Священномученик Максим (Жижиленко), єпископ Серпухівський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 22-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Священномученик Максим, у миру Жижиленко Михайло Олександрович, народився 2 березня 1885 року в місті Каліші Каліської губернії Царства Польського (нині Великопольське воєводство Польщі) у родині дворянина, прокурора окружного суду Олександра Григоровича Жижиленка. Сім’я була велика — дев’ять дітей, — патріархальна, дружна, всі виросли й навчалися в місті Каліші. Мати виховувала всіх у релігійному дусі, передаючи дітям любов до Бога, до церкви, до людей.

У 1894 році Михайло вступив до 1-го класу Каліської гімназії, де сім років навчався і виявив великі здібності. Після смерті батьків (вони померли в 1905 і в 1906 роках) він спершу залишався сам у Каліші, а потім переселився до брата в Петербург і там закінчив 8-й клас. Його брат, Олександр Олександром Жижиленко, був відомим ученим, професором кримінального права Петроградського університету, який виступав 1922 року захисником на процесі митрополита Веніаміна (Казанського).

У 1914 році майбутній мученик закінчив медичний факультет Московського університету і працював лікарем-психіатром у Сокольниках, фронтовим лікарем на Австрійському фронті (1914–17), терапевтом-практиком.

На початку 1920-х років був заарештований і висланий на три роки до Північного краю.

У 1922–1928 роках святий був головним лікарем лікарні Таганської в’язниці. Близько 1925 року з благословення патріарха Тихона таємно прийняв чернецтво з ім’ям на честь преподобного Максима Сповідника.

Чернець Максим перебував в опозиції до митрополита Сергія (Страгородського), і в 1927 році не прийняв його Декларацію.

Священномученик Максим таємно був висвячений у сан пресвітера єпископом Димитрієм (Любимовим) у соборі Воскресіння Христового (Спас на Крові) в Петербурзі. У лютому 1928 року ж був таємно висвячений на єпископа Серпухівського. Рукопокладення завершили іосифлянські єпископи Димитрій (Любимов) і Нарвський Сергій (Дружинін).

З 1929 року владика Максим жив у Серпухові й очолив рух іосифлян у Московській області. У Серпухові до нього перейшли всі вісімнадцять парафій; те саме сталося в Коломні. Більшість парафій у Звенигороді, Волоколамську, Переславлі-Залєському та інших містах також перейшли до іосифлянів.

24 травня 1929 року він був заарештований і засуджений до п’яти років концтаборів за свою церковну позицію і діяльність.

У 1929–1930 роках перебував у Соловецькому таборі, де був призначений лікарем під час епідемії висипного тифу. Разом із єпископами Віктором (Островідовим), Нектарієм (Трезвінським) та Іларіоном (Бєльським) та іншими ув’язненими здвершував таємні богослужіння в лісі.

У 1931 році священномученик Максим був викликаний до Москви у новій справі Серпуховської філії Істинно-православної церкви і ув’язнений в Бутирській в’язниці.

4 червня 1931 року він був розстріляний. Поховали священномученика на Ваганьківському кладовищі Москви.