Місяця лютого на 20-й день.

Священномученик Миколай народився 27 листопада 1877 року в селі Жданове Курмишського повіту Симбірської губернії в сім’ї священика Василя Розова. Усі три сини батька Василя стали священнослужителями, двоє з них були дияконами – відомий патріарший архідиякон Костянтин Розов і диякон Михайло Розов, що прийняв сан у тридцятих роках, який служив в одному з храмів у місті Оранієнбаумі.
Початкову освіту Микола здобув в Алатирському духовному училищі. У 1898 році він закінчив Симбірську Духовну семінарію і одружився з донькою священика, дівицею Ольгою, випускницею єпархіального училища в Симбірську. Згодом вона стала йому вірною помічницею, розділивши з ним тяготи гонінь і заслань. 1898 року Миколу висвятили на диякона до храму в селі Анненково Симбірського повіту, його призначили завідувачем двох церковнопарафіяльних шкіл і викладачем Закону Божого в земській школі. У 1900 році він був призначений місіонером 4-го округу Симбірського повіту. 14 грудня 1904 року диякона Миколу висвятили на священика до храму Різдва Христового в селі Баришська Слобода Алатирського повіту; тут він був закономірним учителем і завідувачем двох церковнопарафіяльних шкіл – у селах Баришська Слобода та Вільхівка.
У 1906 році отець Миколай переїхав до Санкт-Петербурга і вступив до Духовної академії. Закінчивши академію 1910 року зі званням кандидата богослов’я, він став викладати Закон Божий в Єленінському інституті.
Усе своє життя отець Миколай був принциповим противником пияцтва, близьким він говорив, що це через те, що він глибоко переживає пристрасть до провини батька і старшого брата. Ані вдома, коли приходили до священика гості, ані в гостях при отці Миколі ніколи за трапезою не подавали вина. Живучи в Санкт-Петербурзі, він був діяльним учасником Олександро-Невського товариства тверезості.
1908 року Товариство випустило спрямовану проти пияцтва брошуру, написану отцем Миколою, в якій він, зокрема, писав: “Крім казенних винних крамниць, тепер у кожному селищі торгує кілька приватних шинків, і могутні хвилі горілки прокочуються по великій рівнині країни, ніде не зустрічаючи перешкод своїй руйнівній дії. Котяться хвилі, захльостують міста, села і села; гине, захлинаючись у морі горілки, народ. Невже ми будемо ще і ще добровільно нести гніт цього злого генія нашої Батьківщини? Невже ми продовжуватимемо пити, похмелятися і бешкетувати, а в проміжках між похміллям і пияцтвом, коли тіло втомиться від щедрих частувань на п’яному бенкеті горе-богатиря, ми спатимемо важким, жахливим, п’яним сном?..”

У 1918 році отець Миколай став служити в храмі в селі Григорові неподалік від Алатиря, де служив до 1922 року, а потім переїхав до села Коноклейки в Мордовію. У ті роки в глухих селах ще зберігалося благочестя, а нечестя, якщо і проявлялося серед простого народу, то було ще беззлобним. Одного разу отець Миколай ішов із сином селом. Група молоді, що стояла на вулиці, побачивши священика, почала голосно скандувати: “У попа-то рукава-то – батюшки!” На що отець Миколай тут же відповів: “У воріт-то дурнів-то – матушки!” Почувши відповідь священика, молодь схвально загула. У цей час ще влаштовували хресні ходи у всіх тих випадках, коли була потрібна допомога Божа, – під час посухи, під час падежу худоби, коли виганяли перший раз після зими худобу на пасовище. І віра народу не осоромлювала прохачів.
З 1925 по 1931 рік отець Миколай служив у невеликому дерев’яному храмі в селі Купчино недалеко від Петрограда. У цей час він був зведений у сан протоієрея.
У 1932 році староста грецької, що на Ліговському проспекті, церкви Колхітіс запросив отця Миколая стати в ній настоятелем, і той дав згоду. Парафіян-греків на той час залишалося лише кілька сімей, але церква вважалася посольською: іноді сюди приїжджав посол Греції, і в національні свята вивішувався грецький прапор. Велика увага в храмі приділялася співу. Тут був професійний хор під керуванням А.П. Рождественського, у ньому співало багато оперних співаків, але характер співу був радше світський, ніж церковний. Один із вівтарів був на честь святителя Миколая чудотворця, це місце в храмі протоієрей Миколай називав “руським куточком”, але незабаром цей вівтар староста скасував без згоди на те настоятеля. Отець Миколай хотів богослужіння в храмі зробити більш статутним, але й тут зазнав невдачі і 1932 року змушений був перейти до Миколаївського храму на Охтенському кладовищі. У 1935 році протоієрея Миколая було нагороджено митрою.
У 1935 році влада провела широкі арешти серед духовенства міста, що торкнулися і Нікольського храму. 19 березня 1935 року був заарештований і отець Миколай Розов. На допиті наступного дня слідчий запитав його:

– Що вас змусило влаштовуватися на службу в грецьку церкву?
– Я пішов туди на письмове запрошення старости церкви Колхітіса, який знав мене заочно через диякона цієї церкви.
– Кого ви знаєте з грецького консульства?
– Не знаю нікого.
– Яка причина звільнення з грецької церкви?
– Звільнили за те, що не ужився з адміністрацією. Хотів налагодити порядки подібно до таких, які в нашій церкві.
– Кого ви знаєте з парафіян грецької церкви?
– Нікого не знаю.
– За що були вислані ваші товариші по службі?
– Не знаю. Вони про це мені не говорили. Я ж їх шкодую – як людей, які не заслужили висилки.
На цьому допити було закінчено, а також закінчено і слідство; в обвинувальному висновку слідчий написав: “Розов є виключно антирадянським типом, відкрито виявляє своє вороже ставлення до радянської влади, групує чернечий елемент і веде антирадянську агітацію. На допиті ж це заперечує, хоча й показує, що за антирадянську діяльність було вислано цілу низку його товаришів по службі. Вважає висилку своїх товаришів по службі незаслуженою і дуже про них шкодує”

28 березня 1935 року Особлива Нарада НКВС ухвалила вислати отця Миколу як соціально небезпечний елемент на п’ять років в Уфу, а разом із ним і його дружину.
Після висилки священиків настоятелем Микільського храму на Охтенському цвинтарі призначили священика Феодора Боголюбова, він регулярно став відокремлювати частину церковних доходів висланим членам причту храму та їхнім сім’ям. В Уфі отець Миколай опанував ремесло палітурника і переплітав у різних установах архівні документи, а гроші, що надходили йому з храму, цілком віддавав своїм дітям.
У зв’язку з ухваленим у 1937 році радянським урядом рішенням про знищення духовенства, по всій країні заарештували священиків, які перебували на волі, на засланні та в ув’язненні. 9 грудня було виписано довідку на арешт протоієрея Миколи; у ній ішлося, що нібито він “проводить контрреволюційну фашистську пропаганду. Поширює провокаційні чутки про війну і поразку Радянського Союзу. За активну контрреволюційну агітацію Розов підлягає арешту з утриманням під вартою на час слідства в уфимській в’язниці за першою категорією”

12 грудня 1937 року священика заарештували і помістили до в’язниці. Того ж дня його допитали.
– Дайте свідчення про ваші зв’язки в Уфі та інших містах, – зажадав слідчий.
– В Уфі я знаю всього лише кількох людей. Дмитра Володимировича Разумова, він священик із Ленінграда, був висланий разом зі мною. Ми бували один в одного, ділилися новинами і вели бесіди на різні політичні теми і найбільше цікавилися питанням про звільнення із заслання. Ці наші зустрічі й бесіди ми називали “виробничою нарадою”. Знав Федора Івановича Красильникова, у якого навчався палітурній справі. З ним також були бесіди політичного характеру про звільнення із заслання. Священика Павла Цвєтаєва, засланця з Ленінграда, який був у мене один раз у 1937 році. З ним також говорили про звільнення із заслання. Івана Петровича Овечкіна, диякона, висланого з Ленінграда, він також іноді бував у мене в 1937 році. З ним велися бесіди на політичні теми про звільнення. Крім зазначених осіб, в Уфі, а також і в інших містах нікого не знаю, – відповів священик.
– Розкажіть сутність ваших бесід із Разумовим, Красильниковим, Цвєтаєвим і Овечкіним.
– Сутність цих бесід зводилася до того, що ми говорили про звільнення нас із заслання і у зв’язку з цим торкалися питань міжнародного становища та інших політичних питань.
– Вас заарештовано за активну контрреволюційну діяльність. Чи визнаєте ви себе винним у цьому?
– Винним себе не визнаю, контрреволюційною діяльністю я не займався.
– Ви брешете, слідство має дані, що ви систематично серед населення вели контрреволюційну агітацію і поширювали провокаційні чутки. Пропонуємо вам давати відверті свідчення про свою контрреволюційну діяльність.
– Після того, як мене вислали з Ленінграда, я говорив: “Мене вислали без причини, не було жодної підстави для того, щоб вислати мене. Крім того, ще й обдурили, кажучи, що в Уфі ви житимете абсолютно вільно, а тут зобов’язали явкою через кожні десять днів у НКВС”. Висилку мене з Ленінграда я вважав і вважаю неправильною, і з цього питання я висловлював своє невдоволення.

-Розкажіть про зміст вашої бесіди з єпископом Григорієм Козловим.
– Сутність бесіди зводилася до того, що я цікавився новинами про звільнення засланців, на що він мені нічого конкретного не сказав.
Допити тривали протягом місяця.
– Слідство має дані, що ви систематично серед населення поширювали провокаційні чутки про те, що радянська влада піддає репресіям абсолютно невинних людей і робить із них ворогів. Чи підтверджуєте ви це?
– Провокаційних чуток серед населення я ніколи не поширював.
– Відомо, що ви систематично вели серед населення контрреволюційну фашистську агітацію і вихваляли Гітлера. Чи визнаєте ви себе винним у цьому?
– Винним себе не визнаю, агітацію я не вів і Гітлера не вихваляв.
– Слідству також відомо, що ви систематично поширювали серед населення контрреволюційні чутки про те, що нібито радянська влада репресує невинних служителів релігійного культу і тим самим намагається зруйнувати Церкву. Чи визнаєте себе винним у цьому?
– Ні, винним себе не визнаю. Наклепницьких чуток серед населення я не поширював.
– Слідству відомо, що ви вели агітацію серед населення міста Уфи за посилення сергіївської церковної течії як найбільш контрреволюційної течії. Чи визнаєте ви себе винним у цьому?
– Агітацію за посилення сергіївської церковної течії серед населення не вів, але, можливо, іноді висловлювався за посилення сергіївської течії, оскільки вважав і вважаю її найправильнішою течією порівняно з іншими церковними течіями (автокефальною та обновленською).
– Відомо, що ви є активним учасником контрреволюційно-повстанської організації в Башкирії. Дайте свідчення з цього питання.
– Учасником контрреволюційно-повстанської організації я не є, і дати свідчення з цього питання я не можу.
– Ви говорите неправду. Слідству відомо, що ви є активним учасником контрреволюційно-повстанської організації в Башкирії, яку очолював єпископ Козлов, і, буваючи у нього на квартирі, ви отримували від нього вказівки контрреволюційного характеру. Вимагаємо від вас правдивих свідчень із цього питання.
– Повторюю. Учасником контрреволюційно-повстанської організації в Башкирії я не є, і жодних вказівок контрреволюційного характеру від єпископа Козлова я не одержував, але на квартирі у нього був один раз, і говорили ми про звільнення засланців із заслання.
13 лютого 1938 року трійка НКВС засудила отця Миколая до розстрілу. Протоієрея Миколу Розова було розстріляно 5 березня 1938 року, його поховали в невідомій спільній могилі.