Місяця листопада на 3-й день

Священномученик Олександр народився 24 листопада 1891 року в селі Альошино Дмитрівського повіту Московської губернії у сім’ї священика. Це була православна сім’я, і не дивно, що Олександр Парусніков обрав саме священицьке служіння. Перед ним був приклад його батька, дядька, священика Іоанна Парусникова, та старшого брата Миколи, який навчався у Віфанській Духовній семінарії. Олександр закінчив Ризьке Духовне училище і у серпні 1907 року також вступив до Віфанської семінарії. Успішно закінчивши її він був посвячений у стихар і незабаром висвячений на диякона і на священика.
Незадовго до цього Олександр Миколайович одружився з дочкою протоієрея Іоанна Муравйова Олександра. Протоієрей Іоанн був інспектором шкіл Дмитрівського повіту і був відомий своєю благодійністю. Він часто влаштовував дитячі свята, містив стіл для бідних і паства його дуже любила. Він помер на Різдво після літургії. Ховати його зібралося все місто. Обидва брати Олександри Іванівни також були церковнослужителями, один – у сані священика, інший – псаломщика. У Дмитрові Олександра Іванівна закінчила гімназію. Важко було знайти кращу супутницю життя, яка з дитинства ввібрала християнські ідеали милосердя і самовідданого служіння.
У 1914 році отця Олександра Парусникова було призначено настоятелем храму в селі Велике Іванівське Бронницького повіту. Молода сім’я переїхала на нове місце, де вони мали жити найближчі десять років. У роки Олександра Іванівна працювала вчителем у сільській школі. У подружжя народилося троє дітей. Вирощувати їх допомагала нянька Парасковія. Після революції Парусникови не змогли платити їй платню, але вона, прив’язавшись до цих добрих людей, сказала лише: «І не треба, тільки не женіть» – і залишилася в сім’ї.
Отець Олександр часто служив, духовно опікуючи численну паству, проте революція 1917 року обірвала мирну течію життя парафії. Наслідки війни, голоду, свавілля влади зазнала на собі й родина Парусникових. Так, у 1918-1921 роках отця Олександра періодично залучали до тилових робіт, а на початку 1920-х їх із дружиною позбавили виборчих прав, що означало в ті роки позбавлення цивільних прав.
У 1924 році отець Олександр був призначений настоятелем Знам’янського (на честь святих мучеників Косми та Даміана) храму в селі Кузьмінське Міхнівського району Московської області. Сюди, ближче до сина, із села Альошино перебралися й батьки отця Олександра. У Кузьмінському у батька Олександра з дружиною народилося ще троє дітей.
Будучи настоятелем Знам’янського храму, отець Олександр був зведений у сан протоієрея та призначений благочинним Міхнівського району. Духовне зростання священика по-своєму відзначила і влада: у грудні 1929 року він за звинуваченням у контрреволюційній діяльності був заарештований Серпухівським окружним відділом ОГПУ і утримувався під вартою протягом місяця.
У цей час у країні розгорнулося колгоспне будівництво. Хоча сім’я Парусникових і була позбавлена землі, коня та сільськогосподарського інвентарю, але на численні запитання парафіян, чи йти їм у колгосп, отець Олександр відповідав, що «жити і працювати треба за будь-якої влади», і благословляв вступати до колгоспу.
1934 року багатодітну родину Парусникових виселили з дому, який на той час став належати колгоспу. Спочатку їх переселили на кухню, а решту будинку влаштували колгоспний клуб, а потім і зовсім викинули на вулицю. У цей тяжкий момент Парусникових дала притулок прихожанка храму Наталія Миколаївна Демидова. Вони прожили в неї зиму, потім продали корову і на виручені гроші звели дерев’яний будинок. Великій родині було дуже важко прогодуватися без корови, і щоб вижити, вони купили теля і виростили його.
Служіння отця Олександра у 1930-ті роки можна без перебільшення назвати пастирським подвигом. Незважаючи на непосильні податки, переслідування з боку влади, відсутність кліру (єдиний псаломщик – Олександр Васильович Протопопов не виніс цих труднощів і пішов у шевці), отець Олександр регулярно богослужив. Часто йому доводилося служити одному у порожньому храмі. У 1930-х роках храм пограбували – украли срібні судини. Після цього випадку батько став забирати судини додому. Наступ на храм продовжувався, і вже незадовго до закриття, приблизно в 1935-1936 роках, з нього було скинуто дзвони.
Отець Олександр як благочинний багато їздив селами району. У ті роки більшість храмів були закриті, і він духовно опікувався цими парафіями. Так, у 1930 році був заарештований його близький друг – протоієрей Павло Смирнов, настоятель храму в селі Іллінське, і отець Олександр став регулярно служити там. Як пізніше зазначив у характеристиці Паруснікова голова сільради Муравйов, «Парусников працює священиком селища Кузьмінське-Іллінське, обслуговує весь Барибінський район».

Хвиля репресій 1937-1938 років не могла обминути такого ревного пастиря, як отець Олександр. Проте перед арештом органи безпеки вирішили схилити його до співпраці. За два тижні до арешту отця Олександра забрали до НКВС та запропонували стати інформатором. Він рішуче відмовився, хоча чудово усвідомлював, до яких це спричинить наслідки. Коли співробітники НКВС прийшли з ордером на арешт, отця Олександра вдома не виявилося – він поїхав прощатися із сестрами, тому заарештували його вранці наступного дня – 30 жовтня 1937 року, у свято святих мучеників Косьми та Даміана.
На допитах 30, 31 жовтня та 13 листопада слідчі намагалися домогтися від нього визнання у контрреволюційній діяльності та антирадянській агітації. Стійко і мужньо тримаючись на допитах отець Олександр не визнав себе винним за жодним пунктом звинувачення. «Я говорив лише про те, що треба молитися Богу і бути чесним трудівником», – сказав він.
14 листопада 1937 року трійка НКВС засудила отця Олександра до розстрілу. Протоієрей Олександр Парусников був розстріляний 16 листопада 1937 року і похований у безвісній спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.