Священномученик Максим (Жижиленко), єпископ Серпуховський

Місяця травня на 22- день

У миру Жижиленко Михайло Олександрович, народився 2 березня 1885 року в місті Каліші Каліської губернії Царства Польського Російської імперії (нині Великопольське воєводство Польщі) у родині дворянина, прокурора окружного суду Олександра Григоровича Жижиленка. Сім’я була велика – 9 дітей, – патріархальна, дружна, всі виросли й навчалися в м. Каліші. Мати виховувала всіх у релігійному дусі, вселяючи дітям любов до Бога, до церкви, до людей.
1894 року вступив до 1-го класу Каліської гімназії, де 7 років навчався і виявив великі здібності. Після смерті батьків (вони померли в 1905 і в 1906 роках) він спершу залишався один у Каліші, а потім переселився до брата в Петербург і там закінчив 8-й клас. Брат його був відомим російським ученим, професором кримінального права Петроградського університету – Олександром Олександровичем Жижиленком, який виступав 1922 року захисником на процесі митр. Веніаміна (Казанського).
У 1914 році закінчив медичний факультет Московського університету і працював лікарем-психіатром у Сокільниках, фронтовим лікарем на Австрійському фронті (1914-17), терапевтом-практиком.
На початку 1920-х заарештований і висланий на три роки в Північний край.
У 1922 – 1928 роках був головним лікарем лікарні Таганської в’язниці. Близько 1925 року з благословення патріарха Тихона таємно прийняв чернецтво з ім’ям на честь прп. Максима Сповідника.
Перебував в опозиції до митрополита Сергія (Страгородського). У 1927 році не прийняв Декларацію митрополита Сергія.
Таємно був висвячений у сан пресвітера єпископом Димитрієм (Любимовим) у соборі Воскресіння Христового (Спас на Крові) в Петербурзі.
У лютому 1928 року таємно хіротонізований на єпископа Серпуховського. Хіротонію здійснили іосифлянські єпископи Димитрій (Любимов) і Нарвський Сергій (Дружинін).
З 1929 року жив у Серпухові й очолив рух іосифлян у Московській області. У Серпухові до нього перейшли всі 18 парафій; те ж саме сталося в Коломні. Більшість парафій у Звенигороді, Волоколамську, Переславлі-Залеському та інших містах також перейшли до іосифлянів.
24 травня 1929 року був заарештований і засуджений до п’яти років концтаборів за свою церковну позицію і діяльність.
У 1929-1930 роках перебував у Соловецькому таборі, де був призначений лікарем під час епідемії висипного тифу. Разом із єпископами Віктором (Островідовим), Нектарієм (Трезвінським) та Іларіоном (Бєльським) та іншими ув’язненими здійснював таємні богослужіння в лісі.
У 1931 році його викликали до Москви у новій справі Серпуховської філії ІПЦ і ув’язнили в Бутирській в’язниці.
Розстріляний 4 червня 1931 року, похований на Ваганьковському кладовищі м. Москви.
1981 року рішенням Архієрейського Собору РПЦЗ канонізований у лику новосвященномученика з включенням до Собору новомучеників і сповідників Російських.
11 березня 2020 року рішенням Священного Синоду Російської Православної Церкви його ім’я занесено до Собору новомучеників і сповідників Церкви Руської.