Священномученик Миколай Розов

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 22-й день — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / лютого на 20-й день (перехідне)

Священномученик Миколай народився 27 листопада 1877 року в селі Жданово Курмишського повіту Симбірської губернії в сім’ї священника Василія Розова. Усі три сини отця Василія стали священнослужителями, двоє із них були дияконами — відомий патріарший архідиякон Костянтин Розов і диякон Михаїл Розов, котрий прийняв сан у тридцятих роках та служив в одному із храмів у місті Оранієнбаумі.
Початкову освіту Миколай здобув в Алатирському духовному училищі. У 1898 році він закінчив Симбірську духовну семінарію і одружився з донькою священника, дівицею Ольгою, випускницею єпархіального училища в Симбірську. Згодом вона стала йому вірною помічницею, розділивши з ним тяготи гонінь і заслань. 1898 року Миколая висвятили на диякона до храму в селі Анненково Симбірського повіту, його призначили завідувачем двох церковнопарафіяльних шкіл і викладачем Закону Божого в земській школі. У 1900 році він був призначений місіонером 4-го округу Симбірського повіту. 14 грудня 1904 року диякона Миколая висвятили на священника до храму Різдва Христового в селі Баришська Слобода Алатирського повіту; тут він був законоучителем і завідувачем двох церковнопарафіяльних шкіл — у селах Баришська Слобода та Вільхівка.
У 1906 році отець Миколай переїхав до Санкт-Петербурга і вступив до духовної академії. Закінчивши Академію 1910 року зі званням кандидата богослов’я, він став викладати Закон Божий в Єленінському інституті.
Усе своє життя отець Миколай був принциповим противником пияцтва, близьким він говорив, що це через те, що він глибоко переживає пристрасть до вина батька і старшого брата. Ані вдома, коли приходили до священника гості, ані в гостях при отці Миколі ніколи за трапезою не подавали вина. Живучи в Санкт-Петербурзі, він був діяльним учасником Олександро-Невського товариства тверезості.
1908 року Товариство випустило спрямовану проти пияцтва брошуру, написану отцем Миколою, в якій він, зокрема, писав: “Крім казенних винних крамниць, тепер у кожному селищі торгує кілька приватних шинків, і могутні хвилі горілки прокочуються великою рівниною Росії, ніде не зустрічаючи перешкод своїй руйнівній дії. Котяться хвилі, захльостують міста, села і села; гине, захлинаючись у морі горілки,  народ. Невже ми будемо ще і ще добровільно нести гніт цього злого генія нашої Батьківщини? Невже ми продовжуватимемо пити, похмелятися і бешкетувати, а в проміжках між похміллям і пияцтвом, коли тіло втомиться від щедрих частувань на п’яному бенкеті горе-богатиря, ми спатимемо важким, жахливим, п’яним сном?..”

У 1918 році отець Миколай став служити в храмі в селі Григорові неподалік від Алатиря, де служив до 1922 року, а потім переїхав до села Коноклейки в Мордовію. У ті роки в глухих селах ще зберігалося благочестя, а нечестя якщо і проявлялося серед простого народу, то було ще беззлобним. Одного разу отець Миколай ішов із сином селом. Група молоді, що стояла на вулиці, побачивши священника, почала голосно скандувати: “У попа-то рукава-то — батюшки!” На що отець Миколай тут же відповів: “У воріт-то дурнів-то — матушки!” Почувши відповідь священника, молодь схвально загула. У цей час ще влаштовували хресні ходи у всіх тих випадках, коли була потрібна допомога Божа, — під час посухи, під час падежу худоби, коли виганяли перший раз після зими худобу на пасовище. І віра народу не посоромлювала прохачів.
З 1925 по 1931 рік отець Миколай служив у невеликому дерев’яному храмі в селі Купчино недалеко від Петрограда. У цей час він був возведений у сан протоієрея.
У 1932 році староста грецької, що на Ліговському проспекті, церкви Колхітіс запросив отця Миколая стати в ній настоятелем, і той дав згоду. Парафіян-греків на той час залишалося лише кілька сімей, але церква вважалася посольською: іноді сюди приїжджав посол Греції, і в національні свята вивішувався грецький прапор. Велика увага в храмі приділялася співу. Тут був професійний хор під керуванням А. П. Рождественського, у ньому співало багато оперних співаків, але характер співу був радше світський, ніж церковний. Один із вівтарів був на честь святителя Миколая Чудотворця, це місце в храмі протоієрей Миколай називав “руським куточком”, але незабаром цей вівтар староста скасував без згоди на те настоятеля. Отець Миколай хотів богослужіння в храмі зробити більш уставним, але й тут зазнав невдачі і 1932 року змушений був перейти до Миколаївського храму на Охтенському кладовищі. У 1935 році протоієрея Миколая було нагороджено митрою.
У 1935 році влада провела широкі арешти серед духовенства міста, що торкнулися і Нікольського храму. 19 березня 1935 року був заарештований і отець Миколай Розов. На допиті наступного дня слідчий запитав його:

— Що вас змусило влаштовуватися на службу в грецьку церкву?
— Я пішов туди на письмове запрошення старости церкви Колхітіса, який знав мене заочно через диякона цієї церкви.
— Кого ви знаєте із грецького консульства?
— Не знаю нікого.
— Яка причина звільнення із грецької церкви?
— Звільнили за те, що не ужився з адміністрацією. Хотів налагодити порядки подібно до таких, які в нашій церкві.
— Кого ви знаєте із парафіян грецької церкви?
— Нікого не знаю.
— За що були вислані ваші товариші по службі?
— Не знаю. Вони про це мені не говорили. Я ж їх шкодую — як людей, які не заслужили висилки.
На цьому допити було закінчено, а також закінчено і слідство; в обвинувальному висновку слідчий написав: “Розов є виключно антирадянським типом, відкрито виявляє своє вороже ставлення до радянської влади, групує чернечий елемент і веде антирадянську агітацію. На допиті ж це заперечує, хоча й показує, що за антирадянську діяльність було вислано цілу низку його товаришів по службі. Вважає висилку своїх товаришів по службі незаслуженою і дуже через них шкодує”.

28 березня 1935 року Особлива Нарада НКВС ухвалила вислати отця Миколая як соціально небезпечний елемент на п’ять років до Уфи, а разом із ним і його дружину.
Після висилки священників настоятелем Микільського храму на Охтенському цвинтарі призначили священника Феодора Боголюбова, він регулярно став виділяти частину церковних доходів висланим членам причту храму та їхнім сім’ям. В Уфі отець Миколай опанував ремесло палітурника і переплітав у різних установах архівні документи, а гроші, що надходили йому з храму, цілком віддавав своїм дітям.
У зв’язку з ухваленим у 1937 році радянським урядом рішенням про знищення духовенства, по всій країні заарештували священників, які перебували на волі, на засланні та в ув’язненні. 9 грудня було виписано довідку на арешт протоієрея Миколая; у ній ішлося, що нібито він “проводить контрреволюційну фашистську пропаганду. Поширює провокаційні чутки про війну і поразку Радянського Союзу. За активну контрреволюційну агітацію Розов підлягає арешту з триманням під вартою на час слідства в уфимській в’язниці за першою категорією”

12 грудня 1937 року священника заарештували і помістили до в’язниці. Того ж дня його допитали.
— Дайте свідчення про ваші зв’язки в Уфі та інших містах, — зажадав слідчий.
— В Уфі я знаю всього лише кількох людей. Дмитра Володимировича Разумова, він священник із Ленінграда, був висланий разом зі мною. Ми бували один в одного, ділилися новинами і вели бесіди на різні політичні теми і найбільше цікавилися питанням про звільнення із заслання. Ці наші зустрічі й бесіди ми називали “виробничою нарадою”. Знав Федора Івановича Красильникова, у якого навчався палітурної справи. З ним також були бесіди політичного характеру про звільнення із заслання. Священника Павла Цвєтаєва, засланця з Ленінграда, який був у мене один раз у 1937 році. З ним також говорили про звільнення із заслання. Івана Петровича Овечкіна, диякона, висланого з Ленінграда, він також іноді бував у мене в 1937 році. З ним велися бесіди на політичні теми про звільнення. Крім зазначених осіб, в Уфі, а також і в інших містах нікого не знаю, — відповів священник.
— Розкажіть сутність ваших бесід із Разумовим, Красильниковим, Цвєтаєвим і Овечкіним.
— Сутність цих бесід зводилася до того, що ми говорили про звільнення нас із заслання і у зв’язку з цим торкалися питань міжнародного становища та інших політичних питань.
— Вас заарештовано за активну контрреволюційну діяльність. Чи визнаєте ви себе винним у цьому?
— Винним себе не визнаю, контрреволюційною діяльністю я не займався.
— Ви брешете, слідство має дані, що ви систематично серед населення вели контрреволюційну агітацію і поширювали провокаційні чутки. Пропонуємо вам давати відверті свідчення про свою контрреволюційну діяльність.
— Після того, як мене вислали з Ленінграда, я говорив: “Мене вислали без причини, не було жодної підстави для того, щоб вислати мене. Крім того, ще й обдурили, кажучи, що в Уфі ви житимете цілком вільно, а тут зобов’язали явкою через кожні десять днів у НКВС”. Висилку мене із Ленінграда я вважав і вважаю неправильною, і з цього питання я висловлював своє невдоволення.

— Розкажіть про зміст вашої бесіди з єпископом Григорієм Козловим.
— Сутність бесіди зводилася до того, що я цікавився новинами про звільнення засланців, на що він мені нічого конкретного не сказав.

Допити тривали протягом місяця.

— Слідство має дані, що ви систематично серед населення поширювали провокаційні чутки про те, що радянська влада піддає репресіям  невинних людей і робить із них ворогів. Чи підтверджуєте ви це?
— Провокаційних чуток серед населення я ніколи не поширював.
— Відомо, що ви систематично вели серед населення контрреволюційну фашистську агітацію і вихваляли Гітлера. Чи визнаєте ви себе винним у цьому?
— Винним себе не визнаю, агітацію я не вів і Гітлера не вихваляв.
— Слідству також відомо, що ви систематично поширювали серед населення контрреволюційні чутки про те, що нібито радянська влада репресує цілком невинних служителів релігійного культу і тим самим намагається зруйнувати Церкву. Чи визнаєте себе винним у цьому?
— Ні, винним себе не визнаю. Наклепницьких чуток серед населення я не поширював.
— Слідству відомо, що ви вели агітацію серед населення міста Уфи за посилення сергіївської церковної течії як найбільш контрреволюційної течії. Чи визнаєте ви себе винним у цьому?
— Агітацію за посилення сергіївської церковної течії серед населення не вів, але, можливо, іноді висловлювався за посилення сергіївської течії, оскільки вважав і вважаю її найправильнішою течією порівняно з іншими церковними течіями (автокефальною та обновленською).
— Відомо, що ви є активним учасником контрреволюційно-повстанської організації в Башкирії. Дайте свідчення з цього питання.
— Учасником контрреволюційно-повстанської організації я не є, і дати свідчення з цього питання я не можу.
— Ви говорите неправду. Слідству відомо, що ви є активним учасником контрреволюційно-повстанської організації в Башкирії, яку очолював єпископ Козлов, і, буваючи у нього на квартирі, ви отримували від нього вказівки контрреволюційного характеру. Вимагаємо від вас правдивих свідчень із цього питання.
— Повторюю. Учасником контрреволюційно-повстанської організації в Башкирії я не є, і жодних вказівок контрреволюційного характеру від єпископа Козлова я не одержував, але на квартирі у нього був один раз, і говорили ми про звільнення засланців із заслання.
13 лютого 1938 року трійка НКВС засудила отця Миколая до розстрілу. Протоієрея Миколая Розова було розстріляно 5 березня 1938 року, його поховали в невідомій спільній могилі.