Місяця жовтня на 11-й день

Священномученик Олександр Гривський народився 25 травня 1874 р. у цвинтарі Болчино Порхівського повіту Псковської губернії в сім’ї протоієрея Симеона Опанасовича Гривського. Сім’я, в якій він народився, належала відомому у Псковській губернії роду Гривських. Представники цього роду залишили помітний слід історія Псковської губернії. Вони трудилися на ниві освіти, народної освіти та культури, багато хто ставав священнослужителями.
У сім’ї протоієрея Симеона Опанасовича Гривського сини йшли стопами батька. Протоієрей Симеон служив у Христоріздвяній церкві с. Чирська, викладав Закон Божий та завідував церковно-парафіяльною школою. Його сини – Олександр, Сергій та Нікандр, підростаючи, один за одним вступали до Псковської Духовної семінарії. Після закінчення семінарії вони прийняли священний сан і служили священиками у різних парафіях Псковської єпархії. Сам глава сімейства продовжував служити Святій Церкві до глибокої старості.
У роки гонінь XX століття всі троє братів-священиків стали мучениками за Христа. Двоє з них прославлені в лику святих новомучеників та сповідників росіян. Старшого у сім’ї, священика Олександра Гривського, було розстріляно ЧК у 1918 році; священик Нікандр Гривський, який служив у Христоріздвяній церкві п. Почеп Торопецького повіту Псковської губернії (нині Тверська обл.), був засуджений НКВС до 10 років позбавлення волі. У Соловецькому концтаборі він тяжко захворів та отримав інвалідність. У 1932 р. висновок у концтаборі було замінено на посилання до закінчення терміну. 1938 р. НКВС санкціонував його новий арешт і засудив до 5 років позбавлення волі за «контрреволюційну діяльність». 2 жовтня 1940 року священик Нікандр Гривський помер у в’язниці в Обозерському лагпункті Архангельської обл. Священномученик Нікандр Гривський прославлений у лику святих новомучеників та сповідників від Тверської єпархії.
Молодший із братів, священик Сергій Гривський, настоятель Вишегородської церкви Дідовицького р-ну, один із найактивніших представників духовенства свого часу, був заарештований органами НКВС у 1937 р. На допитах він, не витримавши тиску слідства, визнав свою «вину» за хибно зведений на нього звинувачення у контрреволюційній та антирадянській діяльності, був засуджений до вищої міри покарання за ст. 58 КК РРФСР і розстріляний 3 грудня 1937 р. у катівнях Псковської в’язниці. Похований у невідомій могилі.
Священномученик Олександр Гривський освіту здобув у Псковській Духовній семінарії. Матеріальне становище сім’ї Гривських було далеко не блискучим: батькові протоієрею не завжди вдавалося знайти кошти на оплату навчання трьох своїх синів, і Олександр часто потрапляв до списку боржників за навчання. Служба о. Олександра у духовному відомстві розпочалася з першого ступеня посвячення: у 6-му класі семінарії він був одягнений у стихар, причому відбувалося це у вівтарі Свято-Троїцького Собору. Семінарію він закінчив за другим розрядом і був визначений псаломщиком до церкви цвинтаря Дубки, де служив близько року. 1900 року правлячий архієрей перевів його до Христоріздвяної церкви села Чирська. У цій церкві знаходилася чудотворна, особливо шанована псковичами ікона Божої Матері Одигітрія-Чирська, явлена Російській Церкві за князювання Василя I Дмитровича. 7 років служив і зростав духом майбутній пастир-мученик під покровом цієї великої святині Псковської землі.
У 1907 році Олександр прийняв сан священика з призначенням у цвинтар Сіне-Микола Опочецького повіту, де служив близько 1 року. Потім, з благословення Високопреосвященного Арсенія (Стадницького), архієпископа Псковського та Порхівського, його було переведено до с. Підоклиння до церкви Богоявлення Господнього. У Богоявленському храмі села Підоклиння також знаходилася велика святиня – Ватопедська ікона Божої Матері «Отрада та Втіха». Ікона (копія) була пожертвована у 60-ті роки. XIX століття відомим мандрівником-сліпим Григорієм Івановичем Ширяєвим, який мав звичай довго проживати після мандрівок у власниці села Подоклинья, княгині Анастасії Миколаївни Урусової. Святкування іконі бувало 21 січня за дуже великого збігу народу.

Підоклиння розташовувалося на Петербурзькому поштовому тракті на північ від Порхова, неподалік Нікандрової пустелі, яка приваблювала до себе величезну кількість прочан, які йшли вклонитися мощам великого молитовника Псковської землі прп. Нікандра-пустельножителя. Сюди прочани ходили пішки помолитися протягом усього року або йшли «за заповітом». У престольні свята та пам’ятні дні Нікандрова пустель збирала до десяти (і навіть більше) тисяч прочан. Підоклиння знаходилося на шляху до обителі, і прочани зупинялися тут поклонитися шанованій іконі Божої Матері та перепочити. Отець Олександр, приймаючи прочан, надавав їм їжу та дах у своєму будинку. За спогадами сучасників, родина Подоклинського батюшки була відома і шанована також і за його піклування про мандрівників.
Чи не щодня, якщо судити зі зведення клірових відомостей, отець Олександр здійснював хрещення, вінчання, відспівування у своїй парафії, що налічує близько 3 тисяч чоловік. У родині Гривських дітей не було, тож о. Олександр міг віддаватися пастирському служінню з тим більшим старанням. Богоявленська церква незмінно збирала безліч парафіян. Рівень народного благочестя був дуже високий у цій глибинці, народ любив свої святині, і тут традиційними були численні місцеві свята – у кожному селі свій. До місцевих православних звичаїв належали і т.зв. «хрестоходіння» – відвідування церковним причтом будинків парафіян зі святим хрестом. На шляху на прохання жителів відбувалися зупинки та служилися молебні. До Подоклинської парафії було приписано 9 каплиць: 1 кам’яна та 8 дерев’яних. Відома одна з них, що збереглася при шосейній дорозі в Підоклині. Вона наполовину увійшла до землі, але залишилася непошкодженою. Проведення богослужінь у каплицях та піклування про їх благоустрій також входило у коло турбот Підоклинського батюшки.
Життя великого приходу змушувало отця Олександра перебувати у безперестанній духовній бадьорості та молитві. Як і кожен священнослужитель свого часу, о. Олександр викладав Закон Божий у прилеглих навчальних закладах. Він законоучительствовал одночасно у Подоклинській та Бляницькій земських школах. Крім того, ніс єпархіальні послухи – був членом Правління Порхівського Духовного училища. До уваги пастирських праць отця Олександра Духовна Консисторія 6 травня 1911 р. нагородила його набедренником.
Дружина отця Олександра – матінка Ніна Симеонівна Гривська – мала добру освіту. Вона закінчила курс в Інституті Імператриці Марії у С.-Петербурзі та займалася викладацькою діяльністю, що було у традиції сімей духовенства того часу.
Настав фатальний 1917 рік. Почалися розправи богоборців із «класовим ворогом» – православним духовенством та церковнослужителями. Отець Олександр не міг мовчати, дивлячись на беззаконня, що творилися повсюдно. З амвона почало звучати його сміливе слово на захист віри та народних святинь, що осквернялися представниками богоборчої влади. Його слово набуло викривального характеру. Багатьом було ясно, що більшовики не пробачать священикові його проповідей, які розкривають суть того, що відбувається в країні.
Так воно і сталося. Восени 1918 року настоятель Подоклінської Богоявленської церкви було заарештовано і перепроваджено до в’язниці м. Порхова. Про те, що відбувалося далі, можна судити з листування Порхівського благочинного протоієрея Євгена Лебедєва з Новгородським архієреєм, митрополитом Арсенієм (Стадницьким) 18 жовтня 1918 року о. Євгеній рапортував Владиці: «Цим маю обов’язок донести до Вашого Високопреосвященства, що 11 жовтня ц.р., Порхівського повіту села Підоклиння священика Олександра Гривського за постановою Надзвичайної Комісії Радянської влади розстріляно в Порхові. Після нього залишилася вдовою його дружина Ніна Симеоновна. Дітей немає”.

На це повідомлення була резолюція Владики: «Оскільки до цього часу у цій справі немає жодних відомостей:
1. Запросити Надзвичайну Слідчу Комісію м. Порхова, за яку провину розстріляно священика села Підоклиння Олександра Гривського;
2. Про те ж запитати і протоієрея Євгена Лебедєва;
3. Висловити співчуття вдові – Ніні Симеонівні Гривській».
Отримавши резолюцію архієрея, Новгородська єпархіальна Рада надіслала запит до ЧК Порхівського повіту за фактом загибелі священика села Подоклиння.
«Надзвичайна комісія повідомляє, – говорилося у відповіді від 21 листопада 1918 року, – що священика села Подоклинні Порхівського повіту Олександра Гривського було розстріляно за приналежність до контрреволюційного спрямування та погромну проповідь у церкві». Про те ж сповіщала Єпархіальна Рада та Порховська благочинна: «… точно невідомо, за яку провину розстріляно священика Олександра Гривського, ймовірно, за проповідь проти Радянської влади».
Відомості про мученицьку смерть отця Олександра, хоч і мізерні, все ж таки дійшли до наших днів.
Отець Олександр під час арешту був сильно побитий. У його арешті брала участь молода жінка у чорній шкіряній тужурці, яка входить до робочої групи ЧК. Вона була грозою місцевого краю; про її жорстокість ходили страшні чутки, її бачили в багатьох місцях, де відбувалися подібні арешти. Отець Олександр не міг встояти на ногах. Він упав. Побої не припинялися. Побитий, напівживий о. Олександра було піднято за руки і за ноги і кинуто на підводу. Коли підвода рушила, було видно, як тремтять у конвульсіях ноги священномученика. Отця Олександра відвезли до м. Порхів.
11 жовтня 1918 року отця Олександра розстріляли за містом, у так званих «Пісках». Подробиці розстрілу невідомі. Могилу священномученика Олександра не виявлено.
При арешті була матінка, Ніна Симеонівна Гривська. Вона ледь залишилася жива, вражена тим, що відбувається. Після розстрілу о. Олександра вона залишалася в Підоклинні і продовжувала працювати вчителькою. Згодом їй довелося переховуватись як дружині «служителя релігійного культу». Прості люди шкодували її, допомагали, хто як міг. У випадках явної небезпеки ховали по різних будинках. Шановна односельцями Ніна Симеонівна Гривська дожила до глибокої старості і закінчила своє життя в Подоклинні. Похована на місцевому цвинтарі.
Священика Олександра Гривського було розстріляно одним із перших у Псковській єпархії, як сміливий і безстрашний пастир, який не злякався звернути викривальне пастирське слово проти богоборчого режиму та його адептів. Він служив Святій Церкві у священному сані 11 років. Світла пам’ять про нього в народі Божому, незважаючи на роки, жива й досі.
Село Подоклинье, де священноієрей Олександр зріс у міру святості, чудово ще й тим, що крізь роки безприкладних гонінь, воєн та згарищ зберегло свою головну святиню – давню Подоклинську Богоявленську церкву і в ній – чудову ікону Божої Матері “Отрада і Утіха”.