Священномученик Фадей, архієпископ Тверський

Місяця грудня на 18-й день/ місяця жовтня на 13-й день – знайдення мощей

Священномученик Фадей, архієпископ Тверський (в миру Іван Васильович Успенський) народився 12 листопада 1872 року у селі Наруксово Лукоянівського уїзду Нижегородської губернії у родині священика. Його батько, о. Василій Успенський служив священиком при Мариїнській інститутській церкві у Нижньому Новгороді, дід майбутнього святителя (по лінії матері) отець Євгеній Розов також був священиком. Він, до слова, був людиною особливо молитовного настрою, мав надзвичайне смирення і доброту, що вплинуло на виховання юного Івана. В народі цей кроткий і смиренний пастир шанувався як великий праведник та молитвенник. Найбільше з усіх онуків він любив Івана, якого, до слова, називав «архієреєм». Особистий приклад батька та діда, в певній мірі вплинули на життєвий вибір Івана, тому юнак, як і його брати Володимир і Олександр (сім’я о. Василія Успенського була багатодітною, у ній виховувалися семеро синів і дві дочки), вирішив  присвятити себе служінню Богу і Церкві в сані священика. Юнак вступив на навчання до Нижегородської духовної семінарії, по закінченні якої  у 1892 році продовжив навчання у Московській духовній академії.  Ректором цієї духовної школи тоді був відомий церковний діяч новітнього часу митрополит (тоді ще – архімандрит) Антоній (Храповицький), який, до слова, свого часу був правлячим архієреєм Волинської єпархії (1902 -1914 рр.), а також і Київським Митрополитом (1918 – 1919 рр.).   Він був ректором Московської Духовної академії у 1890 – 1895 роках, будучи призначеним на цю посаду  у віці 27 років, що було унікальним як для того часу випадком. У історії духовної освіти він залишив по собі цілу епоху. Архімандрит Антоній поєднував в собі талант церковного адміністратора і педагога, тому не дивно, що в скорому часу він прищепив до себе любов студентів Академії.

Архімандрит Антоній (Храповицький) був ревним покровителем монашества і спонукав до прийняття чернечого постригу  схильних до цього студентів Академії. Він вважав, що Духовна Академія повинна готувати служителів Церкви Христової, а особливо монахів, які можуть присвятити себе повністю служінню Богу і Церкві.

Архімандрит Антоній зіграв значну роль у житті Івана Успенського. Зокрема, за порадою ректора, студент академії став звертатися за духовними порадами до відомого на той час старця ієромонаха Германа, який подвизався у Гефсиманському скиту Свято-Троїце-Сергієвої лаври. Навчання у Московській духовній академії Іван Успенський завершив у 1896 році і був залишений в академії професорським стипендіатом. Прохання про це він подав з метою продовжити поглиблене вивчення Священного Писання, зокрема, “зупинитися на питаннях про час походження, автентичності книг Старого Завіту, розкривати їх зміст і значення в історії єврейського народу”

Варто зауважити, що з часів навчання майбутнього священномученика Фадея у духовних школах збереглися його щоденники. З них видно, що душа юнака прагнула лише до любові до Бога і бездоганного виконання Його заповідей.

Іван прекрасно розумів, що академічні знання без духовного подвигу нічого не варті. Адже для того, щоб стати істинним богословом, згідно вчення Святих Отців, необхідна молитва та аскеза, яка полягає в очищенні своєї душі від страстей. Отож, щоби вивчити свій характер він постійно веде щоденник, де записує усі свої переживання та боротьбу з гріховними звичками.

Ще під час навчання у Московській духовній академії, майбутній святитель вперше побачив видатного проповідника і душпастиря того часу – святого праведного Іоанна Кронштадського, із яким мав можливість, з часом, познайомитися особисто. Тоді, 18 січня 1895 року, великий духівник взяв участь у Божественній Літургії у Троїце-Сергієвій Лаврі. Постать Іоанна Кронштадського справила величезне враження на Івана Успенського, про що свідчить і запис у його щоденнику. «За подячною молитвою довелося бачити  вираз обличчя, яке з трепетом тільки міг вмістити слабкий розум: це було обличчя ангела! Тут одне небесне життя і нема нічого земного. Уміленне славослів’я і подяка за неізреченний дар, значення якого він так ясно розумів і бачив», – писав він. Вже згодом, коли Іван Успенський ще перебував у роздумах стосовно того, який шлях йому обрати – монашество чи служіння «білого» одруженого священика, святий праведний Іоанн Кронштадський, при зустрічі, прозрів його майбутній архіпастирський і мученицький шлях. Що і висловив словами, які Спаситель сказав апостолу Петру:  “Аще любиши Мя: паси овцы Моя: егда был еси юн, поясался еси сам и ходил еси, аможе хотел еси: егда же состареешися, воздежеши руце твои, и ин тя пояшет и ведет, аможе не хощеши”.  (Ін. 21:18)

Варто зауважити, що духовний наставник Івана Успенського старець отець Герман прорік йому майбутній монаший шлях.  Про це вів мову і ректор Московської духовної академії архімандрит Антоній (Храповицький). І 15 серпня 1897 року випускник академії прийняв чернечий постриг з іменем Фадей, на честь святого апостола Фадея. Незабаром він був рукоположений у ієродиякона, упродовж місяця – у ієромонаха, після чого був призначений викладачем логіки, психології, філософії та дидактики Смоленської духовної семінарії.

У 1898 році ієромонах Фадей став викладати вже у Мінській духовній семінарії Священне Писання, також будучи призначеним інспектором цієї духовної школи. В 1901 році отця Фадея перевели на посаду викладача Уфимської духовної семінарії, де він викладав догматичне, основне і моральне богослів’я. Саме перебуваючи на цій посаді, ієромонах Фадей (Успенський) захистив дисертацію на тему «Єдність книги пророка Ісаї», отримавши ступінь магістра богослів’я.

В Уфі отець Фадей зумів у повній мірі розкрити свій талант вчителя та пастиря. Правлячим єпископом в єпархії був його наставник по Академії владика Антоній (Храповицький), який був ревним покровителем церковного просвітництва. Зокрема, з ініціативи цього архіпастиря, з 1904 року в літній період в Уфі починають діяти єпархіальні педагогічні та хорові курси для вчителів церковно-приходських шкіл. Ієромонах Фадей був призначений викладати на цих курсах предмети загальної дидактики, Закону Божого та церковно-словянської мови. Плодом цієї викладацької діяльності майбутнього святителя і стала його відома праця «Записки з дидактики». Використовуючи свій талант педагога та й особистий приклад, отець Фадей у своїх лекціях розкривав перед слухачами істинне покликання земського вчителя. Він запалював у серцях слухачів любов до вчительської праці, яку змальовував не як «роботу», а служіння Богу і ближнім. Адже метою будь-якого педагога є не виклад якихось знань, а виховання в учневі духовності, глибокої віри та моральних цінностей.

1902 році отець Фадей був возведений у сан архімандрита, згодом очоливши, як ректор, Олонецьку духовну семінарію. Перебуваючи на посаді ректора семінарії, архімандрит Фадей ставився до вихованців із простотою та повагою. У кожному зі студентів він бачив майбутнього пастиря Церкви Христової, проповідника Євангельської істини. Двері ректора були завжди відкриті для тих, хто потребував поради та допомоги.

Окрім діяльності на посаді ректора семінарії, архімандрит Фадей брав активну участь в житті Олонецької єпархії. Так, він був постійним учасником зібрань, що кожної неділі відбувалися в Петрозаводському Братському Назарієвському домі. На цих зібраннях лекції читали відомі вчені люди єпархії. Отець Фадей сам пропонував теми бесід, неодноразово читав лекції на церковну тематику та на тему актуальних проблем того часу. Сучасники згадують, що тоді зал подекуди не вміщав усіх бажаючих послухати лектора.

Тут, в Олонецькій єпархії архімандрит Фадей також зорганізував літні курси для вчителів церковно-приходських шкіл.  Цікаво, що він, упродовж свого служіння в цій єпархії ніс послух і редактора місцевого церковного часопису – «Олонецьких єпархіальних відомостей». Завдяки зусиллям отця Фадея, попри фінансові труднощі, випуск цієї газети ніколи не припинявся. Зокрема, архімандрит цікавився життям місцевих подвижників благочестя, так він упорядкував та опублікував рукопис про місцевошанованого подвижника блаженного Фадея.

На посаді ректора Олонецької духовної семінарії архімандрит Фадей перебував 6 років. Упродовж цього часу він полюбився місцевому духовенству  і віруючим, особливо любили отця Фадея, звісно, семінаристи.  Втім душпастиря чекав шлях архіпастирства, і у 1908 році архімандрит Фадей був призначений єпископом Володимир-Волинським, вікарієм Волинської єпархії.

Своє єпископське служіння владика Фадей почав у 1908 році, у віці 36 років. Наречення у єпископи відбулося 20 грудня у Свято-Хрестовоздвиженському монастирі.

Перебуваючи на посаді вікарія Волинської єпархії, владика Фадей багато потрудився на ниві духовної та парафіяльної освіти, неодноразово об’їжджав із архіпастирськими візитами парафії Волинської єпархії. Особливу увагу він приділяв саме народній освіті, не жалів ні часу ні сил для покращення підготовки педагогів церковно-парафіяльних та світських шкіл, підвищення їх фахового рівня.

Зокрема, владика продовжив започатковану ще в часи перебування на посаді викладача Уфимської духовної семінарії традицію проводити освітні курси для вчителів церковно-парафіяльних шкіл. Також він піклувався про училища та школи.

На той час у Волинській єпархії налічувалося 1200 парафій, з яких 440 припадало на східні (сучасна Житомирська область), і 760 – на західні її території (Волинська, Рівненська та північна частина Тернопільської областей) терени єпархії, що збігалася із тодішньою Волинською губернією. Єпископ Фадей часто об’їжджав із архіпастирськими візитами парафії Волинської єпархії, не оминаючи і самих глухих та віддалених сіл.

Збереглося описання самим владикою Фадеєм одного з таких архіпастирських візитів, який мав місце у 1909 році. “У вересні я поїхав до північних парафій Володимир-Волинського повіту: Глухи, Яревище, Кримне, Люботин. Тут сипучі піски і болота, – писав святитель, – місцями їхали по воді ледве не на аршин від землі… в Яревищі біля церкви лише будинок священика. Потрапити йому до школи інколи неможливо, переїхати річку на санях чи просто перейти – також неможливо…” 24 листопада того ж року єпископ Фадей відвідав і Свято-Успенський Зимненський монастир. Загалом свої подорожі Волинською єпархією владика часто описував у листах. “24 вересня виїхав з Володимира, – читаємо в одному із них, – відвідав Пузо і Мосир…Дорога була дуже погана, не хотіли нас везти інакше як обхідним шляхом; зустрічалися місцями на шляху болота ( є і село із назвою Заболоття)… У Вощатині бачив священика Орані, вже літнього старця, але, видно діяльного – прихожани казали, що він часто повчає їх. Відвідав і церковну школу у Вощатині, вбогу із земляною підлогою. Потім поїхав у Бортнів, Поромів, Ізов”. Цікаво, що відвідуючи парафії, єпископ Фадей закликав священиків проповідувати українською мовою.

Про діяльність владики Фадея на посаді вікарія Волинської єпархії, зокрема, і на просвітницькій ниві неодноразово писала і тодішня єпархіальна преса. Так, про вищезазначений візит владики до Свято-Успенського Зимненського монастиря, була розміщена публікація у №51 «Волинских епархіальних відомостей», де зазначено, що архієрей звершив там в день Святої великомучениці Єкатерини Божественну Літургію та, напередодні, Всенічне бдіння.  «В належний час під час Літургії Преосвященніший Владика виголосив, як і зазвичай, задушевну глибоко повчальну, і водночас доступну для розуміння простої людини проповідь про гідне відзначення пам’яті Святої Великомучениці Єкатерини. Для того, повчав Преосвященніший Владика, щоби теперішнє духовне торжество було угодним Богу і гідним нашої християнської уваги, необхідно і нам самим, згадуючи життя Св. Великоумчениці, терпляче і упродовж усього життя переносити хвороби, зневагу та інші життєві негаразди. Хто не бореться зі страстями, той створює ідола в самому собі, якому і служить. Але боротьбу зі страстями слід вести не самовільно, а завжди прикликати на допомогу Господа. І якщо будемо боротися разом із Христом, то і перемогу будемо святкувати із Ним”, – так, зокрема, описав кореспондент проповідь архіпастиря, зауваживши, що вона справила на вірян величезне враження, і була вислухана з глибокою увагою.

З вересня 1916 по лютий 1917 року владика Фадей тимчасово, у зв’язку з хворобою Владикавказького єпископа Антоніна, керував Владикавказькою єпархією. Місцеві православні дуже полюбили владику Фадея, і після звільнення єпископа Антоніна на спокій, просили архіпастиря залишитися у Північній Осетії і надалі духовно окормляти вірних цього краю. Втім, владика Фадей 28 січня 1917 року все ж повернувся на Волинь, із православним людом якої він був навіки “заручений” при нареченні у єпископа і архієрейській хіротонії. Загалом, архіпастир полюбив Волинський край, його побожний народ та святині.

На посаді вікарія Волинської єпархії владика Фадей був найближчим помічником свого колишнього наставника – владики Антонія (Храповицького), який з 1902 по 1914 рр. був єпископом,  а з 1906 р.- архієпископом, Волинським і Житомирським. У віданні єпископа Фадея перебували, зокрема і питання церковної освіти, які йому вдавалося вирішувати завдяки залученню широких кіл освіченого міського духовенства. Владика Фадей, перебуваючи на Володимир-Волинській вікарній кафедрі, залишався палким і переконаним прихильником такої форми народної освіти, як церковно-парафіяльна школа. Отож, він проявляв цілобічне піклування про існування і розвиток цих шкіл та відповідну підготовку кадрів.

Єпископ Фадей  бачив у церковно-парафіяльній школі засновану на багатовіковому досвіді  Православної Церкви та моральних орієнтирах можливість для духовного розвитку і виховання підростаючого покоління. Владика не обмежувався лише здійсненням контролю за церковно-шкільною справою у Волинській єпархії, він постійно тісно спілкувався з викладачами церковно-парафіяльних шкіл, розробляв програми навчання, надавав усіляку, в тому числі, матеріальну допомогу, церковним школам

До слова, знаковою подією в історії Православ’я на Волині початку ХХ століття стало проведення у 1909  році в кафедральному місті Волинської єпархії Житомирі Юбілейних торжеств і Всеросійської церковно-шкільної виставки присвячених 25-річчю відновлення імператором Олександром ІІІ церковно-парафіяльної школи. В організації та проведенні цього заходу єпископ Фадей взяв безпосередню і активну участь. Організатори виставки поставили перед собою важливе завдання – продемонструвати досягнення і можливості церковно-приходської школи, дати суспільству об’єктивне уявлення про цю форму освіти.

Відкриття відбулося 11 травня в Домі синодальної училищної ради. Вікарій Волинської єпархії єпископ Володиир-Волинський Фадей, який брав участь у відкритті виставки наголосив, що “церковна школа нині сміливо дивиться у вічі суспільству, тому суспільству, яке ще не так давно, було наповнене звуками вишуканих слів ненависті до церковної школи, і ця школа через цю виставку хоче сказати: будьте справедливі до мене, познайомтеся зі мною перш ніж вірити злим чуткам. Подивіться – моя справа є справою світла, а не темряви, моє служіння є служінням благу народу, про яке нині так багато слів, рад і думок”.

До експозиції надійшло 35 тисяч експонатів з різних регіонів тодішньої Російської імперії від Півночі до Закавказзя, від західних губерній до Далекого Сходу. Зокрема, були експоновані плани та фасади шкільних будівель, підручники та методичні посібники.

Найцікавішими експонатами виставки були саме учнівські витвори, які являли собою приклади високої каліграфії, були серед них і моделі храмів, високохудожні витвори мистецтва, зокрема, були представлені роботи з вишивки і прядіння дівчинки-інваліда, що народилася без рук, і яка була ученицею церковно-парафіяльної школи. Відділ прикладних знань був представлений виробами шиття, іконопису, килимоткацтва, ковальства, бджільництва, шовкографії та навіть виноробства.

У торжествах, які були проведені до 25-річчя церковно-приходських шкіл Єпархіальною училищною радою 13-14 червня взяли участь єпископ Фадей, голова Єпархіальної училищної ради протоієрей Констянтин Левитський, ректор ВДС архімандрит Віссаріон, та інші учасники – загалом до 60 церковних і світських високопосадовців.

Єпархіальний наглядач священик Феодор Казанський зачитав доповідь, в якій навів статистичні дані стосовно кількості церковно-парафіяльних шкіл у Волинській єпархії. Так, станом на 1909 р. в єпархії налічувалася одна церковно-вчительська школа та загалом 1401 ЦПШ із загальною кількістю учнів в 1550 чоловік.

Владика Фадей, як колишній голова Олонецької училищної ради, поділився із присутніми враженнями і спостереженнями, які він набув в ході свого досвіду  в цій єпархії.

Варто зауважити, що ця Всеросійська виставка, яка відбулася у Волинській єпархії стала показовою,  і відповідний досвід був використаний при проведенні аналогічного заходу в Санкт-Петербурзі 15 -27 червня 1909 р.

Питання церковної освіти для владики Фадея були пріоритетними, зокрема, під час засідання I Волинського єпархіального місіонерського з’їзду. Цей з’їзд відбувався з 18 по 28 вересня 1909 р. у Свято-Успенській Почаївській Лаврі. Після Молебню яким почався з’їзд, зі вступним словом до його учасників звернувся саме владика Фадей. Архіпастир нагадав присутнім про моральні та професійні якості, якими повинен володіти душпастир-місіонер, після чого роздав присутнім по примірнику Біблії та православного катихізису. Під час з’їзду, окрім слухання питань, пов’язаних із протидією поширенню сектантства, учасники торкнулися і питань, пов’язаних із духовною освітою. Зокрема, було поставлене питання про залучення до місіонерської діяльності благочестивих мирян та про “місіонерську роль церковно-парафіяльних шкіл”. Для компетентного вирішення останнього питання була утворена спеціальна комісія у складі 15 чоловік, яку очолив як раз вікарій Волинської єпархії єпископ Фадей (Успенський), і до роботи якої долучився і єпархіальний наглядач за церковними школами священик Федір Казанський. В рамках визначення місії церковно-парафіяльної школи були обговорені наступні питання: викладання Закону Божого у школах єпархії, особливо у місцевостях, де поширене сектанство. або більша частина населення є католиками; про викладання у школі церковно-слов’янської мови; по визначенню обов’язків з викладання кліросного співу у школах, та керування церковним хором; про законовчительські з’їзди і курси, а також про релігійні читання у шкільних бібліотеках.

У 1910 р. також відбувся і Законовчительський з’їзд, організація і проведення якого були доручені саме владиці Фадею.

Єпископ Фадей (Успенський) також започаткував і тут проведення підготовчих курсів для вчителів церковно-парафіяльних та земських шкіл Волинської губернії, які провадив за тими ж принципами, що і аналогічні курси у місцях свого попереднього душпастирського служіння.

Про особливу увагу, яку священномученик Фадей приділяв церковно-парафіяльній освіті та відповідному духовному налаштуванню тих, кому доводилося навчати селянських дітей красномовно свідчить, зокрема той факт, що 6 червня 1909 року, коли відбулася видача атестатів випускницям Волинського училища духовного відомства, архієрей подарував усім 25 випускницям цього навчального закладу придбані на власні кошти срібні медальйони із зображенням святої Анастасії (нагрудний знак братства св. Анастасії). Також владика долучився до організації паломницької поїздки випускниць до православних святинь Києва і Чернігова, при чому двом із них святитель сам (через те що дівчата були з бідних родин) оплатив дорогу.

У місті Володимирі-Волинському тоді щороку відбувалися і жіночі педагогічні курси для вчительок церковно-приходських шкіл, у роботі яких єпископ Фадей брав активну участь. Серед слухачок цих курсів була і Віра Трукс, яка згодом стала помічницею та келійницею єпископа в часи його старості.

У волинській єпархіальній пресі неодноразово висвітлювалася діяльність цих курсів, які владика Фадей проводив постійно.  Зокрема, у №31 «Волинських єпархіальних відомостей» від 28 липня, був опублікований текст промови єпископа  під час закриття Педагогічних курсів у Житомирі 14 липня 1911 року. У ній архіпастир закликає зберігати у душах ті промені світла, які вони отримали: «Нехай змінюється упродовж часу життя ваше, яка не може бути втіснена цілковито у шкільні рамки; але якщо під час курсів було багато чого доброго, що тепер більш цінним здається при роз’їздах, то нехай і спогади про курси оживуть у спогадах ваших. Нехай будять вони кращі струни душі, найвищі ї пориви, коли знову доведеться взятися за рядову, невідому, і, як декому може здається, безплідну роботу землероба і сіяча на ниві народної душі”.

Діяльність вікарного єпископа Фадея (Успенського) спрямована на збереження у Волинській єпархії церковно-приходських шкіл як форми духовного просвічення народу отримала високу оцінку тогочасної церковної та світської влади. Так, 7 липня 1909 р. до канцелярії Святійшого Синоду надійшло клопотання від віце-директора канцелярії обер-прокурора Святійшого Синоду В. Яцкевича і начальника  відділу канцелярії обер-прокурору Святійшого Синоду І. Преображенського , у якому другий вікарій Волинської єпархії  єпископ  був відзначений як “иерарх, немало потрудившийся «на пользу цер-ковно-народного просвещения»,  а пізніше владика був за ці труди нагороджений орденом св. князя Володимира ІІІ ступеня.

На посаді вікарія Волинської єпархії владика Фадей зустрів і 1917 рік. Згодом, із остаточним захопленням більшовиками влади на теренах більшої частини колишньої Російської імперії, тут розпочалися нечувані, можливо, з 313 року (рік Міланського едикту, що, фактично, припинив майже трьохсотлітню епоху гонінь на Християнство у Римській імперії), гоніння на Православну Церкву. Отож, шлях сповідництва та мучеництва довелося   пройти і єпископу Фадею.   А у перші тяжкі роки революції він духовно окормляв і як міг підтримував  православних вірних Волині, які у його особі мали ревного і безстрашного заступника.

Упродовж буремних історичних подій 1917 -1921 років західна Волинь була врешті окупована військами відновленої у 1918 році Польщі, зокрема 13 травня 1919 року поляки окупували Луцьк, і цим були перервані зв’язки між Житомиром і західною Волинню. Тому, у Володимирі-Волинському, з благословення єпископа Фадея, бере на себе функції керування Володимирське духовне правління. До його складу входили голова – протоієрей Арсеній Бордюговський, настоятель Володимир-Волинського Свято-Успенського собору, секретар, дві духовні особи і три мирянина, до складу членів правління входив і відомий священик, сенатор Дам’ян Герштанський. У функції правління входило призначення і переміщення священиків, церковно-судові справи, дозволи на шлюб і розлучення.

Ще у 1919 році керуючий Волинською єпархією архієпископ Євлогій (Георгієвський) був змушений емігрувати, і керівництво Волинською єпархією прийняв на себе єпископ Фадей (Успенський), який став таким чином, єпископом Волинським і Житомирським.

У цей важкий час він ревно ніс апостольське служіння, духовно окормляючи свою багатотисячну паству. Для православних Житомира, який як  і вся східна частина історичної Волині, опинилася під владою більшовиків, і відтак – у складі СРСР, перебування на кафедрі владики Фадея було великою втіхою і підтримкою.  Він духовно підтримував  православних священнослужителів і мирян і словом і власним прикладом, заступавcя і за тих, кого тоді переслідувала вже радянська влада. У своїх проповідях він наголошував на необхідності для православних християн мати у серцях і душах лише любов і прощення, закликав молитися за гонителів і прощати їх. До слова, владика Фадей наголошував, що Церква стоїть поза політикою, і духовенство не можна втягувати у політичну боротьбу і пристрасті.

У листопаді 1921 року архіпастиря заарештувала Волинська ЧК, при чому йому інкримінували «участь у повстанському русі на Волині». Православні Житомира просили чекістів відпустити владику, для чого і спрямували відповідне прохання, де йшлося, що «єпископ Фадей упродовж багатьох років  є відомим  у місті Житомирі архіпастирем, і нема тут храму, у якому б він не служив і не проповідував». «Нам відоме його особисте життя, – писали віряни, – як молитвеника і пастиря. Ніколи він не вмішувався у політику».

Але безбожна влада як раз і почала переслідувати єпископа Фадея як «молитвеника і пастиря». Згідно з  розпорядженням начальника секретного відділу Волинського ГубЧК: «єпископ Фадей як вища духовна особа на Волині, що діяв, безумовно, на шкоду радянській владі, ні в якому разі не може бути повернений на Волинь. Зі свого боку, вважав би його політично неблагонадійним». Отож, як такого, що перебував на Волині більше 15 років, архієрея було запропоновано вислати з території України «у розпорядження вищого духовенства РСФСР під негласний нагляд місцевих органів ЧК».

25 лютого 1922 року Всеукраїнська ЧК постановила “вислати єпископа Фадея в розпорядження Патріарха Тихона, з правом проживання в одній з центральних чи північних губерній РСФСР і Західного Сибіру, з  підпискою про реєстрацію в органах ЧК”.

29 березня 1922 року єпископ Фадей був звільнений і прибув до Москви. Там він мав можливість зустрітися і з патріархом Московським і всієї Русі Тихоном. Патріарх возвів владику у сан архієпископа та призначив керуючим Астраханською єпархією. Варто зауважити, що на святителя Тихона єпископ Фадей (Успенський) справив величезне враження. Він називав владику «світочем Церкви» і «чудом нашого часу». «Чи знаєте ви, що владика Фадей – свята людина? Він є незвичайною, рідкою людиною. Такі світила Церкви – явище надзвичайне” – так характеризував Патріарх Тихон владику Фадея (Успенського).

Втім, згодом архієпископа Фадея знову арештовують та відправляють на заслання. Врешті, по завершенні терміну заслання, архіпастир таки зміг прибути до міста Астрахані та приступити до керівництва ввіреною йому єпархією.  Місцеві православні із радістю зустріли свого архієрея. Очевидці згадують, що весь вокзал був переповнений народом, а довгоочікуваний владика приїхав один “у старенькій рясі, із невеликим вузликом і потріпаним саквояжем” Богослужіння владика Фадей звершував в облаченні, що залишилося від вбитих перед тим новомучеників єпископа Тихона (Малініна), єпископа Леонтія (Вімпфена), та архієпископа Митрофана (Краснопольського). До слова, одяг, який йому подарували вірячи, владика роздав бідним відразу ж.  Отож, відразу у єпархії почала ширитися інформація про святе подвижницьке життя архіпастиря, який дійсно став одним із тих подвижників віри і благочестя на яких трималося церковне життя у часи розгулу більшовицького безбожництва та терору, що як раз набирав обертів  у 20-ті роки.

Варто зауважити, що владика Фадей прибув до Астрахані у розпал обновленського розколу, коли православними у місті лишилося тільки 10 церков. Під час свого перебування на цій кафедрі архієпископ не виступав відкрито проти обновленців, що було небезпечним за умов підтримки їх більшовицькою владою, але викривав їх прикладом свого особистого життя. Моральний вплив владики був настільки значним на віруючих, що у їх домашніх іконостасах знаходились його фотографії. Архієпископ Фадей вів життя дійсного безсрібника, був простим і відкритим у спілкуванні, у вільний час завжди приймав відвідувачів, ранком і ввечері звершував уставні богослужіння.

Згодом, вже після смерті патріарха Тихона,   архієпископу Фадею довелося навіть певний час перебувати на посаді на посаді фактичного первоїєрарха РПЦ,  У жовтні 1926 року коли чекісти заарештували патріаршого місцеблюстителя митрополита Сергія (Страгородського), у права виконуючого його обов’язків вступив архієпископ Ростовський Йосиф (Петрових), який призначив архієпископа Фадея одним із своїх замісників. Після арешту архієпископа Йосифа місце Патріаршого Місцеблюстителя стало вільним, і владика Фадей (в середині грудня 1926 року) виїхав до Москви щоби приступити до виконання покладених на нього обов’язків по управлінню Церквою. Але до Москви він не доїхав, оскільки його затримала влада у Саратові, а потім відправила у Кузнецьк. Там він і перебував до березня 1928 року. Після звільнений із ув’язнення,  митрополит Сергій призначив його на Саратовську кафедру, але уже у листопаді владику Фадея переводять у Твер, призначивши керуючим Тверською єпархією. І на цій кафедрі він вів життя молитвеника і аскета, допомагаючи хворим і страждаючим.

Тверською єпархією владика Фадей керував до 1936 року, коли влада домоглася його звільнення на спокій. При чому було зроблене усе можливе, аби ізолювати архіпастиря від його духовних чад, яких залякували або й знищували фізично. Хоча дехто з них тоді перебували разом із владикою, серед них, зокрема, можна назвати і причислену нині до сонму святих Віру Трукс – мужню жінку, якій сам святий Патріарх Тихон благословив турбуватися про владику Фадея.

20 грудня 1937 року, у віці 65 років, архієпископ Фадей був востаннє заарештований НКВДистами. Архіпастирю інкримінували «контрреволюційну діяльність».  Десять діб він перебував у камері з карними злочинцями, які знущалися над немічним старцем. Зокрема, вони заштовхували його під нари і ставили туди банку з нечистотами, приказуючи «на тобі твоє кадило». А святитель, своєю чергою, смиренно молився за своїх мучителів.

Життя священномученика Фадея розповідає і про чудо, яке тоді трапилися у в’язниці. Так, уві сні ватажку злочинців явилася сама Божа Матір, яка вступилася за старця над яким вони знущалися. «Не чіпайте святого мужа, інакше ви усі лютою смертю загинете», – сказала Пресвята Богородиця. Вранці ватажко переказав сон співкамерникам і, коли вони глянули під нари, куди заштовхали владику Фадея, то побачили що звідти, від святого старця сяє неземне світло. Вони допомогли йому вибратися і щиро просили у нього прощення. З часом вони, відбувши строки  покарання, змінили своє життя, а ті, хто був вже в час ІІ Світової війни мобілізовані на фронт у “штрафбати”, залишилися живими, що пояснювали саме своїм покаянням та молитвами владики Фадея.

29 грудня 1937 року, за постановою управління НКВС Калінинської області, архієпископ Фадей був приговорений до розстрілу. Але кати вирішили, що ця смерть буде для архієрея «занадто легкою», і на шляху до страти втопили його у ямі з нечистотами.  Так архієпископ Фадей відійшов до Господа як сповідник Православ’я і мученик за Христа.

18 – 23 лютого 1997 року, згідно з рішенням Архієрейського Собору РПЦ, архієпископ Фадей (Успенський) був причислений до лику святих новомучеників і сповідників Руських. “Поєднуючи у своєму подвижницькому житті, яке було відмічене даром чудотворень, аскетичне діяння із ревним архіпастирським служінням, священномученик Фадей прийняв смерть за Христа із мужністю і натхненням мучеників Церкви перших століть”  – таке визначення життя та церковного служіння святителя висловили учасники Собору. Святі мощі священномученика Фадея нині перебувають у Свято-Вознесенському соборі міста Твер.

Тропарі, кондаки, молитви та величання