...
Житія святих,  Травень

Священномученик Миколай Кулаков

Місяця травня на 19-й день

Священномученик Миколай народився 1876 року в місті Вельську Вологодської губернії в сім’ї селянина Костянтина Кулакова. Закінчивши вельське двокласне міське училище, він до 1912 року служив помічником бухгалтера у вологодському губернському земстві, а потім писарем. Його добре знав вікарій Вологодської єпархії, єпископ Вельський Антоній (Бистров), який 1912 року висвятив його на священика до одного з вологодських храмів.
У 1913 році отець Миколай був призначений служити до храму Митрофанівського подвір’я в Санкт-Петербурзі, одночасно виконуючи обов’язки секретаря архієпископа Вологодського Никона (Різдвяного), члена Державної ради і Святішого Синоду, який жив постійно в Санкт-Петербурзі. На подвір’ї отець Миколай служив до його закриття під час гонінь від безбожної влади; потім перейшов до Володимирського собору, а після його закриття, з 1932 року став служити в Покровській церкві на Боровій вулиці.
Під час служби на Митрофанівському подвір’ї, а потім у Володимирському соборі та в Покровській церкві, куди стали ходити і його духовні діти, отець Миколай вів активну церковну діяльність, здійснював ревно богослужіння і виховував парафіян у дусі Євангелія і праць святих отців, які глибоко вивчав. Він старанно повчав духовних дітей у проповідях, які, перш ніж говорити, складав письмово, щоб духовні діти в разі його арешту могли заглиблюватися у вчення Господнє, як розумів його їхній духовний батько.
Отець Миколай був заарештований 22 грудня 1933 року і ув’язнений в одну з ленінградських в’язниць. Тоді ж у місті було заарештовано багато священнослужителів і мирян. У формулюванні обвинувального висновку співробітники ОДПУ написали: “У грудні 1933 року секретно-політичним відділом… ОДПУ… оперативно ліквідовано ленінградську церковно-монархічну організацію… безпосередньо керована закордонним білоемігрантським церковно-політичним центром…
Ставлячи своєю кінцевою метою активне сприяння іноземній інтервенції для повалення радянської влади, організація вела інтенсивну контрреволюційну діяльність, що полягала:
…У регулярному зв’язку з білоемігрантським церковно-політичним центром, очолюваним митрополитом Євлогієм, в отриманні від нього загального спрямування, конкретних керівних вказівок, літератури та грошових субсидій…
У підготовці терористичного акту проти Сталіна…
У систематичній антирадянській пропаганді та агітації, яку проводили як із церковного амвона, так і шляхом масового поширення контрреволюційної літератури, авторами якої були окремі керівні члени організації…
У створенні підпільних “катакомбних” церков, які були місцем концентрації найбільш озлобленого антирадянського елемента і слугували своєрідною демонстрацією протесту проти політики радянської влади.
До керівного складу організації входили класово, політично та ідеологічно ворожі пролетарській диктатурі елементи – колишні професори духовних академій, служителі культу, колишні офіцери, колишня аристократія і буржуазія.
Контрреволюційна діяльність організації йшла переважно під прикриттям Церкви, використовуючи її легальні можливості для згуртування та об’єднання під виглядом релігійних формувань людей для контрреволюційних цілей.
У справі як обвинувачених залучається сто сімдесят п’ять осіб”.
Будучи допитаним, отець Миколай відкрито виклав суть своїх релігійних переконань. “За своїми політичними переконаннями, я вважаю себе монархістом, – сказав він. – У питаннях релігійних я вважаю себе ідейним християнином, який віддає себе цілком справі єдиної Православної Церкви, аж до мучеництва, коли це буде від мене вимагатися. Мій обов’язок – виховати тих, хто оточує мене, у вірі, благочесті та моральності відповідно до священних канонів Російської Православної Церкви. Щодо мого ставлення до духівництва я можу сказати, що цей момент я вважаю для себе одним із серйозних…
Будь-яка влада є законною, оскільки на її боці сила; у разі приходу білих і повалення радянської влади сила опиниться на боці білих, і влада їхня, як сильніша, буде законною”.

Спочатку слідчий записував доволі близько до того, що говорив священик, але потім дедалі далі й далі відходив від цього, а потім переконав і його підписати складений ним протокол, бо, мовляв, це не має жодного значення.
25 лютого 1934 року трійка ОДПУ засудила отця Миколу до п’яти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі, і його відправили до Північно-Східного табору. Не раз, мабуть, пошкодував священик, що піддався обману й звабленню слідчого, і згодом, коли йому знову в табірній в’язниці довелося протистояти натиску слідчого, який наполегливо ставив те саме запитання: чи існує в таборі контрреволюційне угруповання, очолюване архієпископом Онуфрієм і єпископом Антонієм, до якого входить ув’язнене в таборі духовенство, він, навчений тяжким досвідом, категорично відмовився підтвердити лжесвідчення і заявив: “Про існування контрреволюційного угруповання я не знаю. Антирадянської агітації ніхто не веде. Я особисто теж антирадянської агітації не вів”.

Знайшли помилку