Священномученик Олександр Богоявленський, пресвітер

Місяця жовтня на 21-й день

Священномученик Олександр народився 1879 року в селі Кукареве Осташківського повіту Тверської губернії в родині псаломщика Лева Богоявленського. Закінчив духовне училище і був висвячений у сан священника, але в якому році – невідомо. Під час гонінь кінця двадцятих – початку тридцятих років було заарештовано через те, що не сплатив податок, розміри якого були нездійсненно завищені. Таким чином, влада досягла мети – заарештувала священника і закрила храм, в якому за відсутністю священника припинилося богослужіння.
Отця Олександра було засуджено до двох років ув’язнення до виправно-трудового табору, з якого вийшов зовсім хворим. Але й тепер не залишив служіння у церкві та у березні 1937 року був визначений у Миколаївський храм у село Грядці Торопецького району Тверської області.
Минуло два місяці, і стало зрозуміло, що влада добиватиметься закриття і цього храму. Отець Олександр став збирати двадцятку, яка одна за законом могла відстоювати храм та вести переговори із представниками держави. Священник обходив будинки парафіян, складаючи список членів двадцятки, оскільки збори громади в храмі були на той час уже неможливими – його б одразу розцінили як незаконне збіговисько, яке має на меті повалення існуючої влади. Отець Олександр запитував деяких парафіян, які йому, як нещодавно приїхав у село, не були цілком знайомі, чи вірують вони в Бога. І якщо вони відповідали, що вірять, просив стати членами двадцятки.
Наприкінці вересня представник НКВС, збираючи відомості для арешту священника, почав опитувати свідків, викликаючи тих, хто за посадою боявся суперечити НКВС, таких як голова та бригадир колгоспу. Вони показали, що напередодні, 27 вересня, у сільраді відбувся пленум, присвячений діяльності о. Олександра, який ухвалив, що священник своєю релігійною проповіддю, богослужінням у храмі, ходінням по домівках парафіян у селі та навколишніх селах, хрещенням новонароджених, відспівуванням покійних створює тривожні обставини, що перешкоджає успішності агітаційних кампаній, що проводяться владою. Крім того, вони показали, що священник веде контрреволюційну агітацію за збереження Божого храму, за його ремонт, закликає селян частіше ходити до церкви разом з дітьми та молитися Богу, умовляє парафіян не чекати біди, а одразу хрестити своїх новонароджених дітей.
Співробітники НКВС, переглянувши список членів церковної двадцятки, вирішили поговорити з кожним, щоб змусити хоча б декого вийти з неї та написати заяви до сільради про те, що священник увів їх у двадцятку обманом. Троє під тиском НКВС погодилися підписати подібні заяви, де було сказано: “Членом церковної двадцятки я не перебував і не перебуваю і за церкву я не відповідаю”, “прошу не вважати мене членом церковної двадцятки, а за те, що за мене розписалися”.
Голова церковної ради, зламаний погрозами слідчих НКВС, відмовився від захисту церкви вже на допитах і підписав складений ними протокол: “У травні 1937 року числа не пам’ятаю, до мене на квартиру прийшов піп Богоявленський Олександр Львович, грядецької церкви, і змусив мене підписатися в списку церковної двадцятки, і я розписався, після чого виявилося, що піп мене записав головою церковної двадцятки, а я про це зовсім нічого не знаю, і навіть не тільки головою двадцятки, а членом цієї двадцятки не хочу бути. сказав, якщо ти не віритимеш, то тебе Бог покарає”.
9 жовтня співробітники НКВС заарештували священника, і його ув’язнили в місті Торопці. 11 жовтня слідчий допитав о. Олександра. Того ж дня справу було закінчено та передано на рішення Трійки НКВС. 1 листопада Трійка засудила священника до розстрілу. Священника Олександра Богоявленського розстріляли через день, 3 листопада 1937 року.