Священномученик Іоанн Заседателев, пресвітер

Місяця жовтня на 16-й день.

Іоанн Іоаннович Заседателев, Миколаївський, Пугачовський (1867 – 1942), священик, клірик Саратовської єпархії, священномученик. Народився 1867 року в с. Акатна Маза Хвалинського повіту Саратовської губернії в сім’ї селянина-старообрядця. У господарстві Заседателевих були два коні, корова і три вівці. Сім’я засівала чотири десятини землі. Щоб допомогти батькові прогодувати сім’ю, Ваня змалку наймався працівником до заможних селян, його власна сім’я вважалася бідняцькою. Закінчив церковноприходську школу.

У 1883 році одружився. Діти – син Микола (1888 р.н., на 1934 р. був завучем десятирічки в Саратові) і доньки Тетяна (1898 р.н.) та Анна (1896 р.н.).

У 1885 р. під впливом місцевого священика Елпідифора Владикіна Іван із батьком приєдналися до Православної Церкви. Іван приєднався до гуртка священика Владикіна, який той організував для боротьби зі старообрядництвом у с. Акатна Маза. О. Іоанн згодом показав слідчому: “Я зблизився з місіонерами, роз’їжджав із ними для бесід зі старообрядцями. Найбільше зв’язку я мав із місіонером дияконом Кармановим, з яким мені часто доводилося виїжджати на диспути зі старообрядцями, мета наша була навернути їх у православне віросповідання”.

Іван Іванович мав дозвіл Саратовського єпископа Авраамія (Летницького) проводити співбесіди зі старообрядцями самостійно.

З благословення єпископа Саратовського Миколи (Налимова) Іван Заседателев перейшов до Самарської єпархії та 1896 року був висвячений на священика до Богородице-Різдвяного єдиновірного храму міста Миколаївська Самарської губернії (нині Пугачов Саратовської області), де й прослужив 37 років. Ні звичайної шкільної, ні семінарської освіти колишній старообрядець не мав і самого себе називав самоучкою. Рукоположення селянського юнака без освіти в ті роки було рідкістю; в даному випадку воно свідчить про велике прагнення молодого місіонера до знань, про його здатність самоосвітою заповнити недолік класичної освіти.

1912 року взяв участь у I Всеросійському з’їзді православних старообрядців (одновірців), що відбувся в Санкт-Петербурзі.

У перші роки радянської влади брав участь у відкритих диспутах із членами Союзу войовничих безбожників. Однак 24 січня 1929 року подібні диспути були заборонені секретним циркуляром Політбюро ЦК ВКП(б) як “форма пропаганди релігії”. Як скаже пізніше на допиті сам святий Іоанн, влада “заборонила проводити релігійне вчення поза церквою”. Мабуть, ця заборона і послужила для нього спонукальною причиною для початку письмової полеміки з безбожництвом. Він почав складати богословські апологетичні трактати.

З червня по жовтень 1932 року служив у Михайло-Архангельському храмі села Сулак Балаковського району (нині Краснопартизанського району) Саратовської області. Є відомості, що переведення отця Іоанна в Сулак було спричинене закриттям миколаївського єдиновірського храму.

У лютому 1933 року переведений у Покровську церкву села Корніївка Пугачевського району Саратовської області, проживав у цьому ж селі.

До 1934 року овдовів.

5 вересня 1934 року був заарештований Пугачевським РВ НКВС. У постанові на арешт було зазначено: “Займається вигадуванням “богословської” літератури контрреволюційного характеру і нелегальним її поширенням серед громадян”. Разом із ним було заарештовано священиків Костянтина Самуїлова, Мстислава Курмишського, Михайла Смирнова, Василя Баннова і трьох мирян. Заарештованих було перепроваджено в ізолятор Заволзького сектору УНКВС у Саратовському краї; їх обвинувачували в тому, що “під прапором релігії вели організовану боротьбу проти Радянської влади: розмножували та розповсюджували антирадянську літературу релігійного характеру, вербували собі однодумців серед молоді, яка навчається, колгоспників та одноосібників, нелегально навчали дітей шкільного віку “Закону Божого”, вели серед населення антирадянську та антиколгоспну агітацію”.

На допиті 8 вересня (всього його допитували 10 разів) святий Іоанн заявив:

“Я своєю основною метою в житті вважаю боротьбу з атеїзмом, боротьбу за залучення населення до віри і Церкви, з цією метою я займаюся написанням богословських праць. /У своїх брошурах я намагався довести існування Бога, душі, у них розбивав точку зору атеїстів щодо неіснування Бога і душі ,цим я намагався привернути увагу тих, хто читає мої брошури, до Церкви і релігії. У своїх брошурах я намагався довести неправильність поглядів на релігію вождів комуністичного руху Маркса, Енгельса, Леніна, засуджуючи у своїх брошурах їхні висновки про релігію, про Бога і душу. Усе це робилося мною з метою залучення більше віруючих, у частині відвоювання кадрів від вихованих у дусі атеїзму владою. Цим самим я йшов проти того вчення, яке вела Радвлада проти релігії”.

На другому допиті 15 вересня священик Іоанн Заседателев говорив:

“Я ставив собі за мету проведення боротьби за релігію, зокрема боровся з проведеною антирелігійною пропагандою, яку проводила Радвлада, шляхом розповсюдження своєї літератури, яка в мене була спрямована на противагу вченням Маркса, Енгельса, Леніна, цим самим я ставив собі за мету не дати можливості померти релігії. Вважаю своїм обов’язком зізнатися відкрито, що я не схвалюю політику Радвлади щодо релігії, яка бореться з нею, проводить антирелігійну пропаганду, я вважаю релігію приватною справою, а оскільки релігія – приватна справа, будучи ревнителем її, я боровся за неї із заходами Радвлади, які я не схвалюю й не погоджуюся з ними, а тому й вів боротьбу”. На запитання слідчого, що змусило заарештованого встати на шлях вигадування та розповсюдження релігійної літератури, він відповів, що писав її “для привернення маси до вірування, з метою вирвати з середовища безбожництва невіруючих, які могли б також боротися за віру в Христа, не даючи їй можливості загинути”.

На третьому допиті 24 вересня отець Іоанн висловив переконання, що релігія і радянська влада ніколи не примиряться, що чим більше релігійно налаштованих людей, тим більше її ворогів. Причина цієї ворожнечі, за словами новомученика, – те, що радянський уряд “намагається зруйнувати релігію, яка століттями будувалася і розширювалася”.

На допиті 1 грудня священик знову підтвердив свою позицію:

“У своїх рукописах я доводив, що марксистське світорозуміння не вірне, зокрема я доводив невірність вчення Енгельса, Леніна. Ці докази я наводив у більшості своїх рукописів, поставивши перед собою завдання – активно відстоювати релігійну науку, борючись із матеріалістичною наукою. Мета у мене була така: довести неправильність марксистського вчення і, зокрема, неправильність наукових праць Енгельса і Леніна, довести правильність біблійного вчення”.

Один зі свідків у справі показав, що отець Іоанн у розмові з ним “згадував ім’я вченого Дарвіна, за вченням якого людина походить від мавпи. Вчення це Заседателев називав неправильним і доводив, що людину створив Бог”.

За словами одного з обвинувачених, священномученик говорив, що “колгоспники живуть дуже погано, тому що колгоспи не можуть поліпшити матеріальну потребу селянина навіть у хлібі, колгоспники голодують, раніше селянин у кілька разів краще жив, ніж за Радянської влади”.

5 жовтня співробітники НКВС заарештували благочинного Пугачевського округу священика Миколая Амасійського. У постанові на арешт було зазначено, що отець Миколай, “будучи тісно пов’язаний із Заседателевим, займався обговоренням нелегальної “релігійної” літератури антирадянського змісту”.

3 листопада 1934 року термін утримання отця Іоанна під вартою було продовжено ще на місяць, а 5 листопада, після телеграфного розпорядження заступника начальника УНКВС по Саратовському краю, всіх заарештованих було етаповано до Саратова й поміщено до Саратовської фабрично-заводської виправно-трудової колонії (СарФЗІТК). Напередодні відправки в Саратов отець Іоанн був оглянутий в амбулаторії Пугачевської міжрайонної лікарні, його визнали здоровим і здатним слідувати етапом.

До справи було долучено акт “експертизи” праць новомученика, виконаної 10 грудня 1934 року відповідальним секретарем Саратовського крайового оргбюро Спілки войовничих безбожників Д. А. Гнездиловим і тимчасовим виконувачем посади начальника Саратовського крайового об’єднання літераторів С. І. Ванштейном. І. Ванштейном. “Експерти” охарактеризували представлені їм рукописи як “суцільний контрреволюційний випад найбільш розлюченого представника церковників”. При цьому автор рукописів із результатами “експертизи” так і не був ознайомлений. Проте 1988 року в протесті прокуратури Саратовської області до Президії Саратовського обласного суду, що призвів до перегляду “справи пугачовських церковників” та їхньої реабілітації, було зазначено, що “зазначені експертні висновки є тенденційними та необ’єктивними, саму експертизу проведено з порушеннями соцзаконності та некомпетентними особами. Жодних ані прямих, ані “тонко завуальованих” випадів проти радянської влади в рукописах не міститься, а “випади проти безбожжя” самі по собі антирадянськими не є.У цих рукописах не міститься випадів або закликів, спрямованих проти існуючого в СРСР ладу або на його ослаблення”.

Слідство у справі отця Іоанна було закінчено 1 січня 1935 року, 9 січня було підготовлено обвинувальний висновок у справі. За версією слідчих, усі обвинувачені входили в єдину контрреволюційну групу, члени якої, “прикриваючись релігією, вели контрреволюційну діяльність, маючи своїм завданням відновити відсталі верстви населення проти Радянської влади та заходів, які вона проводила, нелегально виховувати молодь – учнів і дітей – у релігійному й антирадянському напрямі, дискредитувати проведені Радянською владою та громадськістю заходи з культурного виховання мас”.

Священномученика Іоанна обвинувачували в тому, що, “будучи учасником контрреволюційної групи, складав і поширював серед населення рукописи антирадянського змісту з метою відновити відсталі елементи проти Радвлади”.

За постановою Особливої наради при НКВС СРСР від 17 березня 1935 року був засланий до Казахстану строком на три роки, відраховуючи строк від дня арешту. Повернутися із заслання йому було дозволено тільки в лютому 1939 року. Спочатку після звільнення він приїхав до сина Миколи Івановича в Саратов, але через два дні влада наказала йому негайно залишити місто, і о. Іоанн виїхав у м. Саратов. Іоанн поїхав у м. Пугачов (до 1918 – Ніколаєвськ), знявши квартиру в якогось І. І. Галахова за адресою вул. Хрущовська, 110.

Одній зі своїх духовних доньок, яка опікувалася в нього ще на початку XX століття, він із гіркотою говорив: “Віруючі перед Богом багато нагрішили, тому й настав такий час, що послав Бог таку владу, що вона не вірить у Бога і закриває церкви. Не дають православним помолитися Богу. Кожна влада дана саме Богом”.

У церкві він не служив, здійснював по домівках треби на запрошення вірян: хрестив, відспівував покійних. Удома в отця Іоанна зберігався антимінс. Священик звертався до Пугачівської міськради за дозволом відкрити молитовний будинок, але йому відмовили. З вересня 1940 р. проживав за адресою вул. М. Горького, буд. 15, навпроти закритого, але ще не зруйнованого Богородице-Різдвяного храму. Ймовірно, священик намагався клопотати про відкриття храму. Але 2 квітня 1941 року виконком Пугачевської міськради ухвалював таке рішення: “Згідно з актом комісії, будівля колишньої єдиновірської церкви занепала і загрожує громадській безпеці. Через що під культурні заходи використана бути не може. А тому – будівлю розібрати і доручити фінансовому відділу отриманий від розбору храму будівельний матеріал реалізувати населенню. Виручену суму зарахувати в доходи державного бюджету”.

17 вересня 1941 року о. Іоанн був знову заарештований, під час слідства утримувався в Пугачевській в’язниці №2. У постанові на арешт обвинувачення було сформульовано так: “Будучи ворожо налаштованою людиною до Радянської влади, проводить серед оточуючого населення церковну пропаганду і контрреволюційну агітацію, спрямовану на дискредитацію керівництва ВКП(б) та Радянського Уряду, поширює антирадянський наклеп щодо життєвих умов трудящих Радянського Союзу та висловлює пораженські настрої щодо Радянської влади”.

У період із 21 вересня до 21 грудня в його будинку сім разів проводили обшук, але, крім 85 рублів, нічого не знайшли. В описі вилучених під час обшуку предметів значиться комплект ієрейського вбрання (фелонь, єпитрахиль, пояс), два підрясники і майже повний комплект необхідного для храму церковного начиння: шовковий антимінс, губка, два флакони з миром, потир, лжиця, копіє, два комплекти покровців, два кадила, два стручки для помазання, посудини з вином, 47 свічок. За цим списком видно, що священик готувався до можливого відкриття храму в Пугачові, але він зовсім небагато не дожив до здійснення цього сподівання – богослужіння в єдиному уцілілому храмі Пугачова, Воскресенському соборі, в якому до того розміщувалося зерносховище, було відновлено наприкінці 1942 року, а офіційно передано вірянам храм був у 1945 році.

В анкеті заарештованого зазначено, що сімдесятичотирирічний старець був лисим і гаркавив у розмові. Суму в 1000 рублів, розміщену на ощадному рахунку священика, здали в касу Пугачевського РВ УНКВС.

У доносі на отця Іоанна як свідчення “ненависті і злості до Радвлади” наводилися його слова: “Я залишився таким самим міцним, яким і був, своїм вченням – проповіддю Божою багатьох людей переконую проти невірів-комуністів, мене не тільки люди похилого віку слухають, але через мене слово Боже сприймають і молодь, і від своєї справи я не відступлю”.

Винним в антирадянській діяльності та агітації себе не визнав.

На допиті 7 жовтня слідчий зажадав від святого Іоанна назвати прізвища тих вірян, у сім’ях яких він здійснював Таїнство Хрещення, проте священик навідріз відмовився повідомляти ці дані, оскільки хрещення відбувалися “нелегальним шляхом”.

Слідство було закінчено 17 жовтня, 21 жовтня було підготовлено обвинувальний висновок. До суду було передано обвинувачення щодо святого Іоанна в тому, що він, “будучи вороже налаштований до ВКП(б) і Радянського Уряду, серед близьких знайомих релігійно налаштованих проводив активну контрреволюційну агітацію, спрямовану на вихваляння фашистської Німеччини, на дискредитацію Червоної Армії та її боєздатності, поширював антирадянські наклепницькі вигадки, доводив про неминучу поразку Радянської Держави, про життя трудящих у СРСР і вихваляв життя капіталістичних країн”.

На суді о. Іоанн заявив: “Обвинувачення в контрреволюційній агітації не визнаю. Визнаю обвинувачення в тому, що я релігійний і займався хрещенням немовлят”.

Далі був допит, на якому він показав:

“Протягом 20 років я вивчав вчення Дарвіна, вивчав матеріалізм, з вченням останнього я не згоден. /…/ Прочитавши всю цю літературу, я ще більше переконався, що все створено Богом, людина створена Богом, у ній є дух і душа. Я завжди і всюди говорив і кажу: Богу вірю, від Бога не відступлю. На владу ніколи не нарікав, бо це грішно, всяка влада дана від Бога. Серед віруючих і взагалі оточуючих я ніколи ніякої антирадянської агітації не проводив.

Я робив усе, що належить робити релігійно віруючій людині. І усе показує неправдиво. Він через заздрість, що до мене йдуть хрестити, на мене доніс у НКВС, він багатьох людей обмовив.

Німця я не чекав і не радів йому, бо [що] він спростовує нашу релігію. Усі держави і влади у владі Бога. У 1934 році до 1938 року я перебував на засланні органами НКВС, де я теж займався вивченням Дарвіна і матеріалізму. Я завжди говорив і говорю. Усе життя живуть люди по-різному, одні добре, інші погано, але Радянську владу не оббріхував, і я як людина релігійна цього не дозволю. Влада дана Богом”.

21 грудня 1941 року виїзною сесією Саратовського обласного суду його визнали винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 58 п. 10 ч. 2 КК РРФСР. 2 КК РРФСР, засуджений до вищої міри покарання – розстрілу. 26 грудня о. Іоанн звернувся до Верховного суду РРФСР із касаційною скаргою. Він писав: “Мені, як колишньому священнослужителю, пред’явлено звинувачення, що нібито я був вороже налаштований проти радянської влади і займався контрреволюційною діяльністю. Ці звинувачення я заперечую, але не заперечую тієї обставини, що як священнослужитель на прохання вірян здійснював хрещення новонароджених і як вірянин залишаюся при своїх переконаннях і донині. А тому прошу Верховний Суд РРФСР внести зміни в оскаржуваний вирок і пом’якшити міру покарання до меж можливості, тобто замінити розстріл позбавленням волі”.

14 березня 1942 року Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду СРСР, розглянувши в засіданні протест Голови Верховного суду СРСР на вирок Саратовського облсуду від 21 грудня 1941 року, визначила: “Вирок Саратовського облсуду змінити, розстріл Заседателєлєву І. І. замінити позбавленням волі у ВТТ терміном на десять років, з поразкою в правах на п’ять років”.

Священика направили до Карагандинського табору, куди він прибув 25 жовтня 1942 року.

Помер 29 жовтня 1942 року на станції Карабас від правобічної пневмонії та виснаження, лише через три дні після прибуття в табір.

За архівною кримінальною справою за 1934-35 рр. Заседателев І. І. реабілітований постановою президії Саратовського обласного суду від 10 жовтня 1988 року, а в архівній кримінальній справі за 1941-42 рр.. – прокуратурою Саратовської області 24 березня 1994 року.

Зарахований до лику святих новомучеників і сповідників на Архієрейському Соборі Православної Церкви в серпні 2000 року для загальноцерковного шанування.

Тропарі, кондаки, молитви та величання