...
Житія святих,  Листопад

Священномученик Олександр Петропавлівський, пресвітер

Місяця листопада на 4-й день

Олександр Васильович Петропавловський народився у дворянській сім’ї, його батько служив колезьким секретарем за Ярославського губернського правління.
Олександр рано втратив батька; змалку співав у церковному хорі, що визначило вибір життєвого шляху. Закінчивши міське училище, майбутній священномученик вступив до Ярославської духовної семінарії, а після її закінчення служив псаломником, потім дияконом у селі Рибниці Більшесольського (нині Некрасовського) району, за 40 км від Ярославля.
У 1929 р. отець Олександр був висвячений на сан священника, взимку 1930 р. визначений до церкви в селі Брейтове, куди і переїхала його родина, в якій було четверо дітей.
Співробітники ОГПУ конфіскували практично все майно сім’ї, включаючи одяг та постільні приналежності, забрали навіть ковдру, в яку було сповито місячне немовля. У будинку залишилася лише табуретка та велика спадкова бібліотека, спати доводилося на холодній підлозі, незабаром діти отця Олександра захворіли на пневмонію. Лікарі відмовилися лікувати дітей священника, і дві дитини, 3 і 6 років, померли на Великдень. За спогадами очевидців, великодню заутреню отець Олександр служив зі сльозами на очах.
У середині 30-х років його перевели до церкви Михайла Архангела до села Прозорове, де родина також жила у великій нужді і зазнавала постійних утисків від влади – у Прозорові їм довелося змінити 13 квартир.
Отець Олександр був освіченим, скромним і милосердним пастирем, готовим віддати останнє майно нужденним. Він не піддався впливу брата-комуніста та інших родичів, які вмовляли його зняти сан заради порятунку сім’ї, говорячи їм: «Не буде в нас духовенства – не буде кому боротися за праведність і чистоту душ людських, не буде кому вчити народ добра і справедливості, і люди забруднуть у гріхах, невігластві, втратять зовсім працьовитість, не почнуть любити і поважати ближнього, і громадськість стрясатиметься від зла, страху, непримиренності… Це й змушує мене до кінця нести свій хрест, не думаючи про наслідки».
Передчуючи мученицьку кончину, отець Олександр довго молився ночами, стоячи навколішки перед іконами. Кілька разів його викликали до села Брейтове у НКВС та пропонували стати інформатором, але він рішуче відмовлявся. У 1937 р. на священника порушили справу, за ним було встановлено спостереження. Працівники сільради, місцевий керівник Спілки войовничих безбожників та один із учителів підписали необхідний для арешту наклепницький донос на отця Олександра.
Бажаючи відстрочити арешт, священник намагався уникати конфліктних ситуацій. Коли в нього зажадали ключі від дзвіниці для зняття дзвонів, він віддав їх, не чинивши жодної протидії владі. Проте, 26 жовтня 1937 р. священномученика було заарештовано і звинувачено в антирадянській агітації та протидії зняттю церковних дзвонів. Приводом для арешту стала розмова отця Олександра з рахівником сільради з приводу завищеного податку на храм. До 6 листопада заарештований утримувався у КПЗ при Брейтівському відділенні УНКВС, потім переведений до Рибінської в’язниці.
Незважаючи на 3 тижні жорстоких тортур та побоїв, отець Олександр відкинув звинувачення у контрреволюційній пропаганді та нікого не обмовив. Мученика розстріляли за вироком від 16 листопада 1937 р. 16 вересня 1959 р. реабілітовано. Прославлений Архієрейським Собором РПЦ 2000 р.

Знайшли помилку