Священномученик Миколай пресвітер

Місяця лютого на 1-й день

Священномученик Миколай народився 8 вересня 1863 року в селі Червона Слобідка Трубчевського повіту Орловської губернії в сім’ї псаломщика Дмитра Мезенцева. Микола рано втратив батьків: мати померла, коли йому було п’ять років, а батько, коли йому виповнилося дванадцять. Як круглий сирота, який мав батьків із церковного кліру, духовну освіту він здобув казенним коштом, а потім його призначили викладачем у Таврійську Духовну семінарію. Єпископ Таврійський і Сімферопольський Мартініан (Муратовський) висвятив Миколу Дмитровича на священика і призначив духівником семінарії. 1903 року отець Миколай був переведений до храму Різдва Богородиці при лікарні Таранова-Білозерова в Сімферополі та призначений законовчителем жіночої гімназії. Згодом він був зведений у сан протоієрея.
У Сімферополі отець Миколай зустрів революцію і захоплення влади безбожниками-більшовиками, правління генерала Врангеля, останні бої між білими і червоними та відхід Добровольчої армії з Криму. Один із синів священика був офіцером армії генерала Врангеля, але після евакуації військ він залишився з групою офіцерів у Сімферополі. Отець Миколай допоміг їм сховатися у духовної доньки, яка сховала їх на горищі свого будинку. Після відходу Білої армії почалися масові арешти офіцерів, що залишилися в Криму, і безсудні розправи над ними. Перебування в Сімферополі білих офіцерів ставало небезпечним не тільки для них, а й для тих, хто давав їм притулок, і вони вирішили пробиратися в Севастополь, до моря. Отець Миколай їх благословив, і вони попрощалися назавжди. Незабаром після прибуття до Севастополя всіх їх заарештували і розстріляли.

У березні 1922 року повсюдно по всій Росії почалося вилучення церковних цінностей із храмів. У багатьох випадках воно відбувалося при зіткненні членів радянських комісій із церковними людьми. Не оминуло це і храм Різдва Богородиці. Під час вилучення одна з жінок вдарила в набат, храм швидко наповнився народом, але це не завадило комісії довершити вилучення. Священика, псаломщика і жінку, яка дзвонила в дзвін, було заарештовано.
З 5 листопада до 1 грудня 1922 року в Сімферополі було організовано відкритий судовий процес, на якому як підсудні опинилися архієпископ Таврійський і Сімферопольський Никодим (Кротков) і майже все духовенство єпархії. Серед інших було притягнуто до відповідальності й отця Миколая Мезенцева. Будучи допитаним, він винним себе не визнав.
Протоієрея Миколая було засуджено до трьох років ув’язнення і відправлено до в’язниці в Нижній Новгород. Через дев’ять місяців усіх засуджених у цій справі достроково звільнили; повернувшись до Сімферополя, отець Миколай став служити в Петропавлівському соборі. Незабаром Петропавлівський собор захопили обновленці, і він перейшов служити у Свято-Троїцький грецький храм у Сімферополі.
У 1933 році протоієрея Миколая заарештували за звинуваченням у тому, що нібито приховав цінності, що належали Петропавлівському собору. Кілька місяців священик провів у в’язниці під слідством і врешті-решт був засуджений до штрафу. У цей час Свято-Троїцький храм було зачинено, парафіяни почали клопотатися про його відкриття, а оскільки серед них було багато грецьких підданих, то вони звернулися в Грецьку місію в Москві, у чому їм діяльно допоміг отець Миколай, складаючи прохання до офіційних установ і радячи, як у тих чи інших випадках вчинити. Влада цього разу поступилася – дала дозвіл на відкриття храму, і 1934 року Свято-Троїцький храм знову було відкрито. Настоятелем його поставили священика-грека, якому було тоді вісімдесят п’ять років, і хоча він ще міг здійснювати літургію, але через неміч із церковного двору вже нікуди не виходив. Протоієрея Миколая було призначено помічником старому священику, він виконував треби, служив, читав і співав на криласі.
15 грудня 1937 року протоієрея Миколая заарештували за звинуваченням у приховуванні церковних цінностей, у тому, що син його був білим офіцером, і він допомагав йому переховуватися, а також у тому, що активно допомагав грецькій громаді в її клопотах з відкриття храму і тим самим “збуджував населення проти радянської влади” і, “будучи в курсі діяльності контрреволюційної грецької націоналістичної організації, приховував це від радянської влади”.
Отець Миколай не визнав себе винним у контрреволюційній діяльності. Були викликані два лжесвідки – один був співкамерником священика, а інший членом церковної двадцятки. Вони й підписали протоколи зі свідченнями, необхідними для засудження священика. 14 лютого 1938 року трійка НКВС засудила протоієрея Миколу до розстрілу – і він був розстріляний.