Житія святих,  Травень

Священномученик Георгій Богоявленський, пресвітер

Місяця травня на 19-й день

Священномученик Георгій народився 1 січня 1883 року в селі Матренка Нижня Усманського повіту Тамбовської губернії в сім’ї псаломщика Олександра Богоявленського. Під час Першої світової війни він служив полковим писарем, після революції – псаломщиком у храмі. У 1930 році його висвятили на священика до Покровського храму в селі Верхній Телелюй Липецької області.
Навесні 1935 року влада ухвалила рішення закрити храм, а для цього заарештувати священика. Кілька місцевих колгоспників, голова колгоспу і секретар сільради обмовили отця Георгія, заявивши, що священик Георгій Богоявленський лаяв радянську владу, вів антиколгоспну агітацію, казав, що колгоспи розпадуться, а в будинку колгоспника Столповського, перед звершенням на запрошення господаря всеношної, агітував проти радянської влади і споював колгоспників. Викликаний як свідок Столповський рішуче спростував лжесвідчення.
8 травня 1935 року отця Георгія заарештували, помістили до в’язниці в місті Усмані і наступного дня допитали.
На допиті він заявив: “З приводу колгоспів розмов ніяких… не вів, а так само і не лаяв радянську владу… У грудні 1934 року був я в пункті Заготзерно, що міститься в церкві, і під час входу в церкву помітив розкрадання: знято церковну шовкову завісу… і не виявилося скла в іконах. Після чого я поліз на дзвіницю в комору, де зберігалося дванадцять листів заліза для ремонту даху церкви, – теж такого не виявилося. Так само зняті зовсім з лицьового боку церкви водостічні труби”. При храмі був сторож, “я запитав його – куди поділися ці речі? Той сварився непристойними словами… кажучи: “тут все народне”. У відповідь я йому сказав, що тут не народне, а державне майно, за нього цілком відповідає церква і група віруючих…
Що ж стосується свідчень голови сільради, ніби я 6 січня цього року за викликом його з’явився п’яний у сільраду і на вимогу з мене податку я начебто відповів, що він не має права з мене вимагати, і називав радянську владу “квітневим снігом”, – це цілковита й брехлива брехня з боку голови сільради… Голова сільради ніколи не вручав мені документів, за якими сплачуються податки, і не знає термінів їхніх платежів… Перший термін платежу 1 березня, а не в січні, і п’яним я ніколи в раді не був…”.
На закінчення отець Георгій зажадав від слідчого виклику додаткових свідків, “які дійсно покажуть, що таких слів і розмов про радянську владу не велося”. Це було слідчими відкинуто тому, мовляв, що “обставина, про яку клопоче обвинувачений, в достатній мірі встановлена”, і матеріали “справи” було направлено до суду.
23 липня 1935 року о 10 годині ранку почалося закрите засідання Виїзної сесії Воронезького обласного суду. Виступаючи в суді, отець Георгій сказав: “У пред’явленому обвинуваченні винним себе не визнаю і пояснюю, що 15 грудня 1934 року я був у церкві, помітив, що відірвано завісу церковну з вівтаря, вийнято скло з ікон і взято листи заліза, призначені для ремонту даху. На адресу радянської влади я нічого не висловлював. У себе на квартирі й у Столповського я на адресу порядку управління також нічого не говорив; проти колгоспів агітації не вів. У сільській раді 6 січня 1935 року я був, але знову-таки проти радянської влади не висловлювався, і про партію також не висловлювався”.
Деякі з викликаних до суду свідків підтвердили лжесвідчення, хоча і в значно меншій кількості епізодів, ніж на попередньому слідстві, а основні свідки і зовсім не були викликані. В останньому слові отець Георгій заявив, що “обвинувачення йому було пред’явлено на ґрунті особистих рахунків із головою сільради і все це наклеп”. Того ж дня суд зачитав вирок. Священик Георгій Богоявленський був засуджений до п’яти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі і відправлений на Далекий Схід.
У березні 1938 року заарештованих святителів і духовенство було перевезено з табору до благовіщенської в’язниці. 17 березня 1938 року трійка НКВС засудила їх до розстрілу.
1 червня 1938 року архієпископа Онуфрія (Гагалюка), єпископа Антонія (Панкеєва), священиків Іполит Красновського, Митрофана Вільгельмського, Олександра Єрошова, Михаїла Дейнеку, Миколу Садовського, Василя Іванова, Миколу Кулакова, Максима Богданова, Олександра Саульського, Павла Попова, Георгія Богоявленського і псаломщика Михаїла Вознесенського розстріляли та поховали у безвісній спільній могилі.

Знайшли помилку