Місяця листопада на 3-й день

Священномученик Павло народився 1880 року в селі Анніно Рагозецької волості Тимського повіту Курської губернії в родині селянина. У 1892 році Павло вступив до Курської Духовної семінарії, а по закінченні її – до Санкт-Петербурзької Духовної академії.
Служачи парафіяльним священиком, отець Павло з 1902 по 1912 рік був законоучителем початкової та двокласної шкіл Голубовського рудника Слов’яносербського повіту Катеринославської губернії, з 1909 по 1912 рік – завідувачем і законоучителем церковноприходської школи. З 1912 по 1919 рік отець Павло був законовчителем Бахмутовського реального училища та настоятелем училищної церкви. «Священнослужіння, – як свідчить його послужний список, – не залишав, але після ліквідації законоучительства був чотири місяці без місця до визначення парафіяльну службу, причому одягу, привласненого йому, не знімав».
1920 року його було призначено настоятелем церкви Андрія Первозванного села Андріївка Маріупольського повіту Маріупольської губернії, 1921 року – настоятелем Миколаївської церкви села Миколаївка того ж повіту. З 1922 до 1929 року отець Павло був настоятелем Миколаївської церкви Маріупольського порту.
У 1923 році він був нагороджений наперсним хрестом і зведений у сан протоієрея. У 1924 році протоієрей Павло був призначений благочинним усіх церков міста Маріуполя, в тому ж році він був нагороджений хрестом Патріархом Тихоном з прикрасами. З 1925 до 1928 року протоієрей Павло виконував посаду уповноваженого з управління Маріупольським вікаріатством. У 1925 році «за старанну та корисну працю за посадою уповноваженого з вікаріатства» єпископом Маріупольським Антонієм (Панкеєвим) був нагороджений палицею.
1927 року ОГПУ заарештувало священика за звинуваченням у антирадянській агітації, але не зуміло довести звинувачення, і після двох місяців ув’язнення його було звільнено.
У лютому 1929 року протоієрей Павло був призначений настоятелем церкви Воскресіння Слова, що на Остоженці в Москві. 25 липня 1929 року його було призначено ключником московського Богоявленського кафедрального собору, що у Дорогомилові, та нагороджений митрою.
21 березня 1932 року ОГПУ заарештувало священика за звинуваченням у антирадянській діяльності та ув’язнило до Бутирської в’язниці. 28 березня відбувся допит. На запитання слідчого протоієрей Павло відповів: «Мої проповіді та розмови з духовенством жодного політичного забарвлення щодо існуючого ладу не мали. Влітку 1930 року до нас до церкви приїжджали іноземці. Я з ними жодних розмов не вів і навіть не бачив їх».

Після цих свідчень свідка слідчий 3 травня знову допитав священика, поставивши йому запитання відповідно до того, що було сказано протодіаконом. Отець Павло відповів: «Мені особисто з духовенством та церковниками доводилося говорити про інтерв’ю митрополита Сергія, але проти такого ніколи й ніде не виступав. Також мої розмови з будь-ким не стосувалися політичних питань. Розмова з приводу інтерв’ю в церковній сторожці як такої могла відбуватися, але фактично не пам’ятаю, чи була чи ні, через те, що минуло багато часу».
4 травня слідство було закінчено, і співробітник ОГПУ у обвинувальному висновку написав: «Не зупиняючись на розповсюдженні контрреволюційних провокаційних чуток, піп Андрєєв за церковними службами вимовляв проповіді антирадянського характеру, в яких закликав віруючих гуртуватися навколо церкви проти “гонителів на релігію та духовенство”. Крім того, Андрєєв в антирадянських цілях використав випущене митрополитом Сергієм інтерв’ю про відсутність “ганення на релігію в СРСР”, серед церковників агітував проти цього інтерв’ю, зібравши з цього приводу у церковній сторожці згаданої церкви церковний актив, і виступив із різкою антирадянською критикою цього документа. стверджуючи “про гоніння релігії в СРСР”».
10 травня 1932 року Особлива Нарада при Колегії ОГПУ засудила протоієрея Павла до трьох років заслання до Казахстану, і його відправили до Алма-Ати.
Повернувшись із заслання у 1935 році, протоієрей Павло був призначений настоятелем Вознесенської церкви у Теряєвій Слобіді Волоколамського району. У 1937 році протоієрей Павло був призначений настоятелем храму Різдва Богородиці у селі Возмище Волоколамського району та благочинним православних парафій Волоколамського, Шаховського та Лотошинського районів.
7 жовтня 1937 року він був заарештований і ув’язнений у місті Волоколамську. Через день священика допитали.

2 листопада протоієрей Павло та 10 листопада протоієрей Олександр були викликані на останній допит. Їм було поставлено лише одне питання, чи визнають вони себе винними в антирадянській агітації. Обидва священики відповіли, що ні, не визнають.
14 листопада 1937 року трійка НКВС засудила священиків Павла Андрєєва, Олександра Звєрєва та Димитрія Розанова до розстрілу. Протоієреї Павло Андрєєв та Олександр Звєрєв були розстріляні 16 листопада, а священик Димитрій Розанов 25 листопада 1937 року і поховані у безвісній спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.