Священномученик Миколай Кулаков пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 19-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Санкт-Петербурзьких святих (перехідне) / місяця жовтня на 19-й день — Собор святих Архангельської митрополії

Священномученик Миколай народився 1876 року в місті Вєльську Вологодської губернії в сім’ї селянина Константина Кулакова. Закінчивши вєльське двокласне міське училище, він до 1912 року служив помічником бухгалтера у вологодському губернському земстві, а потім писарем. Його добре знав вікарій Вологодської єпархії, єпископ Вєльський Антоній (Бистров), який 1912 року висвятив його на священника до одного із вологодських храмів.

У 1913 році отець Миколай був призначений служити до храму Митрофанівського подвор’я в Санкт-Петербурзі, одночасно виконуючи обов’язки секретаря архієпископа Вологодського Никона (Рождєствєнського), члена Державної ради і Святішого Синоду, який жив постійно в Санкт-Петербурзі. На подвор’ї отець Миколай служив до його закриття під час гонінь від безбожної влади, після чого перейшов до Володимирського собору, а після його закриття, з 1932 року став служити в Покровській церкві на Боровій вулиці.

Під час служби на Митрофанівському подвор’ї, а потім у Володимирському соборі та в Покровській церкві, куди стали ходити і його духовні діти, отець Миколай вів активну церковну діяльність, ревно звершував богослужіння і виховував парафіян у дусі Євангелія і праць святих отців, які глибоко вивчав. Він старанно повчав духовних дітей у проповідях, котрі, перш ніж говорити, складав письмово, щоб духовні діти в разі його арешту могли заглиблюватися у вчення Господнє, як розумів його їхній духовний отець.

Отець Миколай був заарештований 22 грудня 1933 року і ув’язнений в одній із ленінградських в’язниць. Тоді ж у місті було заарештовано багато священнослужителів і мирян. У формулюванні обвинувального висновку співробітники ОДПУ написали: «У грудні 1933 року секретно-політичним відділом… ОДПУ… оперативно ліквідовано ленінградську церковно-монархічну організацію… безпосередньо керовану закордонним білоемігрантським церковно-політичним центром…

Ставлячи своєю кінцевою метою активне сприяння іноземній інтервенції для повалення радянської влади, організація вела інтенсивну контрреволюційну діяльність, що полягала:

…у регулярному зв’язку з білоемігрантським церковно-політичним центром, очолюваним митрополитом Євлогієм, в отриманні від нього загального спрямування, конкретних керівних вказівок, літератури та грошових субсидій…

у підготовці терористичного акту проти Сталіна…

у систематичній антирадянській пропаганді та агітації, проводжуваній як з церковного амвона, так і шляхом масового поширення контрреволюційної літератури, авторами якої були окремі керівні члени організації…

У створенні підпільних “катакомбних” церков, які були місцем концентрації найбільш озлобленого антирадянського елемента і слугували своєрідною демонстрацією протесту проти політики радянської влади.

До керівного складу організації входили класово, політично та ідеологічно ворожі пролетарській диктатурі елементи — колишні професори духовних академій, служителі культу, колишні офіцери, колишня аристократія і буржуазія.

Контрреволюційна діяльність організації йшла переважно під прикриттям Церкви, використовуючи її легальні можливості для згуртування та об’єднання під виглядом релігійних формувань людей для контрреволюційних цілей.

У справі як обвинувачені залучені сто сімдесят п’ять осіб».

Під час допиту отець Миколай відкрито виклав суть своїх релігійних переконань. «За своїми політичними переконаннями, я вважаю себе монархістом, — сказав він. — У питаннях релігійних я вважаю себе ідейним християнином, який віддає себе цілком справі єдиної Православної Церкви, аж до мучеництва, коли це буде від мене вимагатися. Мій обов’язок — виховати тих, хто оточує мене, у вірі, благочесті та моральності відповідно до священних канонів Руської Православної Церкви. Щодо мого ставлення до духівництва я можу сказати, що цей момент я вважаю для себе одним із серйозних…

Будь-яка влада є законною, оскільки на її боці сила; у разі приходу білих і повалення радянської влади сила опиниться на боці білих, і влада їхня, як сильніша, буде законною».

Спочатку слідчий записував доволі близько до того, що говорив священник, але потім все далі й далі відходив від цього, а згодом переконав і його підписати складений ним протокол, бо, мовляв, це не має жодного значення.

25 лютого 1934 року трійка ОДПУ засудила отця Миколая до п’яти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі, і його відправили до Північно-Східного табору. Не раз, мабуть, пошкодував священник, що піддався обману слідчого, і згодом, коли йому знову в табірній в’язниці довелося протистояти натиску слідчого, котрий наполегливо ставив одне й те саме запитання: «Чи існує в таборі контрреволюційне угруповання, очолюване архієпископом Онуфрієм і єпископом Антонієм, до якого входить ув’язнене в таборі духовенство?», він, навчений тяжким досвідом, категорично відмовився підтвердити лжесвідчення і заявив: «Про існування контрреволюційного угруповання я не знаю. Антирадянської агітації ніхто не веде. Я особисто теж антирадянської агітації не вів».