Священномученик Петро Капітолійський, Дамаський, пресвітер

Місяця жовтня на 4-й день

Святий Петро жив на рубежі VII-VIII століть і походив із міста Капітолії. Він захоплював усіх мудрістю та розумом. Петро одружився і мав трьох синів. Але оскільки його любов до Бога була сильнішою за любов до сім’ї, він розлучився з дружиною і став ченцем. Потім єпископ Бостри, проти волі Петра, висвятив його на пресвітера.

Тяжко захворівши у віці шістдесяти років, Петро журився, що мученицький вінець може минути його. Тоді, скликавши іменитих мусульман, він замість обіцяного заповіту полум’яно сповідував перед ними християнську віру і закінчив різкими викриттями ісламу. Всупереч усім очікуванням Петро одужав і дедалі більше прагнучи долучитися до слави мучеників, почав ревно проповідувати, засуджуючи омани мусульман на вулицях і в громадських місцях. Мусульмани Капітолії склали донос, який надіслали Омару, синові халіфа Валіда I.

Під час зустрічі з чиновником, посланим допитати його, Петро виявив таку саму рішучість, як і раніше, і тому був кинутий у темницю. У цей час халіф захворів і скликав до Дамаска своїх дітей. Користуючись нагодою, Омар виклав батькові справу християнського священика. Валід наказав негайно привести обвинуваченого. Боячись не побачити більше свого священика, християни Капітолії об’єдналися і слідували за ним частину шляху.

Щойно Петро прибув до палацу халіфа, Омар покликав його і запропонував обирати між життям і смертю. Святий відповідав палко і жваво, недвозначно давши зрозуміти, що бажає смерті, тож розгніваний Омар негайно відіслав його до батька. Халіф оголосив святому, що той може вважати Ісуса Христа Богом, але називати пророка Мухаммеда батьком брехні недозволено. Петро відповів таким чином, що халіф відмовився від подальшого суду й оголосив вирок, обравши витончено жорстоку страту.

10 січня 715 року святого мученика привезли назад у Капітолію і виставили перед усім народом. У перших рядах глядачів перебували його син і дочка, яких для цього змусили покинути келії, де вони жили з дитинства. Дотримуючись наказів халіфа, кат вирвав мученику язик. Наступного дня він відсік йому стопу і кисть руки. У неділю, за ще більшого скупчення народу, він відрізав святому Петру іншу стопу й іншу кисть, потім осліпив його, слідом за цим розіп’яв біля монастиря, в який той помістив своїх дочок і поруч із яким і помер, пронизаний трьома ударами списа.

Воїни стерегли тіло святого протягом п’яти днів, після чого спалили й кинули рештки в найближчий річковий потік і навіть вимили з обережністю всякий предмет, що міг торкнутися святих мощів, щоб завадити вірянам вшановувати їх.