Священномученик Миколай (Добронравов)

Місяця листопада на 27-й день

Священномученик Миколай (у миру Добронравов Микола Павлович) народився 1861 року в селі Ігнатівка Дмитрівського повіту Московської губернії в сім’ї священика. Закінчив Московську духовну семінарію і Московську духовну академію. Викладав богослов’я і Святе Письмо у Віфанській духовній семінарії. Одружився, був висвячений у сан священика, служив у храмі Олександрівського військового училища і викладав Закон Божий.

У 1917-1918 роках був одним з найактивніших членів Помісного Собору Російської Православної Церкви.

У 1918 році отець Миколай був переведений до храму Всіх Святих на Кулішках. На початку 1921 року він був призначений настоятелем Крутицького Успенського собору. До цього часу він овдовів і вирішив прийняти чернецтво, після прийняття постригу був хіротонізований на єпископа Звенигородського, вікарія Московської єпархії.

У 1922 році його заарештували і засудили у зв’язку з незгодою визнати обновленство до одного року заслання в Зирянський край, місто Усть-Сисольськ Вологодської губернії (нині Сиктивкар).

У 1923 році після відбуття заслання владика приїхав до Москви і став одним із найближчих сподвижників патріарха Тихона. Святитель був суворим аскетом, молився цілими ночами. У стосунках із людьми він вирізнявся надзвичайною простотою, увагою і велелюбністю. Владика твердо і непохитно стояв біля керма Церкви, борючись із живоцерковниками і проводячи важливі церковні реформи. За його наполяганням було скасовано прийнятий було Церквою новий стиль.

У 1924 році він був призначений архієпископом Володимирським і Суздальським. Після смерті патріарха Тихона владика Миколай став одним із найближчих помічників Місцеблюстителя патріаршого престолу митрополита Петра.

30 листопада 1925 року владику заарештували серед 11 архієреїв із числа найближчих сподвижників митрополита Петра. У в’язниці над старим архієреєм знущалися: саджали в мокрі тюремні підвали, постійно допитували ночами. Там особливо яскраво виявилася велич його духу, стриманість і спокій, завдяки яким він урятував багатьох.

Владика Миколай був засуджений до 3 років заслання до Сибіру за “активну участь у монархічній організації церковників і мирян”. Заслання він відбував у Туруханському краї, а потім був висланий на поселення в колишню Вологодську губернію.

27 листопада 1937 року влада востаннє заарештувала архієпископа Миколу й ув’язнила в Бутирській в’язниці. Йому закидали “контрреволюційну агітацію, участь у нелегальній контрреволюційній церковно-монархічній організації ІПЦ”. На допиті святитель тримався твердо і мужньо. Він категорично заперечував свою провину і ні про кого не дав неправдивих свідчень. 7 грудня 1937 року трійка НКВС по Московській області засудила святителя до розстрілу. 10 грудня 1937 року архієпископ Миколай був розстріляний на полігоні Бутове під Москвою і похований у безвісній спільній могилі.

Зарахований до лику святих новомучеників і сповідників Руських у серпні 2000 року на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви.