Священномученик Павло Лазарев пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 20-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Священник Павло Андрійович Лазарєв народився 19 листопада 1877 року в місті Коливані на річці Обь у сім’ї міщанина.

1 березня 1915 року він був висвячений у сан священника архієпископом Владивостоцьким Євсевієм (Нікольським) у домовій Євсевіївській церкві при архієрейському подвор’ї на Сєданці поблизу Владивостока.

У 1916 році у дружини отця Павла Клавдії Миколаївни була частково паралізована ліва частина тіла. Лікування, зокрема хорошими лікарями із Владивостока і Японії, не допомагало. Отець Павло молитовно звернувся по допомогу до святого Іоанна Кронштадтського й отримав уві сні одкровення: «Відслужи молебень до Матері Божої, Вона йде до вас, і використай миро».

За кілька днів після такого сну до сільської церкви Раківки із єпархії прийшов лист зі сповіщенням, що чудотворну ікону Богородиці винесли хресним ходом зі Шмаковського монастиря і вона прибуде в село такого-то числа. Йшов травень. До часу прибуття святині на в’їзді в Раківку поставили величезний дубовий хрест, висадили навколо нього кущі. У призначений день все село з хором і хоругвами зустрічало прибуття ікони Божої Матері. Відслужили молебень, після якого отець Павло взяв олію із світильника, що горів перед образом і, повернувшись додому, покрив нею хворі місця своєї дружини. Через три дні Клавдія Миколаївна встала і самостійно пішла до церкви на Літургію. Цей день чудесного зцілення назавжди увійшов до сімейного календаря як свято.

У 1918 році отець Павло служив штатним священником храму Живоначальної Трійці села Антонівка Приморської області, що знаходився приблизно за 50 кілометрів від міста Спаська, в лісовій місцевості.

Отець Павло часто просив дружину: «Молися за мене Господу, щоб я не злякався страждань і мук, а бадьоро стояв за віру в Господа Христа до смерті…» У січні 1919 року батюшка розповів дружині про незвичайний сон, у якому йому з’явився Владивостоцький єпископ, котрий попередив про те, що через шість місяців отця Павла вб’ють. Старший син отця Павла Євгеній згодом згадував, що однією із улюблених книжок батька в цей час став роман Сенкевича «Камо грядеши», присвячений гонінням на перших християн.

В умовах анархії влади і розброду в умах парафіяни знаходили в сільському пастирі надію і опору. Антонівський священник продовжував ревно служити, просвіщати і навчати сільських дітей основ релігійного життя, Закону Божого. У життєвих потребах він брав участь у діяльності кооперативу в кількох селищах: Афанасіївка, Глухівка, Антонівка і Микитівка. Організовував парафіян на збір продовольчої допомоги для збіднілих жителів і особисто розвозив її по домівках нужденних. Водночас і сам батюшка утримував своє домашнє господарство. Ці заходи допомагали селянам виживати в умовах погіршення життя, а також постійних поборів на потреби протиборчих сторін: чи то козаків отамана Калмикова, чи то інтервентів-японців, чи то червоних партизанів, чи то просто бандитських груп, в області дії яких перебували села. Причому отець Павло не боявся захищати свою паству від беззаконь як одних, так і інших.
У 1919 році в селі Микитівка (приблизно за 10 км від Антонівки) з’явилися червоні партизанські загони Гурка, Морозова, Альошечкіна, Топоркова, Песецького під загальним командуванням О. П. Баранова. Селян навколишніх селищ залякали погрозами і жорстокими розправами над тими, хто опинявся під найменшою підозрою, хто відмовлявся давати продовольство на утримання загонів. У такій ситуації священник Павло із Антонівки, по суті, виявився одним із тих, хто заважав збройним угрупованням, які захопили владу, остаточно підпорядкувати своєму впливу населення.

Настав травень. Минуло свято Вознесіння. У перший недільний день, що настав після нього, отець Павло служив літургію у своєму храмі. Церковний староста, паламарі, зокрема старший син батюшки Євгеній, як зазвичай, перебували поруч з настоятелем у вівтарі. Несподівано до храму з шумом і нахабством увійшли кілька озброєних людей. Вони почали хулити Спасителя і поглумитися над святинями. Отець Павло спокійно вийшов у храм і продовжив кадіння.

Народ, злякавшись спершу озброєних людей, але бачачи стійкість священника, відчув упевненість, і партизани у присутності людей не наважилися заарештувати батюшку. Однак через кілька днів напередодні свята Святої Трійці до будинку настоятеля прибули червоноармійці…

Отець Павло точно знав, що за ним прийдуть уночі, його попередив про це за кілька годин один із антонівських селян. Але священник відмовився від пропозиції таємно сховатися, терміново піти до родичів у Спаськ… Коли до його будинку увійшли дев’ятеро озброєних людей і оголосили, що його заарештовано, батюшка був уже вбраний. Він навіть не запитав, за що його заарештовують.

Усе відбувалося на очах родини. Священник став перед образами Спасителя і Божої Матері, помолився, надягнув наперсний Хрест, попрощався і благословив дітей. Клавдії Миколаївні вимовив: «Не горюй! Молися Цариці Небесній. Вона не залишить вас».

Отця Павла червоні партизани не наважилися вбивати в Антонівці, а повезли в сусідню Микитівку, де в приміщенні початкової школи було влаштовано допит. Мимовільними свідками «суду» над священником стали шкільний сторож Тетяна та її чоловік. Згідно з їхньою розповіддю командир загону Пісецький особисто розмовляв зі священником. Він одразу заявив настоятелю: Бога немає, а священники — царські прислужники — вигадали Його, щоб тримати народ у страху і покорі. Отцю Павлу було запропоновано умову звільнення із-під варти: у церкві оголосити народу, що він усіх обманював, а потім зняти прилюдно хрест і священницьку рясу. Але отець Павло на цю пропозицію твердо заявив, що не відмовиться від Бога і за віру Христову готовий прийняти смерть.
Недалеко від школи, у лісі за Микитівкою священника розстріляли і тяжкопораненого кинули помирати. Про те, що це було так, здогадалися церковний сторож та її чоловік, яких за деякий час під погрозами привели до місця загибелі священника і наказали копати для нього могилу, щоб поховати тіло. Вони побачили, як покійний мучився на місці, куди впав після поранення, і намагався прикривати криваву рану на лівому боці живота.

За деякими даними, вбивство сталося в день свята Святої Трійці, 26 травня / 8 червня 1919 року. Згідно ж з записом у метричній книзі Спасо-Преображенської церкви села Спаське смерть священника настала 20 травня / 2 червня 1919 року.

У серпні 1919 року селяни Антонівки знайшли таємне місце поховання батюшки, і, викопавши тіло, побачили його обличчя, якого зовсім не торкнулося тління. Однак спроба Клавдії Миколаївни та парафіян перепоховати покійного отця Павла по-християнськи, у гробі, була припинена партизанами, які після цього випадку спалили останки священника.

Указом Владивостоцької єпархіальної ради від 31 жовтня було звершено офіційне відспівування і зроблено запис у метричній книзі.

Тропарі, кондаки, молитви та величання