Священномученик Митрофан Вільгельмський

Місяця травня на 19-й день

Священномученик Митрофан народився 4 червня 1883 року в місті Новомиргороді Херсонської губернії. Батько його, Григорій Вільгельмський, займався ремісничим промислом. Митрофан закінчив церковнопарафіяльну школу і з 1911 року служив у храмі псаломщиком. У 1922 році його висвятили на диякона, а за рік – на священика і служив у храмах Одеської єпархії. У 1924 році отець Митрофан був заарештований і засуджений до трьох місяців ув’язнення за звинуваченням у хрещенні дитини без довідки з РАЦСу. З 1928 року він став служити в Полтавській єпархії. У лютому 1934 року влада закрила храм, у якому служив священик, і отець Митрофан написав архієпископу Онуфрію (Гагалюку), якого добре знав як такого, що раніше керував Одеським вікаріатством, і отримав від нього благословення їхати до єпископа Антонія в Бєлгородську єпархію. Приїхавши до владики, отець Митрофан отримав місце і незабаром був призначений благочинним.
22 лютого 1935 року співробітники НКВС заарештували його. На допиті священик спочатку було підписав свідчення, написані слідчим, але 22 червня дав інші свідчення, які слідчий змушений був записати: “Щодо моїх свідчень, даних мною раніше, маю внести наступні поправки, які мною виявлено в результаті ознайомлення з матеріалом слідства при закінченні слідства, а саме:

У раніше даних мною показаннях під час записів неправильно сформульовано, що нібито я отримував від єпископа Панкеєва завдання проводити збір грошей під виглядом пожертвувань на єпархію і патріархію для надання допомоги засланному духовенству. Пояснюю, що це питання під час запису мого свідчення сформульовано трохи не так. Я показував, що я дійсно отримував розпорядження від єпископа Панкеєва здійснювати збори на Патріархію та єпархію, але про те, що зазначені гроші надсилають на надання допомоги засланому духовенству, Панкеєв мені про це не говорив і я цього не знав. Про те, що ці гроші йдуть на надання допомоги засланому духовенству, це було моє особисте припущення. Про це я іноді віруючим, тобто своє припущення, висловлював, але точно я не знав. Неправильно також сформульовано під час запису, що нібито я отримував від єпископа Панкеєва завдання щодо посилення душпастирської діяльності серед вірян у святкові та недільні дні з метою відриву колгоспників від робіт і що я такі розпорядження давав священикам свого благочиння. Я справді від Панкеєва отримував розпорядження, щоб посилити душпастирську діяльність, але тільки у своїй парафії, яку я особисто обслуговував, у місті Корочі. У цьому розпорядженні нічого не йшлося про те, щоб відривати колгоспників від колгоспних робіт. Таке розпорядження викликане було тим, що на мене була скарга від парафіян, що я погано проводжу релігійну діяльність і що я поганий проповідник. Щодо цього Панкеєв дійсно мені писав про бажаність того, щоб я читав акафісти святителю Іоасафу…”.

Але і цими відповідями отець Митрофан залишився незадоволеним і 7 серпня направив прокурору нову заяву, в якій, зокрема, писав: “Під час допиту слідчого… мені поставили запитання, чи визнаю я свої свідчення, дані мною в березні місяці цього року? Я заявив, що не визнаю, тому що вони були неправильні і перекручені слідчим і записані неправильно, а був лише мій підпис, який був підписаний мною під натиском і погрозою слідчого. Але слідчий у протокол від 25 червня чомусь цього не записав. Друге запитання мені поставив той самий слідчий: чому я не визнаю своє показання, записане слідчим 9 травня цього року? Я йому відповів, що я їх також не визнаю, тому що ці показання також є неправильними, про що я заявляв слідчому в момент записування цих показань слідчим у протокол. Я казав слідчому, не пишіть, бо це неправильно. Слідчий мені відповів, що тут нічого злочинного для вас немає і ви можете на суді відкинути це. Підписав я, бо не бажав дратувати слідчого, щоб не виник такий самий конфлікт, як був зі слідчим, який завдав мені низку погроз і образ у місті Бєлгороді, коли я йому заявляв, що моє слідство ведуть неправильно і мої свідчення записують у спотвореному вигляді… Слідчий у протоколі від 25 червня цього року записав, що нібито я бажав виправити свої помилки. Це також неправильно – не свої помилки, а помилки слідчого. І оскільки вся справа надійшла у Ваше розпорядження, то я пояснюю, що свої свідчення, дані мною в березні місяці, я вважаю неправильними, тому що всі свідчення були перекручені слідчим… В акті про закінчення слідства та ознайомлення зі слідчим матеріалом я не записав своїх заперечень, тому що слідчий мені сказав, що буде суд, де ви будете спростовувати всі неправильності…

Ще раз заявляю, що я не показував під час допиту про те, що Панкеєв робив мені розпорядження про збір пожертвувань на засланих і ув’язнених та про посилення проповідей з метою відволікання колгоспників від роботи, а також не показував, що я проводив контрреволюційну агітацію або вів які б то не було контрреволюційні розмови. Нічого подібного я не показував на допитах, а тому винним себе не визнаю ні в чому”.
Під час судового засідання отець Митрофан відкинув звинувачення, що зводяться на нього, і сказав: “У пред’явленому мені обвинуваченні винним себе не визнаю. Показання на попередньому слідстві неправильно записано. Слідчий записував з моїх відповідей на чернетку, а потім зачитав мені; я був згодний із записаним, а підписав показання, переписане начисто, яке не читав… Про посилення душпастирської діяльності мені ніхто вказівок не давав, і я також нікому не давав таких вказівок, бо кожен священик сам знає свої обов’язки…”.