Священномученик Димитрій Овечкін, пресвітер

Місяця листопада на 1-й день

Народився 1877 року у селі Малі Підберези Казанської губернії у сім’ї селянина. 1896 року Дмитро Кіпріанович закінчив Казанську вчительську семінарію і став учителем математики. У Казані Дмитро познайомився зі своєю майбутньою дружиною, дочкою благочестивих уральських купців, яка викладала у школі російську мову. Декілька років вони вчили на Уралі, а потім переїхали до міста Осу, де жили батьки дружини. Тут Дмитро Кіпріанович вирішив стати священником і вступив до Духовної семінарії, після закінчення якої був висвячений у сан священника до Успенського собору міста Оса. У 1917 році коштом жителів міста був збудований Троїцький собор, і о. Дмитро став служити у ньому.
Отець Дмитро своїм дітям змалку намагався прищепити навички життя за євангельськими заповідями. Одного разу дочка о. Дмитра знайшла біля будинку монету і радісна прибігла додому повідомити батька з матір’ю. Отець Дмитро, вислухавши дочку, насупився і сказав: “Піди та поклади її там, де знайшла, бо не ти її втратила і вона не твоя”.
1922 року почалося вилучення з храмів церковних цінностей. Отець Дмитрий відмовився співпрацювати з комісією з передачі церковних цінностей, був заарештований і ув’язнений, де пробув близько року. Після визволення у 1923 році він приступив до служіння у храмі. У мороз і холоднечу, вдень і вночі ходив священник по требах, нікому не відмовляючи у проханнях. Його неодноразово викликали до Осинського ГПУ та пропонували співпрацю, але він відмовився. У 1925 році влада запропонувала йому стати обновленським архієреєм, але священник відмовився. Отця Дмитра з родиною виселили з церковного будинку, і їм довелося довго блукати, винаймаючи квартири.
У двадцятих роках влада влаштовувала диспути на релігійні теми та о. Дмитро вирішив у них брати участь. Дружина відмовляла його: “Дмитро, навіщо ти береш участь у цих диспутах, тебе знову посадять! Що ми робитимемо?” Але о. Дмитро прийняв тверде рішення відстоювати християнську віру перед лекторами-безбожниками і брав участь у всіх трьох диспутах, які проходили у Пермі. Відразу після цього його було заарештовано та засуджено до трьох років ув’язнення, яке відбував на соляних шахтах у Солікамську. Повернувся він з ув’язнення інвалідом — із хворими ногами та пошкодженим хребтом. Влада відправила його на поселення в місто Кудимкар, куди до нього приїхала дружина із сином. 1936 року вони всі разом переїхали до старшої дочки, яка жила на той час у Майкопі. Ольга Григорівна сумувала за батьківщиною і не раз говорила чоловікові: “Дмитро, поїдемо вмирати в Осу”. Отець Дмитро деякий час вагався, але нарешті восени 1937 погодився на вмовляння дружини. Це був час найжорстокіших гонінь. Після приїзду в місто священника відразу ж заарештували, засудили до розстрілу і 14 листопада 1937 року розстріляли. Зарахований до лику новомучеників Руських на Ювілейному Архієрейському соборі 2000 р.