Священномученик Іосиф, митрополит Астраханський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 11-й день

Священномученик Іосиф, перший митрополит Астраханський, народився 1579 року в Астрахані в родині батьків Климента і Варвари. Скорботи і страждання супроводжували його з юних років до мученицької кончини. Хлопчику було сім років, коли в їхньому місті спалахнула смута, спричинена прихильниками самозванця Лжедмитрія I. До будинку його батьків увірвалися козаки, один із яких ударив хлопчика каменем по голові, від чого він страждав потім усе життя.

Шукаючи спасіння своєї душі, Іосиф вступив до місцевого Троїцького монастиря. Тут він подвизався в молитві, пості й працях спочатку у званні простого ченця, а пізніше — у сані ігумена й архімандрита. Потім він був висвячений патріархом Никоном на архієпископа Астраханського.

Був він гідним архіпастирем. Про його доброчесне життя і мудру розсудливість знали не лише в астраханському краї, а й далеко за межами його. Цар Олексій Михайлович мав до нього особливу прихильність і викликав його в Москву на церковну раду (в 1663–1664 роках). Привернув він любов’ю до себе і східних патріархів — Александрійського (Паїсія) та Антіохійського (Макарія), котрих він приймав у себе в домі, коли вони прямували до Москви через Астрахань. Патріархам він здався тоді “як найсвітліша зірка, всяке служіння людинолюбства і гостинності до мандрівників виявляючи: у скорботах розраду, у бідах допомогу, в місцях малопрохідних настанову словом і ділом; виявляючи доброслужіння, теплий дбайливець, і в усяких потрібних справах творячи велике піклування і старанність”. Ось чому патріархи взяли Іосифа із собою в Москву на церковний собор. Тут вони просили царя звести Іосифа в сан митрополита за його великі труди й чесноти, щоб і інші архіпастирі, дивлячись на нього, наслідували його. Цар охоче погодився на прохання патріархів. Тоді ж, в 1667 році, поставили Іосифа на митрополита, причому патріархи на знак своєї поваги подарували йому дороге архієрейське вбрання (сакос), виткане із сученого шовку з золотом.

11 травня 1672 року під час бунту Степана Разіна святитель Іосиф прийняв мученицьку кончину в Астрахані. Цю сумну подію докладно описали очевидці та свідки, священники Астраханського собору Кирил і Петро.

Коли козаки, взявши Астрахань, оточили собор, вони зажадали, щоб святитель вийшов до них. Він же велів дзвонити у великий дзвін, щоб зібралося все духовенство, сам одягнувся і в супроводі духовенства вийшов. Звинувативши його у зносинах з московським урядом і козаками, що відокремилися від Разіна, вони зажадали, щоб він зняв з себе облачення. Після довгих тортур святителя Іосифа скинули зі схилу даху собору. Священники підняли тіло священномученика і, одягнувши у святительський одяг, поклали до приготованого гробу. Наступного дня, після звершення панахиди, тіло святителя перенесли до бокового вівтаря святих Афанасія і Кирила в Астраханському соборі, і протягом дев’яти днів воно залишалося непохованим. Потім мощі були покладені в гробницю, і невдовзі вони прославилися чудотворіннями.

Прославлення митрополита Іосифа в лику святих відбулася в квітні 1918 року.

Тропарі, кондаки, молитви та величання