Священномученик Миколай Раєвський, пресвітер

Місяця жовтня на 21-й день

Священномученик Микола народився 2 березня 1885 року у місті Ржеве Тверської губернії. Батько його, Василь Савич Раєвський, служив псаломщиком в одному із ржевських храмів. 1892 року померла мати Миколи, Олександра Василівна, і 1897 року батько з дітьми переїхав до села Березникове Тверського повіту, де влаштувався у храм псаломщиком; але недовго йому довелося прослужити, у березні 1899 року він помер.
У 1892 році Микола вступив до початкової школи, після закінчення якої рік навчався в міському училищі, а потім перейшов до духовного міського училища, яке закінчив у 1899 році, і був направлений служити псаломщиком у село Березникове на місце батька-почила. У 1906 році він був переведений у храм села Тургінова Тверського повіту, де прослужив трохи більше пів року, і в листопаді того ж року був призваний до армії. Військову службу він проходив у Варшаві у 182-му піхотному резервному полку.
Після закінчення терміну військової служби у 1910 році Микола Васильович повернувся на батьківщину до Ржева і вступив псаломщиком до Покровської церкви. За рік він переїхав до міста Старицю, де був економом духовного училища. У 1913 році в його житті відбулася суттєва зміна — він був висвячений у сан диякона. Через два роки церковне начальство визначило його у храм села Осульського Ржевського повіту, де він прослужив дияконом п’ятнадцять років – до 1930 року.
Це був час, коли, ніби в калейдоскопі, минуло безліч подій — кінець монархії, революція, громадянська війна, гоніння, вилучення церковних цінностей, колективізація, а з нею знову арешти священників. Здавалося, переверталася не сторінка історії, а сама Росія. Але, незважаючи на гоніння та вбивства, і в першу чергу священників і селян, диякону Миколі не спадало на думку залишити церковне служіння, і 20 січня 1930 він був висвячений у сан священника до храму села Кокоша Ржевського району. Однак гоніння наростало, храми під тим чи іншим приводом закривалися, захоплювалися за допомогою влади оновленцями, які потім передавали їх владі для закриття.
1936 року о. Миколая було переведено до храму села Бараня Гора, який влада також намагалася закрити. Про всяк випадок священник став наглядати за місцем, куди б він міг перейти служити. У серпні 1937 року парафіяни Борзині написали йому, що хотіли б запросити його служити до себе в храм. Отець Миколай відвідав село, послужив тут, після чого, даючи свою згоду, написав парафіянам: «Повернувшись із села Борзини і обміркувавши все, що я там чув, укладаю, що народ церквою дорожить, церква любить і радий би принести користь, і не відмовиться клопотати і жертвувати… Я дуже побоююся, що Борзинську парафію захоплять оновленці, а це рівносильно закриттю храму».
9 жовтня о. Микола написав прохання архієпископу Тверському про переведення до храму села Борзини. Але вже діяв державний указ про арешт духовенства і вірян і всіх людей, які викликають у радянської влади підозру.
1 листопада Трійка НКВС ухвалила розстріляти о. Миколи. Священника Миколу Раєвського розстріляли 3 листопада 1937 року.
Зарахований до святих Новомучеників і Сповідників Руських на Ювілейному Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви в серпні 2000 року для загальноцерковного шанування.