Священномученик Олександр Шишин, пресвітер

Місяця листопада на 23-й день

Шишин Олександр Трохимович народився 1881 року в Крутицькій Волості Спаського повіту Рязанської губернії, в сім’ї священика. У Кліровій відомості церкви в ім’я Архангела Михаїла с. Мала Лепатиха Мелітопольського повіту Таврійської губернії за 1912 р. Є відомості про священика Шишина Олександра Трохимовича.Закінчив повний курс Рязанської Духовної Семінарії 1902 р. зі званням студента, був законовчителем у Гур’ївській місіонерській школі Рязанської губернії. У 1904 р. висвячений на диякона і того ж року – на священика і направлений у місцеву Архангело-Михайлівську церкву.Був законовчителем у 2-й церковнопарафіяльній школі, у 2-й і 3-й земських школах с.Мала Лепатиха. У 1909 р. нагороджений набедреником. Одружений, ім’я дружини – Ольга Георгіївна. Мав на той час двох доньок: Алевтину 1906 року народження і Марію, яка народилася 1909 року. Як кожна віруюча людина, священик не міг прийняти серцем і зрозуміти розумом багато чого з того, що відбувалося в перші роки після жовтневого перевороту: декрету про відокремлення Церкви від держави, червоного терору як винищення власного народу.Жартіла надія, що все це скоро закінчиться, нова влада змінить свою політику гонінь на Церкву і вірян, усі, хто відпав від віри, повернуться в лоно Православної Церкви. Про це він відкрито говорив людям. Ці одкровення були сприйняті представниками робітничо-селянської влади, яка перемогла, як агітація проти них і передрікання швидкого падіння цієї самої влади. Отця Олександра 4 грудня 1921 р. заарештовують і порушують проти нього кримінальну справу за номером 261, яку було порушено 4. 12. 1921, а закінчено 6.12. 1921. Розслідування триває всього 2 дні.У справі – 9 аркушів. З них 2 аркуші займає протокол допиту обвинуваченого. Відсутні показання свідків.Священика звинувачують в антирадянській контрреволюційній агітації “серед населення і несвідомої темної маси”, спотворенні змісту Декрету про відокремлення Церкви від держави і в тому, що він “запевняє всіх, що скоро прийде стара влада”. Священик відкидає висунуті йому звинувачення. Наприкінці допиту він робить поправку: якщо в приватних бесідах і було щось схоже з антирадянською агітацією, то це – від несвідомості. Але в уповноваженого Запорізької надзвичайної трійки було своє, революційне, ставлення до правосуддя. Він пропонує Шишина Олександра “піддати вищій мірі покарання – розстріляти, майно його конфіскувати, справу слідством припинити і здати в архів, населенню оголосити, що розстріляний як заручник”. Запорізька трійка погоджується з уповноваженим і виносить вирок: вища міра покарання – розстріл за антирадянську агітацію і “як непримиренного ворога Робітничо-селянської влади”. З додаванням: “…з метою морального впливу на населення оголосити, що розстріляний як заручник”. Причому, немає жодних посилань на будь-які закони або декрети Радянської влади.

Висновком прокуратури Запорізької обл. від 30.08.96 відповідно до ст. 1 Закону України від 17.04.91 “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” справу щодо св. Шишина Олександра припинено, а він сам – реабілітований.