Священномученик Олексій Никонов, пресвітер

Місяця жовтня на 16-й день.

Священномученик Олексій народився 15 жовтня 1881 року в Москві. Батько його Михайло Ніконов працював землеміром. У 1902 році Олексій Михайлович закінчив Московське комерційне училище і з 1903 року служив в армії. У 1905 році Олексій Ніконов залишив службу і вступив до Московської Духовної академії, яку закінчив 1910 року.

З 1911 по 1914 рік Олексій Михайлович був учителем у місті Данкове Рязанської губернії. З початком Першої світової війни його призвали в армію і він служив у Могильовській губернії прапорщиком в 11-ій Сибірській стрілецькій дивізії 43-го Сибірського стрілецького полку. У 1917 році його перевели в 712-й полк, який розташовувався в Пінських болотах.

З грудня 1917 року по липень 1918 року Олексій Ніконов командував взводом вартової роти в місті Данкове і був помічником військового керівника. З 1918 року Олексій Михайлович відновив учительську діяльність. У 1921 році він став псаломщиком і за рік, наприкінці серпня 1922 року, його висвятили на священика, і він служив в Успенській церкві підмосковного міста Клин.

У травні 1922 року виник обновленський розкол. Єпископ Клинський Інокентій (Летяєв) визнав незаконне обновленське ВЦУ і тим самим ухилився в розкол. На його місце Патріархом Тихоном було призначено єпископа Гавриїла, який виступив проти розколу й антицерковної діяльності його представників. У цьому йому допомагав благочинний міста Клин священик Олексій Воробйов. Священика Олексія Ніконова разом зі священиком Олексієм Воробйовим заарештували 26 вересня 1924 року за звинуваченням у тому, що вони “без дозволу місцевої влади влаштували в церкві міста Клин збори вірян, на яких виголошували агітаційні промови про гоніння радянською владою православ’я”.

2 жовтня 1924 року родичі заарештованих принесли ув’язненим передачу із запискою, в якій вони писали: “Дорогі батюшки, отці Алексії! Шлемо всі вам привіт. Передаємо одному отцю, Воробйову: дві пари білизни, теплу сорочку, шкарпетки і онучі, а іншому – дві пари білизни, одні теплі панчохи, а інші холодні. Білизну брудну змініть і вишліть зараз же нам, а також непотрібний вам посуд (зрозуміло, пообідайте, і ми почекаємо). Їжу посилаємо обом спільну, що можемо. Не сумуйте, Бог дасть, скоро випустять. Усі кланяються. Добре б ви були разом, усе веселіше. Ще посилаємо дві листівки, напишіть, де будете, щоб нам знати, куди приїхати і вам привезти поїсти. Не знаємо, чи можна вам із собою взяти гроші. Ви дізнайтеся. Ще посилаємо молитовник, якщо такий дозволять мати при собі”.

16 жовтня отець Олексій Ніконов був викликаний на допит.

– Скажіть, громадянине Ніконов, чи брали ви участь у нелегальних зборах, влаштованих з ініціативи громадянина Воробйова? – запитав слідчий.

– Зборів таких не було, а священик Воробйов, скликавши священика Успенського, диякона Щедрова і голову церковної ради Єремєєва, оголосив їм і народу, який випадково зібрався, що зборів як таких немає, а буде оголошення резолюції єпископа Гавриїла, – відповів священик.

– Що змусило вас поширювати провокаційні чутки про зв’язок ВЦУ з ОДПУ і радянською владою?

– Таких чуток я не поширював.

До винесення вироку отець Алексій перебував у Бутирській в’язниці в Москві. Оскільки провини священиків слідство довести не могло, їх тримали кілька місяців у в’язниці не допитуючи. 27 лютого 1925 року Особлива Нарада при Колегії ОДПУ засудила священика Олексія Ніконова до висилки в Наримський край на два роки.

Після відбуття терміну заслання отцю Олексію було три роки заборонено проживати в шести великих областях країни. Отець Олексій оселився в селі Спас-Дощатий Зарайського району Московської області і став служити тут у Преображенському храмі, намагаючись суворо виконувати богослужбовий статут, в усьому проявляючи себе відданим пастирем Церкви Христової.

Якийсь комуніст написав уповноваженому ОДПУ заяву, в якій просив “вжити термінових заходів для з’ясування особи священика села Спас-Дощатий, який працює близько двох років у церкві попом, веде контрреволюційну роботу. Головним чином опрацьовує молодь, розповідає проповіді кожну службу, не по одній, а по дві або по три проповіді… Я, як людина партійна, заявляю, що необхідно вжити термінових заходів щодо висилки його”.

За звинуваченням в антирадянській діяльності отець Олексій у лютому 1930 року був заарештований і ув’язнений у Зарайському адміністративному відділі. 10 лютого священика допитали. На запитання слідчого він відповів: “У проповідях проти радянської влади не виступав, говорив щодо духу невір’я, що якщо людина не вірить, то життя саме обов’язково приведе її до віри, але, однак, радянської влади не торкався. У проповідях я говорив, що в школах дітей навчають читати і писати, а вдома віряни можуть навчати Закону Божому. Проти колективізації я ніколи не виступав, і це не моя справа. Винним себе в антирадянській агітації не визнаю. Можу додати, що я хворий на туберкульоз легенів із втратою вісімдесяти відсотків працездатності, на що є свідоцтво”.

На підставі свідчень свідків було складено обвинувальний висновок, у якому провину священика було сформульовано так: “…У 1927 році, отримавши посаду в церкві при селі Спас-Дощатий, знову вів контрреволюційну агітацію серед населення шляхом частих виступів із проповідями, у яких переконував вірян, що релігія жива і непереможна та буде існувати до кінця віку, незважаючи на гоніння з боку влади і безбожників-комуністів. До приїзду Ніконова в село церква свого обличчя не мала, служба відбувалася тільки у свята, віряни майже не ходили. З приїздом же Ніконова церква пожвавилася, богослужіння відбувалося щодня вранці і ввечері з тривалістю 4-7 годин, а також часті проголошення проповідей приваблювали багато вірян, і особливо жінок, не лише старих, а й молодих. Ніконову вдалося організувати хор, куди входили переважно жінки і діти неповнолітніх років. Крім заклику вірян до захисту релігії, Ніконов намагався залякувати вірян і такими моментами: “аборти робити великий гріх. Радянська влада дозволяє вбивати дітей, чого ніколи не було, це роблять тільки безбожники-більшовики. Цивільні шлюб і похорон – це тимчасова стихія, прийде час, буря вщухне, православна віра буде на своїй висоті”… В одну з проповідей наприкінці 1929 року закликав вірян допомогти йому у сплаті податку, ходив сам по домівках своєї парафії, збирав гроші і поширював контрреволюційні чутки”.

Прокурор Коломенського округу, якому справу надіслали на затвердження, повернув її, вважаючи, що “підстав для притягнення священика Никонова до відповідальності зібрано недостатньо, оскільки свідчення свідків… не можуть служити підставою для притягнення до відповідальності за статтею 58/10, а тому вважав би: справу провадженням припинити і Никонова з-під варти відпустити”.

Старший уповноважений Коломенського окружного відділу ОДПУ Чесноков, зважаючи на ухвалений прокурором висновок про припинення справи, вирішив направити її на розгляд трійки ОДПУ. 30 квітня 1930 року на засіданні трійки було ухвалено рішення зарахувати отцю Олексію в покарання термін попереднього ув’язнення і з-під варти звільнити.

Після звільнення отець Олексій продовжував служити в Преображенському храмі. З серпня по листопад 1936 року Московським управлінням НКВС було заарештовано кілька священиків і мирян. Серед них був і отець Олексій, якого заарештували 25 вересня 1936 року. Влада звинуватила його в тому, що він “серед населення веде контрреволюційну агітацію проти існуючого ладу радянської влади. У проповідях… у церкві серед вірян заявив: юнакам, дівчатам і дітям у нас у країні не дають можливості вільно відвідувати церкву, радянська влада робить гоніння на вірян. Серед духовенства робив заклики до того, щоб усі поводилися мужньо в разі, якщо доведеться постраждати за віру”.

26 вересня отець Олексій був допитаний у Зарайську.

– Де, коли і за яких обставин ви познайомилися з Федором Поздеєвським і Полікарпом Соловйовим?

– З архієпископом Феодором (Поздеєвським) я знайомий з 1909 року, коли він був ректором у Московській Духовній академії. Потім, у 1917 і 1918 роках, я з ним зустрічався в Даниловському монастирі, де він був настоятелем, і в 1933 році я зустрічався з ним у місті Зарайську у своєї тещі… у якої він проживав на квартирі. З архімандритом Полікарпом (Соловйовим) знайомий за спільним навчанням у Московській Духовній академії, і з того часу я з ним зустрічався до арешту, тобто до 1924 року. Після звільнення я з ним зустрічався з 1932 року по день його від’їзду із Зарайська, до початку 1936 року… Мої зустрічі з архієпископом Феодором тривали до його арешту, тобто до 3 листопада 1934 року… Під час наших зустрічей з архієпископом Феодором і архімандритом Полікарпом виникали бесіди на тему церковного життя дореволюційного періоду і після, за наявного ладу радянської влади, і головним чином стосувалися питання закриття духовних навчальних закладів, розгону й закриття монастирів і зменшення кількості віруючих.

Через деякий час отця Олексія перевели в Бутирську в’язницю в Москві. 9 грудня його допитав слідчий Булижніков.

– Хто з попів брав участь в обговоренні доповнень до проекту нової конституції?

– В обговоренні доповнень до проєкту нової конституції брали участь священики Іван Смирнов, Петро Соловйов і я, Ніконов.

– Хто є автором контрреволюційного рукопису “Доповнення до проекту нової конституції”?

– Автором рукопису є я. Написав я його за своїм власним переконанням.

– Викладіть зміст вашого рукопису “Доповнення до проекту нової конституції”.

– Я у своєму рукописі як доповнення до проекту нової конституції висував питання про зміну статті 124, за якою зберігається свобода антирелігійної пропаганди за всіма громадянами. Я пропонував статтю 124 доповнити в тому сенсі, щоб нам, служителям культу, за новою конституцією було надано повну свободу релігійної пропаганди, як у церкві, так і поза нею. Влаштування релігійних бесід у будинках і громадських місцях, релігійна пропаганда за всіма громадянами в громадських місцях і в домівках вірян також мають бути підтверджені новою конституцією. Висував я й інші питання: про пожвавлення церковної діяльності, про огорожу церковного життя від адміністративного втручання місцевих сільрад і райрад, зосередивши все це в руках верховної влади. Це все я хотів зробити через Синод легальним порядком.

– Чи визнаєте ви себе винним у пред’явленому обвинуваченні?

– Винним себе в пред’явленому мені обвинуваченні не визнаю.

20 січня 1937 року Особлива Нарада при НКВС засудила отця Олексія до ув’язнення у виправно-трудовий табір строком на п’ять років.

Священика Олексія Ніконова відправили етапом у Севжелдорлаг і, перебуваючи в ув’язненні, він помер 29 жовтня 1938 року. Тіло отця Олексія було поховано на відведеному кладовищі селища Килтове Княжпогостського району Комі області на відстані від селища 2,5 кілометра на південь.