Священномученик Арсеній, митрополит Ростовський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 28-й день (перехідне) / травня на 23-й день – Собор Ростово-Ярославських святих / листопада на 18-й день – Собор святих Естонської землі

Священномученик Арсеній, митрополит Ростовський (у миру Олександр Мацеєвич) був останнім противником церковної реформи Петра I. Він народився 1697 (за іншими даними, 1696) року у Володимирі-Волинському в сім’ї православного священника, який вів свій рід із польської шляхти.

Здобувши освіту в Київській духовній академії, 1733 року він був уже ієромонахом. Незабаром він здійснив подорож до Устюга, Холмогори та Соловецького монастиря, де полемізував із ув’язненими там старовірами; з приводу цієї полеміки він написав “Умовляння до розкольника”.

У 1734-37 роках отець Арсеній брав участь у Камчатській експедиції. У 1737 році його відрядили до члена Синоду Амвросія (Юшкевича), який посідав на той час чільне місце в церковній ієрархії. Це призначення призвело до зближення двох ієрархів і визначило подальшу долю отця Арсенія. Висвячений 1741 року в сан митрополита Тобольського і всього Сибіру, владика Арсеній захищав у Сибіру права новохрещених інородців від утисків воєвод, а духовенство – від втручання світського суду.

Суворий сибірський клімат шкідливо позначився на здоров’ї владики, і незабаром після воцаріння Єлисавети Петрівни він був переведений 1742 року на кафедру в Ростов із призначенням членом Синоду.

Суворий до підлеглих, владика стає в різку опозицію і до світської влади. Він наполягає перед імператрицею Катериною II на видаленні світських чинів зі складу Синоду, стверджує, що Синод узагалі не має канонічної основи, і робить висновок про необхідність відновлення патріаршества. Записка владики “Про благочиння церковне” стала першим протестом російської ієрархії проти синодальної системи.

Ще більше загострилися стосунки владики зі світською владою, коли наприкінці царювання Єлисавети Петрівни, потім за Петра III і Катерини II розпорядження, спрямовані на обмеження монастирів в управлінні їхніми майнами, викликали сильне обурення у вищому духовенстві.

9 лютого 1763 року владика в Ростові звершує “Чин відлучення” з деякими доповненнями, спрямованими проти тих, хто “гвалтує і кривдить святі Божі церкви і монастирі”, “які приймають дані тим від  Боголюбців маєтки”.

У березні владика подав два донесення в Синод, який доповів імператриці про те, що святитель Арсеній є “ображальником Її Величності”. Катерина віддала його під суд Синоду, який тривав сім днів; владику було засуджено, низведено в звання простого ченця і ув’язнено до Ніколо-Корельського монастиря.

Але і в засланні святитель не переставав викривати дії знецерковленої влади щодо церковних маєтностей, висловлював сумнів у правах Катерини II на престол, співчуття великому князю Павлу Петровичу. Справі владики було надано політичного характеру, і наприкінці 1767 року його позбавили чернецтва та засудили до “вічного ув’язнення”. Під ім’ям “Андрія Враля” його утримували в Ревельському казематі, де він і помер 28 лютого 1772 року.

За смиренне перенесення скорбот і нестяжательність, а також за мученицьку смерть за Церкву святителя шанують у Руському народі.

Причислений до лику святих нашої Православної Церкви для загальноцерковного шанування на Ювілейному Архієрейському Соборі в серпні 2000 року.

Молитва священномученику Арсению (Мацеевичу), митрополиту Ростовскому