Священномученик Олексій Ставровський, пресвітер

Місяця жовтня на 1-й день

Священномученик протоієрей Олексій Ставровський народився 1834 року у Санкт-Петербурзькій губернії у сім’ї священика. Освіту він здобував спочатку в Олександро-Невському духовному училищі, потім у Санкт-Петербурзькій Духовній семінарії, і нарешті, у Санкт-Петербурзькій Духовній Академії, яку він закінчив у 1861 році зі званням кандидата богослов’я. Незабаром він одружився і був висвячений у сан ієрея. На нього чекало служіння військового священика в Петропавлівській церкві військового шпиталю в Санкт-Петербурзі, і він прослужив тут 34 роки. 1896 року протоієрей Олексій Ставровський був призначений настоятелем собору св. Спиридона Триміфунтського в Адміралтистві та благочинним Санкт-Петербурзьких морських церков. За час своєї довгої служби (майже 56 років) він служив лише у двох храмах. Обидві церкви були значно упорядковані. Життя в них кипіло. Вплив протоієрей Олексій Ставровський справив на становище всього військового духовенства. Багато працюючи на різних суспільних теренах, маючи дар проповідництва, він був призначений благочинним всіх церков військового і морського відомства і прагнув поліпшити становище військових священиків. Крім того, він багато працював як член товариства зі збору коштів на допомогу студентам Санкт-Петербурзької Духовної Академії. Сімейству отця Олексія Ставровського, за його заслуги перед Батьківщиною, було даровано спадкове дворянство.
У 1918 році після вбивства в Петрограді Урицького за постановою Петроградської ЧК за одну ніч було розстріляно 500 ні в чому не винних людей, взятих новою владою як заручники. Серед них був заарештований і 84-річний військовий священик отець Олексій Ставровський. Разом із групою заарештованих він спочатку утримувався в одній із в’язниць Петрограда, а потім був переведений у Кронштадт. Під час свого ув’язнення він зберіг дивовижну бадьорість духу, втішав ув’язнених співтоваришів і навіть причащав їх запасними Святими Дарами. Незабаром після переведення ув’язнених у Кронштадт вони були виведені з в’язниці, збудовані в ряд, і їм було оголошено, що у вигляді репресії за вбивство Урицького кожен десятий з них буде розстріляно, а решту звільнено. Отець Олексій стояв дев’ятим, а після нього – десятим – стояв молодий священик. Звернувшись до нього, отець Олексій сказав: “Я вже старий, мені недовго залишилося жити; у житті я отримав усе, що можна було; дружина моя стара, діти мої всі на ногах; йди собі з Богом, а я стану на твоє місце”. І сказавши це, він став на місце молодого священика і був розстріляний. Дата його смерті точно не відома, але, ймовірно, це було наприкінці вересня або в жовтні 1918 року. Місце поховання теж невідоме, найімовірніше, воно у водах Фінської затоки, на траверсі Толбухіна маяка, де в 1918 році були потоплені баржі з заручниками.

Тропарі, кондаки, молитви та величання