Священномученик Олександр Абіссов пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 22-й день — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / лютого на 8-й день / травня на 23-й день — Собор Ростово-Ярославських святих

Священномученик Олександр народився 19 лютого 1873 року в селі Мормужино Пошехонського повіту Ярославської губернії в сім’ї священника Афанасія Євграфовича Абіссова і його дружини Клавдії Миколаївни. Початкову освіту Олександр здобув в Углицькому духовному училищі, а потім, закінчивши у 1896 року Ярославську духовну семінарію, був законоучителем у церковно-парафіяльних школах у селах Ордіно у 1896 року та Іванівське — з 1897 року.
У 1907 році, Олександр Афанасійович одружився з донькою священника Олексія Воскресенського, котрий служив у храмі в селі Заболоття Романово-Борисоглібського повіту, Надією; вона була вчителькою Кривецької церковнопарафіяльної школи в Мишкінському повіті. 19 лютого 1908 року архієпископ Ярославський Тихон (Бєлавін) висвятив Олександра на диякона до храму Усікновення глави Іоанна Предтечі в селі Іванівське Мишкінського повіту, а 24 лютого того самого року — на священника до того самого храму, де він прослужив до свого арешту в 1937 році. У 1915 році отець Олександр був призначений благочинним 4-го округу Мишкінського повіту.
Неабиякі пізнання в галузі селянського господарювання робили отця Олександра помічником пастви не лише в духовній сфері, а й у практичній: він знав, як найкраще зберігати пшеницю, щоб вона не гнила; він переконав селян заводити пасіки і навчив, як потрібно доглядати за бджолами.
У 1934 році отець Олександр був заарештований, звинувачений у розкраданні колгоспної власності та засуджений до двох років заслання; вдруге священника заарештували 3 листопада 1937 року і звинувачували в антиколгоспній агітації та поширенні провокаційних наклепницьких чуток на адресу радянської влади. Того ж дня слідчий допитав його:
— Вас заарештовано за проведену вами контрреволюційну агітацію. Чи визнаєте ви себе в цьому винним?
— Ні, я це заперечую і заявляю, що контрреволюційної агітації я не вів і винним себе в цьому не визнаю, — відповів священник.
— Слідство має в своєму розпорядженні достатні дані про контрреволюційну агітацію, яку ви проводите. Пропонуємо припинити заперечування і дати слідству правдиві свідчення.
— Ні, я це цілковито заперечую і заявляю, що контрреволюційної агітації я не вів і слідству даю тільки правдиві свідчення.

Цим допитом слідство було закінчено, і священник був перевезений до в’язниці в Ярославлі.
5 листопада 1937 року трійка НКВС засудила отця Олександра до десяти років ув’язнення у виправно-трудовий табір. 15 січня 1938 року етап, у якому перебував отець Олександр, прибув на станцію Тайшет Іркутської області, де розташовувалося управління НКВС Озерного виправно-трудового табору. Після медичного огляду священника визнали інвалідом, не придатним до фізичної праці, і відправили до Бушуйського окремого табірного пункту, де утримували інвалідів. Прибувши на місце 14 лютого 1938 року, він був зарахований чорноробом до штабної будівельної команди Бушуйського окремого табірного пункту Амурського ВТТ, в якому ув’язнені займалися будівництвом других шляхів Транссибірської магістралі.
Після двох років перебування в ув’язненні отець Олександр написав скаргу на неправий вирок, яку було переправлено на розгляд до того самого управління НКВС Ярославської області; священникові у звільненні було відмовлено, і його відправили ще далі, до міста Вільного Амурської області.
1 липня 1939 року священника помістили в табірну лікарню, і до 14 лютого 1941 року він був робітником при лікарні. У цей час стан його здоров’я став настільки важким, що, за свідченням лікаря, священник сам “потребував стороннього догляду”. 19 лютого 1942 року отець Олександр, як тяжко хворий, був поміщений у табірну лікарню. Священник Олександр Абіссов помер у лікарні табору в місті Вільний 21 лютого 1942 року, і 24 лютого його поховали на табірному кладовищі.