Священномученик Петро Лєбєдев, пресвітер

Місяця жовтня на 14-й день.

Петро Олександрович Лебедєв (1889 – 1937), протоієрей, священномученик. Народився 5 листопада 1889 року в місті Галич Костромської губернії в сім’ї вчителя духовного училища Олександра Лебедєва, згодом священика Преображенського собору м. Галича. Виховувався в суворо християнському дусі – у простоті, покірності, стриманості та смиренності.

У 1904 році закінчив Галицьке духовне училище за II розрядом, у 1910 році – Костромську духовну семінарію за I розрядом.

Потім працював викладачем Закону Божого в місті Шунге ( тепер село Костромського району). Там познайомився з майбутньою дружиною, вчителькою тієї ж школи Варварою Тимофіївною.

У 1910 році був висвячений на диякона, у 1911 – на ієрея. Став служити на посаді другого священика в церкві Іллі пророка в селі Джерела Юр’євецького повіту Костромської губернії (Джерельницький район Іванівської області).

Отець Петро вирізнявся безкорисливістю, аскетизмом і людяністю. Він говорив парафіянам: “Люди мого сану не повинні відрізнятися багатством від звичайних рабів Божих”. Отець Петро жив із сім’єю в церковній сторожці і не брав із парафіян грошей за треби. На знак подяки парафіяни безкоштовно збудували йому будинок.

З червня 1917 року був головою п’ятого Юр’євецького окружного управління.

Після революції 1917 року виступив як противник богоборчої влади, і з 1918 року і до самої його смерті за ним стежили.

У 1921 році возведений у сан протоієрея і призначений настоятелем Іллінського храму села Родники і благочинним повіту.

Працями отця Петра було створено парафіяльну бібліотеку, він збирав дітей для занять із Закону Божого, на його проповіді збиралися жителі навіть із навколишніх сіл. Отець Петро не боявся залякування безбожників, закликав духовенство постояти за православні храми, відважно брав участь у дискусіях із безбожниками. Завдяки йому парафіяни не прийняли обновленство і продовжували прикрашати свій храм.

У 1932 році був заарештований. Його дружину і п’ятьох дітей вигнали з дому. Перебуваючи в ув’язненні, два з половиною роки працював у радгоспі під Іваново, постійно зазнаючи глузувань, знущань і образ.

У 1935 році священик був звільнений і повернувся до служіння в село Родники. Коли місцева влада вирішила закрити храм, отець Петро не побоявся організувати збір підписів на його захист.

У ніч на 8 жовтня 1937 року був заарештований разом із другим священиком храму о. Миколою Розочовим і відправлений до в’язниці в Іваново.

Священикам було запропоновано зректися сану. Вони рішуче відмовилися, о. Петро вимовив: “Хто служить Богу Єдиному, Живому й Істинному, той ніколи не погодиться зрадити свою паству і жити з лиходіями”. За ці слова він був жорстоко побитий і безпорадний кинутий у камеру.

Вранці 27 жовтня 1937 року був розстріляний на подвір’ї Іванівської в’язниці разом із другим священиком Іллінської церкви отцем Миколою Розочовим.

26 грудня 2003 року ухвалою Священного Синоду був зарахований до лику святих новомучеників для загальноцерковного шанування.