Житія святих,  Лютий

Священномученик Петро Грудинський пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 22-й день — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / лютого на 9-й день

Священномученик Петро народився 1877 року в місті Глуську Мінської губернії в сім’ї селянина Феофіла Грудинського. Петро Феофілович здобув освіту в міському училищі, а потім працював у волосному правлінні та в страховому відомстві. 1905 року Петро Феофілович на губернських зборах був обраний депутатом від селян до 2-ї Державної думи.
У 1921 році, в той час, коли вже почалися гоніння на Православну Церкву, Петра Феофіловича висвятили на священника до храму святителя Миколая Чудотворця в селі Тимковичі Копильського району Мінської області. Тут він прослужив до свого арешту, здобувши повагу і любов парафіян.
13 січня 1930 року отця Петра заарештували, і його було ув’язнено у в’язницю в місті Слуцьку. Його звинувачували в тому, що він “мав зв’язок із колишніми чиновниками та через них проводив антирадянську агітацію”. У той час, коли священник був під арештом, безбожники-активісти в Тимковичах провели збори, на яких постановили: “Ліквідувати нарівні з усіма куркулями й попа Грудинського за його антирадянську діяльність”.
Дружина священника писала йому до в’язниці: “Прошу тебе… якщо ти жалієш мене, відмовся від своїх переконань, які нічого нікому не дають. Я тебе неодноразово просила про це і раніше. За ці вісім років, згадай, скільки, мало не щодня, було скандалів між нами на ґрунті релігії! Для тебе я кривила душею, одягала маску через прихильність до тебе. Тепер же немає вже сил, я втомилася терпіти через те, у що не вірю. І я востаннє запитую тебе: кому ти віддаєш перевагу — чи мені, котра існує, — чи своїй, як ти кажеш, ідеї?! Якщо погодишся зі мною, я поїду з тобою хоч на край світу, не боячись нужди. Але при думці продовжувати бути матушкою я вся здригаюся — не можу. Відповідай мені, як бути?”
“Дорога Ірочко, — писав із в’язниці отець Петро у відповідь на цей лист, — твій лист приголомшив мене більше, ніж арешт, і тільки свідомість, що він продиктований горем і нужденністю, дещо заспокоїла мене. Ось уже скоро двадцять чотири роки, як ми живемо разом, і ти, рідна, мала змогу переконатися, що я завжди намагався бути чесним і справедливим, що я ніколи на угоди зі своєю совістю не йшов. Ти добре знаєш, що я ворогом радянської влади ніколи не був… і злочинцем себе жодною мірою не вважаю. Тому особливо турбуватися нема чого. Якщо ж долі угодно послати мені випробування, то скоритися їй так чи інакше потрібно. Я ніколи не соромився своєї совісті, — навіщо ж ти, користуючись важкими обставинами, штовхаєш мене на безчесний учинок, знаючи мою релігійність, не напускну, а внутрішню?! Зректися віри в Христа, Котрий становить смисл усього мого життя, від Котрого я бачив стільки благодіянь, і залишити Його в той час, коли я наближаюся до могили?! Я не можу, і не зроблю цього навіть заради тебе, яку завжди любив і люблю. Дорога моя, візьми себе в руки й не давай ходу чорним думкам… Пришли мені гребінь, він у теплому підряснику. Сам я здоровий, почуваюся добре і тільки часто думаю про тебе, що тобі так важко. Міцно обіймаю тебе, цілую і молюся, щоб Господь підкріпив тебе, зберіг від зла”.
23 лютого 1930 року священник Петро Грудинський був засуджений до розстрілу і незабаром розстріляний.