Священномученик Никита, єпископ Орєхово-Зуєвський

Місяця листопада на 6-й день

Священномученик Микита (у світі Федір Петрович Делекторський) народився 22 грудня 1876 року у місті Покров Володимирської губернії у священика. У 1897 році Федір Петрович закінчив Володимирську Духовну семінарію і був направлений викладачем Закону Божого до Південного училища у В’язниківському повіті.
Одружився з донькою соборного протоієрея міста Александрова. 1898 року Федір Петрович був висвячений на сан священника до храму Миколаївського жіночого монастиря міста Переславля.
1907 року від нього пішла дружина, і мабуть, обставини склалися таким чином, що сім’ю неможливо було відновити; але дітей у них не було, не було й потреби дбати про сім’ю. 22 серпня 1909 року отця Феодора було звільнено на прохання за штат і того ж року став вільним слухачем Московської Духовної академії.
1915 року отець Феодор закінчив Московську Духовну академію зі ступенем кандидата богослов’я. Його кандидатська робота «Старозавітні пророки як пастирі» заслужила високу оцінку рецензентів.
З 1 жовтня 1915 року по 27 грудня 1916 року отець Феодор був помічником секретаря Ради та правління Московської Духовної академії. Був нагороджений за особливу працю за обставинами воєнного часу. Під час відступу Білої армії він залишився в Пермі.
У цей час протоієрей Феодор вирішив повністю присвятити себе служінню Церкви і прийняти чернечий постриг.
У 1922 році протоієрей Феодор повернувся з Пермі на батьківщину до Володимирської єпархії і був призначений настоятелем Христоріздвяного собору в місті Олександрові та благочинним усіх міських церков.
7 травня 1924 року Святіший Патріарх Тихон та Священний Синод ухвалили відкрити в Самарській єпархії вікарну кафедру в місті Бугульмі. 9 травня митрополит Нижегородський Сергій (Страгородський) постриг протоієрея Феодора в чернецтво з ім’ям Микита і поставив у сан архімандрита. 12 травня архімандрит Никита був хіротонізований на єпископа Бугульмінського, вікарія Самарської єпархії.
Після прибуття єпископа Никити до Бугульми ОГПУ заарештувало його, звинувативши у зв’язку з білочехами під час Громадянської війни. Але це помилкове звинувачення слідчі не змогли довести, і після місяця, проведеного у в’язниці, єпископа було звільнено. У 1925 році влада знову заарештувала єпископа і звинуватила його в тому, що він проводив служби без дозволу місцевої влади як православний єпископ, який підпорядковується Патріарху Тихону, тим часом як законною релігійною організацією вони визнавали лише оновленців. Крім того, преосвященний Микита був звинувачений у тому, що за богослужінням поминав Святішого Патріарха Тихона. Після півтора місяця перебування у в’язниці в місті Мелекессе владику було звільнено.
1926 року преосвященний Никита був призначений єпископом Орєхово-Зуєвським, вікарієм Московської єпархії, і з того часу оселився в цьому місті, де в нього з’явилося багато духовних дітей. У 1927 році він був звільнений на його прохання за штат. Жити, однак, він залишився в Оріховому-Зуєві. Він ніс подвиг старчества, крайнього нестяжання та юродства. Іноді він виїжджав до Москви і тоді зупинявся у якихось благочестивих людей, які приймали мандрівників. Тут у 1930 році він був заарештований і засуджений до трьох років ув’язнення до виправно-трудового табору та відправлений на будівництво Дніпрогесу, де йому довелося працювати конюхом та нічним сторожем.

1934 року владика повернувся до Орєхово-Зуєва і оселився в кімнаті гуртожитку, населеного переважно міліціонерами кавалерійського взводу. Міліціонери знали, що це єпископ Орєхово-Зуєвський, який пішов за штат, але ставилися до нього доброзичливо, бачачи його досконале нестяжання і доброту. Духовні діти допомагали владиці матеріально, але все, що йому давали, він роздавав нужденним, заробляючи собі життя збором утильсировини. Він став жебраком, який допомагав нужденним. Серед деяких людей, що його знали, його юродство викликало подив, недовіру, і вони вказували єпископу, що сам його вигляд сприяє пожертвуванням. Одного разу він відповів на подив одного з жертводавців: «Ви бачили і знаєте, що маєте справу з людиною, яка страждає за свої переконання і не мириться з… життям, повним обману, зради та вульгарності… Та не подумайте ви, що моє ремесло – жебракування. Ваші жертви передані мною незаможним бідним людям, і вони завжди можуть вам про це засвідчити. Дане вами через нас взаємне – дано Богові, Який свого часу і поверне вам, бо ніщо в Нього не пропадає».
Отримавши влітку 1937 року розпорядження про початок масових гонінь, влада Орєхово-Зуєва стала збирати відомості через оновленців, що служили в орєхово-зуєвському соборі, про всіх духовних осіб, які проживали в їхньому місті, і зокрема про преосвященного Никиту.
13 жовтня, коли єпископ проходив повз собор, співробітники НКВС заарештували його. Він був ув’язнений у Таганську в’язницю у Москві. Відразу після арешту почалися допити, які тривали безперервно протягом трьох діб.
– Ви маєте певне місце проживання та місце служби? – спитав слідчий.
– Я не маю певного місця проживання та місця служби, – відповів єпископ.
– За якими документами ви проживаєте і чи прописані ви на проживання будь-де?
– Документів я ніяких не маю, і ніде на проживання не прописано.
– У якому сані ви перебували раніше і який маєте зараз?
– Раніше я перебував у сані єпископа і маю цей сан єпископа досі.
Переконавшись, що перед ним єпископ, слідчий вважав за достатній для засудження сан владики і вже не став нічого питати про його антирадянську діяльність.
19 жовтня був допитаний один із лжесвідків, який сказав, що знає єпископа з 1936 року, що єпископ має велике коло однодумців та шанувальників у багатьох містах Радянського Союзу, що нібито владика казав йому: обов’язок кожного істинного пастиря – це спонукати вірян до захисту Церкви, не допустити закриття церков, організувати вірян навколо церкви задля її захисту. Насамкінець лжесвідок сказав, що єпископ юродствує і до нього звертаються як до прозорливого, який може провидіти майбутнє.
17 листопада трійка НКВС засудила преосвященного Никиту до розстрілу. Єпископ Никита (Делекторський) був розстріляний через день після вироку, 19 листопада 1937 року, і похований у невідомій спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.