Священномученик Олександр Єрошов

Місяця травня на 19-й день

Священномученик Олександр народився 22 листопада 1884 року в селі Чернянка Новооскольського повіту Курської губернії в сім’ї селянина Луппа Єрошова. З дитинства Олександр мріяв стати служителем Христової Церкви. У 1896 році він закінчив сільську школу і поїхав до Києва, де довгий час співав у монастирському хорі, і тут ґрунтовно вивчив церковний статут і богослужіння. У 1911 році його висвятили на диякона. У 1918 році диякон Олександр закінчив пастирські курси в Харкові і був висвячений на священика. Служив він у Свято-Троїцькому храмі в селі Вільшанка Новооскольського повіту. У 1934 році єпископ Антоній перевів його в Успенський храм села Велика Халань Корочанського району Курської області.
Влада, маючи намір закрити цей храм, зажадала від парафії під виглядом сплати податків здачі державі додаткових грошових коштів. Гроші були виплачені, але церковна рада Успенського храму, вказавши на незаконність цих дій, попросила врахувати ці кошти як сплату податків за наступний рік.
Але влада вчинила інакше – 22 лютого 1935 року співробітники НКВС заарештували отця Олександра.
– Скажіть, – запитав його слідчий, – чи були вам вказівки від свого благочинного Вільгельмського про посилення душпастирської діяльності, і в якому напрямку?
– Так, були. Вказівки благочинного Вільгельмського полягали в тому, щоб я посилив свою душпастирську діяльність шляхом проповіді з амвона із залучення віруючих парафіян до відвідування церкви, особливо в недільні та святкові дні. Наприклад: вводити загальний спів, служити великі вечірні, після яких читати акафісти, та інші заходи впливу. Тут ішлося, зрозуміло, про колгоспників, які через свої колгоспні роботи погано відвідують церкву, – записав слідчий його відповідь у протокол, як вважав за потрібне.
– Чи виконували ви ці вказівки і яким шляхом?
– Так, виконував. Як пастир, я впливав на віруючих колгоспників, для того щоб вони старанно відвідували церкву, шляхом посилення служби і проповіді з амвона, тобто так, як мені було запропоновано єпископом Антонієм через благочинного Вільгельмського, – написав слідчий.
Отець Олександр підписував протоколи допитів, не читаючи їх, але, запідозривши недобре, зажадав від слідчого, щоб той дозволив йому написати відповіді власноруч. Той дозволив. Знайомлячись зі слідчою справою, священик не виявив цього протоколу в справі і просив слідчого його показати, на що слідчий відповів, що протокол ним був знищений.
Під час судового засідання отець Олександр сказав: “У пред’явленому мені обвинуваченні винним себе не визнаю… Я свої свідчення на попередньому слідстві підписав, але не читав… Вказівок про посилення проповідей і молебнів Вільгельмський мені не давав, він тільки питав, яка в мене йде служба в церкві, – я йому розповів, що служу вечірні по недільних та інших святкових днях. Запитував, чи ведеться у мене церковний спів, я сказав, що співають аматори…”