Священномученик Димитрій, пресвітер

Місяця жовтня ан 21-й день

Священномученик Димитрій народився у сім’ї чиновника акцизного управління Івана Троїцького. Благочестиві батьки виховали дітей у вірі та любові до Бога та ближніх, і всі четверо їхніх синів стали священиками. Наймолодшим із них був Дмитро; він народився 20 липня 1905 року. Три роки він навчався у початковій школі у місті Кашині, потім вступив до духовного училища, яке, незважаючи на революцію, продовжувало своє існування і лише у 1921 році було перейменовано на радянську школу 2-го ступеня, яку Дмитро Іванович і закінчив у 1923 році. Батько на той час помер, і здобути освіту Дмитру допомогли його брати-священики.

Хлопець віком, душевною твердістю чоловік, Дмитро, коли йому виповнилося всього двадцять років, був висвячений на сан священика до храму села Перетер’я Сонківського району. Молодий священик цілком усвідомлював те, що почав служити в часи безперервних гонінь на Церкву, але це не лякало його. На кожній службі він говорив проповіді, старанно до них готуючись, жив прикрощами і переживаннями своїх парафіян, намагався, щоб вогонь віри невгасимо горів у їхніх душах серед навколишнього мороку державного безбожжя, підтримував тих, хто сумував чи готовий був зневіритися від труднощів життя та матеріальної потреби. ; він прагнув навчити парафіян дбати передусім про духовне, а вже потім про матеріальне, боятися більше гріха, ніж гонінь та утисків від сучасної влади. І за це ревне, щире служіння парафіяни полюбили молодого священика, в якому побачили зразок православного пастиря. Церковне і духовне життя в парафії ожило. Люди стали частіше вдаватися до таїнства сповіді та причастя, намагалися і в сім’ях дати своїм дітям церковне виховання. І це не подобалося безбожній владі; вони почали шукати привід видалити священика з парафії: в 1930 році вони заарештували його за зберігання п’ятдесяти одного рубля сріблом і засудили до трьох років ув’язнення до концтабору. Отця Дмитра було відправлено до виправно-трудового табору на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу. Після звільнення він повернувся до того ж храму в село Перетер’я. Священик анітрохи не змінився у своїх переконаннях, навпаки, випробування пішло йому на користь, зміцнило віру, і влада знову почала шукати привід для його арешту.

У 1936 році з новою силою почалося гоніння на Церкву, більшість архієреїв були позбавлені владою реєстрації, багатьом священикам, які повернулися із ув’язнення, у такій реєстрації відмовляли. Отця Дмитра було заарештовано та звинувачено у порушенні правил записів цивільного стану. Сонковський суд засудив його до шести місяців виправно-трудових робіт. Священик не погодився зі звинуваченням, опротестував його через обласний суд та був звільнений.

Повернувшись до служіння, о. Дмитро, знаючи, що страждання не закінчилися, але з посиленням гонінь продовжаться, використав будь-яку нагоду для освіти та воцерковлення своїх парафіян. Він жив і діяв як православний пастир і християнин, допоки Господь давав час. Служіння о. Дмитра, як і служіння всякого священика на той час, викликало пильну увагу влади. На нагляд за Православною Церквою та за віруючим народом безбожна держава витрачала більше сил та коштів, ніж на нагляд за злочинцями. 19 вересня 1937 року співробітник НКВС зробив у будинку священика обшук, після якого о. Дмитра було заарештовано і ув’язнено в Бежецьку. 1 листопада Трійка НКВС засудила священика до розстрілу. Священика Дмитра Троїцького розстріляли через день після винесення вироку, 3 листопада 1937 року.