Священномученик Олександр Звєрєв, пресвітер

Місяця листопада на 3-й день

Священномученик Олександр народився 1881 року в селі Фаустово Михалєвської волості Бронницького повіту Московської губернії в сім’ї священника. Закінчив Московську Духовну академію та отримав призначення на посаду викладача історії російської літератури у Віфанську Духовну семінарію. Одружився з дівчиною Марією. Згодом у них народилося троє дітей. У лютому 1913 року Олександр Олександрович був висвячений на сан священника. У цей час він був викладачем історії російської літератури та практичного керівицтва для пастирів у Віфанській Духовній семінарії.н

28 лютого 1922 року Патріарх Тихон звернувся з посланням з приводу допомоги голодуючим та вилучення церковних цінностей. На початку березня в Москві були влаштовані благочинницькі збори, на них ухвалили відкрити їдальні для голодуючих, які мали утримуватися коштом кількох парафій.
З квітня 1922 року ОГПУ почало здійснювати арешти та готувати судові процеси за звинуваченням духовенства у спротиві вилученню церковних цінностей. За одним із процесів був притягнутий до відповідальності протоієрей Олександр, його звинуватили у читанні у храмі послання Патріарха Тихона. Співробітники ОГПУ зробили в його будинку обшук, згодом викликали отця Олександра на допит.
Після допиту його було звільнено.

У грудні 1922 року отець Олександр з’явився разом з іншими священнослужителями і мирянами перед революційним трибуналом за звинуваченням у спротиві вилученню церковних цінностей. Протоієрей Олександр винним не визнав себе. Революційний суд засудив його до двох років ув’язнення у виправно-трудовому таборі. Після семи місяців перебування в ув’язненні отця Олександра було звільнено за амністією.
Духовна дочка отця Олександра згадувала про нього. Отець Олександр служив благоговійно, просто і смиренно, його служіння вражало відчуттям його живого предстання Богу, Якому він з усією повнотою любові приносив прохання про всіх. Всі люди, що стояли в храмі, були йому надзвичайно дорогі, буквально кожен.
Іноді після вечірньої служби отець Олександр говорив кілька слів про силу молитви, про те, що найбільше і найдієвіше – це молитва, і про це ніколи не можна забувати. І найголовніше – це Іісусова молитва. Своїй пастві він дав правило: вранці та ввечері читати сорок разів молитву Іісусову, потім двадцять разів «Пресвята Богородице, спаси нас» і десять разів «Всі святі, моліть Бога за нас». Він казав, що всі працюють, усім важко, але це те, що кожен може зробити. «І я прошу вас, якщо ви пам’ятаєте мене і любите мене, виконайте моє прохання і прийміть це моє правило на все своє життя».
Були гріхи, які отець Олександр особливо благав не чинити. Він казав: «Треба покаятися. Треба залишити насамперед перелюб, бо Царство Боже перелюбники не успадковують. Благаю вас. Я ваш свідок перед Богом. Покличе мене Господь, і я мушу сказати Йому: “Це я та діти мої, яких Ти дарував мені”. Що я скажу за вас там, якщо ви не захочете це залишити? Господь і бажання цілує. Милосердя Його не має межі… просіть і отримайте… І Господь допоможе, і ви будете завжди з Ним».
Очевидно, ще під час його ув’язнення наприкінці 1922–початку 1923 року влада почала посилено схиляти його до негласної співпраці з ОГПУ. Спричиняло їх те, що отець Олександр, здавалося, дуже легко був готовий критикувати Патріарха і погоджуватися з пропозиціями живоцерковників. У цьому співробітники ОГПУ побачили можливість досягти успіху, якщо тиснути на людину, яка готова покривити душею заради звільнення. Зрештою отець Олександр зобов’язаний бути секретним співробітником ОГПУ. Ці зобов’язання виявилися для нього надзвичайно важкими. І тому він розповідав про парафіян, намагаючись не компрометувати їх у політичному відношенні. Але серед того ж кола людей були й інші секретні співробітники ОГПУ, які дали про ту чи іншу подію та розмову інші відомості, і зрештою стало зрозумілим, що священник ухиляється від обов’язків секретного співробітника ОГПУ. Цього було достатньо для його арешту.
1933 року напередодні святкування пам’яті мученика Трифона влада заарештувала отця Олександра і ув’язнила у Бутирську в’язницю в Москві. Він був звинувачений у тому, що нібито спільно з іншими особами проводив систематичну антирадянську агітацію, спрямовану до повалення радянської влади.

2 квітня 1933 року Особлива Нарада при Колегії ОГПУ засудила його до посилання на три роки до Північного краю. З в’язниці його звільнили у Великий Четвер і наказали до Великодня виїхати з Москви. Звільнившись, отець Олександр одразу пішов до церкви. У Велику Суботу він відслужив ранню літургію і того ж дня виїхав. Пасхальну ніч отець Олександр провів у поїзді, а на другий день пасхального тижня прибув до місця свого поселення – у старовинне російське місто Архангельської області Каргополь, де до революції було близько тридцяти церков і два монастирі, а після революції це благочестиве місто було перетворено на один із центрів таборів.
Протоієрей Олександр оселився в маленькому будиночку, який належав монахині Августі, яка жила в ньому після закриття монастиря. Будинок був розділений навпіл російською грубкою. Господиня жила з одного боку печі, а священник – з іншого. У Каргополі протоієрей Олександр пробув три роки простим робітником.
19 травня 1936 року він отримав місце священника у храмі Різдва Богородиці у селі Возмище Волоколамського району Московської області.
Протоієрей Олександра було заарештовано наступного дня після престольного свята в селі Возмище – Різдва Богородиці, 22 вересня 1937 року, і ув’язнено у місті Волоколамську.

10 листопада протоієрей Олександр був викликаний на останній допит.
14 листопада 1937 року трійка НКВС засудила Олександра Звєрєва до розстрілу. Протоієрей Олександр Звєрєв був розстріляний 16 листопада. Похований у безвісній спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.