Особистих бесід з колгоспниками не вів.

— Як сприймалася колгоспниками така ваша проповідь?

— Судячи з того, що відвідування церкви не збільшувалося, очевидно, моя проповідь слабко сприймалася, і моїм обов’язком було ще старанніше виконувати свій обов’язок проповідника.

9 грудня 1936 року Особлива Нарада при НКВС засудила отця Петра до трьох років ув’язнення у виправно-трудовий табір, і його відправили в Маріїнські табори Кемеровської області.

Священник Петро Попов помер 25 травня 1937 року в Орлово-Розівському табірному пункті в Кемеровській області і був похований в безвісній могилі.