Священномученик Олександр Виноградов, пресвітер

Місяця лютого на 25-й день.

Священномученик Олександр народився 30 серпня 1883 року в селі Станинська Єгор’євського повіту Рязанської губернії в сім’ї селянина Федора Виноградова. Олександр закінчив церковно-парафіяльну школу і до 1910 року працював ткачем на фабриці Князєва в місті Єгор’євську та через близькість міста до рідного села займався селянством. У 1910 році він вступив псаломщиком до храму і до 1918 року служив псаломщиком у Казанській церкві в Єгорьєвську. У 1920 році він став служити псаломщиком у Сергіївській церкві в селі Іванівське.
24 грудня 1929 року Олександра Федоровича висвятили на диякона до Знам’янської церкви в селі Альошино, а 18 травня 1930 року – на священика до храму Різдва Христового в селі Юр’єве Єгорьєвського району, де він прослужив до свого арешту. Під час служіння в Юр’єві йому довелося зазнати тих самих гонінь і переслідувань, яких зазнавали тоді священнослужителі Руської Православної Церкви та які до деякої міри описали згодом свідки.
Секретар Юр’ївської сільради так охарактеризував священика у своїй довідці, складеній 1938 року для НКВС. Він написав, що отець Олександр “зумів заагітувати відсталих колгоспників, кажучи, що жити стало погано, харчуватися стало нічим, йому колгоспники стали носити хто молоко, хто сир, хто яйця”. Священик, коли від нього зажадали сплати податку, зумів перед сільським виконавчим комітетом наполягти, щоб податок із нього зняли, як зі старого. Але сільрада виявила пильність і повідомила у виконавчий комітет, що священикові немає ще й шістдесяти, і зажадав, щоб він здав як податок шістдесят кілограмів м’яса. Але священик у день Різдва Христового, 7 січня, коли в храмі були присутні більше ніж триста осіб, звернувся до присутніх зі словами: “Православні, допоможіть, мене задушили податками, стало неможливо жити, якщо я не сплачу вчасно, мене посадять, а церкву закриють”. Після цих слів він пішов із тарілкою по церкві, набравши рублів п’ятсот або й більше. Коли йому повідомили, що йому знову треба платити податок, священик, за словами секретаря сільради, “набрався нахабства, прийшов у сільраду, кажучи, що ви неправильно зробили це, – за новою конституцією я маю однакове право, як і всі, я вважаю себе сім’єю червоноармійця, бо син у мене в армії на Далекому Сході”. “Яким способом він пробрався в армію, це ще треба перевірити”, – завершив свою характеристику голова сільради.
Одна зі свідків показала, що, коли ламали один із храмів, отець Олександр говорив: “за зламку цієї церкви Бог вас покарає”, і відсталі колгоспники стали обурюватися, сприйнявши ці слова так, що радянська влада намагається закрити церкву.
27 лютого 1938 року отець Олександр був заарештований і допитаний.
– Ваше ставлення до радянської влади? – запитав його слідчий.
– У мене до радянської влади та її політики добре ставлення. Я задоволений радянською владою.
– Чи говорили ви під час служби в церкві 7 січня вірянам: “Православні, допоможіть, нас обклали великими податками, а заплатити у нас коштів немає; радянська влада нас тисне, щоб ми відмовилися від релігії”?
– 7 січня під час служби я звернувся до вірян за дозволом пройти з тарілкою на потреби, мені віряни дозволили, і я зробив грошовий збір. Але я не говорив, що мене обклали великим податком, щоб я відмовився від релігії.
– Під час зламування старої церкви чи говорили ви, що “за зламування цієї церкви Бог вас покарає”?
– Під час зламу старої церкви я цих слів нікому не говорив.
– У пред’явленому вам обвинуваченні в активній контрреволюційній антирадянській діяльності винними себе визнаєте?
– Винним себе не визнаю. Я антирадянською агітацією не займався.
На цьому допити припинилися, і 24 лютого слідство було закінчено. 2 березня 1938 року трійка НКВС засудила отця Олександра до розстрілу. Священик Олександр Виноградов був розстріляний 10 березня 1938 року і похований у невідомій спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.