Місяця лютого на 8-й день

Священномученик Олександр народився 19 лютого 1873 року в селі Мормужино Пошехонського повіту Ярославської губернії в сім’ї священика Афанасія Євграфовича Абіссова і його дружини Клавдії Миколаївни. Початкову освіту Олександр здобув в Углицькому духовному училищі, а потім, закінчивши у 1896 року Ярославську Духовну семінарію, був закономірним учителем у церковно-парафіяльних школах у селах Ордіно у 1896 року та Іванівське – з 1897 року.
У 1907 році, Олександр Опанасович одружився з донькою священика, який служив у храмі в селі Заболоття Романово-Борисоглібського повіту, Олексія Воскресенського Надією; вона була вчителькою Кривецької церковнопарафіяльної школи в Мишкінському повіті. 19 лютого 1908 року архієпископ Ярославський Тихон (Бєлавін) висвятив Олександра Опанасовича на диякона до храму Усікновення глави Іоанна Предтечі в селі Іванівське Мишкінського повіту, а 24 лютого того самого року – на священика до того ж храму, де він прослужив до свого арешту в 1937 році. У 1915 році отець Олександр був призначений благочинним 4-го округу Мишкінського повіту.
Неабиякі пізнання в галузі селянського господарювання робили отця Олександра помічником пастви не тільки в духовній сфері, а й у практичній: він знав, як найкраще зберігати пшеницю, щоб вона не гнила; він переконав селян заводити пасіки і навчив, як потрібно доглядати за бджолами.
У 1934 році отець Олександр був заарештований, звинувачений у розкраданні колгоспної власності та засуджений до двох років заслання; вдруге священика заарештували 3 листопада 1937 року і звинувачували в антиколгоспній агітації та поширенні провокаційних наклепницьких чуток на адресу радянської влади. Того ж дня слідчий допитав його:
– Вас заарештовано за проведену вами контрреволюційну агітацію. Чи визнаєте ви себе в цьому винним?
– Ні, я це заперечую і заявляю, що контрреволюційної агітації я не вів і винним себе в цьому не визнаю, – відповів священик.
– Слідство має в своєму розпорядженні достатні дані про контрреволюційну агітацію, яку ви проводите. Пропонуємо припинити замикання і дати слідству правдиві свідчення.
– Ні, я це абсолютно заперечую і заявляю, що контрреволюційної агітації я не вів і слідству даю тільки правдиві свідчення.

Цим допитом слідство було закінчено, і священик був перевезений до в’язниці в Ярославлі.
5 листопада 1937 року трійка НКВС засудила отця Олександра до десяти років ув’язнення у виправно-трудовий табір. 15 січня 1938 року етап, у якому перебував отець Олександр, прибув на станцію Тайшет Іркутської області, де розташовувалося управління НКВС Озертабору. Після медичного огляду священика визнали інвалідом, не придатним до фізичної праці, і відправили до Бушуйського окремого табірного пункту, де утримували інвалідів. Прибувши на місце 14 лютого 1938 року, він був зарахований чорноробом до штабної будівельної команди Бушуйського ОЛП Амурського ВТТ, в якому ув’язнені займалися будівництвом других шляхів Транссибірської магістралі.
Після двох років перебування в ув’язненні отець Олександр написав скаргу на неправий вирок, яку було переправлено на розгляд до того самого управління НКВС Ярославської області; священикові у звільненні було відмовлено, і його відправили ще далі, у місто Вільний Амурської області.
1 липня 1939 року священика помістили в табірну лікарню і до 14 лютого 1941 року він був робітником при лікарні. У цей час стан його здоров’я став настільки важким, що, за свідченням лікаря, священик сам “потребував стороннього догляду”. 19 лютого 1942 року отець Олександр, як тяжко хворий, був поміщений у табірну лікарню. Священик Олександр Абіссов помер у лікарні табору в місті Вільний 21 лютого 1942 року і 24 лютого його поховали на табірному кладовищі.