Священномученик Садок, єпископ Персидський, і з ним сто двадцять вісім мучеників

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 20-й день (перехідне) / жовтня на 19-й день

Святий Садок вступив на єпископський престол у перських містах Саліку і Ктизифоні після того, як там постраждав святий Симеон, єпископ Персидський. Одного разу святий Садок побачив страшний сон; прокинувшись, він покликав до себе свій клір, пресвітерів і дияконів – на той час усі вони ховалися, боячись царя – і почав їм говорити:

– Цієї ночі я бачив уві сні драбину, що торкалася своїм верхом небес; на ній із великою славою стояв святий єпископ Симеон, я ж стояв на землі; святий Симеон голосно сказав мені: “Здіймись до мене, Садоку, і не бійся, – я вчора зійшов, а ти зійди сьогодні”. Після такого бачення і слів святого я вірю, що мене візьмуть на муки за Христа; слова святого Симеона “я вчора зійшов, а ти зійди сьогодні” означають те, що він зазнав страждань торік, а я поточного року буду страждати від мук і смерті.

Після цього святий Садок почав так повчати клір:

– Браття мої улюблені й отці, полюбімо Бога від усієї душі й Господа нашого Іісуса Христа всім помислом; одягнувши броню віри, не злякаємося жодного зла, не станемо жахатися, якщо спіткають нас муки та смерть, – нехай кожен із нас буде добрим воїном Іісуса Христа. Якщо нам належить померти, то помремо як личить досконалим; якщо ж нам судилося жити, то житимемо як праведні. Якщо ми і помремо, то помремо за Спасителя нашого, і не станемо боятися меча, якщо через меч нам відкривається вічне життя. Поки ще день, станьмо ревно трудитися над спасінням своєї душі, щоб нам збагатитися нетлінними благами, удостоїтися честі і слави нескінченної в Небесному царстві, щоб ім’я наше залишилося славним у пам’яті християнського роду. Браття, молімо Бога нашого, щоб Він скоро виконав те, що мені представилося у видінні. Бо той, хто від духу, з радістю і великою любов’ю прагне перетерпіти муку і смерть за Христа та не боїться, бо він завжди готовий на такий подвиг. Але страшна і жахлива смертна година для того, хто від плоті; люди доброчесні самі з ретельністю і великодушністю шукають такої смерті, щоб через неї успадкувати вічне життя; а ледачі і недбайливі ховаються, бачачи перед собою смерть. Бо ті, хто любить Бога, піднімаються до Бога, а ті, хто люблять світ, у світі перебувають; перші залишають тіло для радості й веселощів, другі ж залишаються в цьому житті на біди й зітхання.

На другий рік гоніння цар перський Сапор прибув до згаданих міст Саліка і Ктизифона; у цей час перед ним обмовили святого єпископа Садока, ім’я якого означає “царський друг”, і справді він від усієї душі своєї і всією міцністю любив небесного Царя-Христа: він вирізнявся великою стриманістю і був сповнений правди і віри; він наслідував святого Симеона, після якого вступив на святительський престол. Тоді Сапор послав воїнів, щоб вони взяли єпископа разом із його кліром; разом із ними було схоплено багато інших християн і чорноризців, загалом 128; усіх їх зв’язали залізними веригами та ув’язнили у в’язниці, у місці похмурому, сморідному і страшному. Тут протягом п’яти місяців вони нудилися в нестерпних стражданнях, бо нечестиві слуги безбожного царя зв’язували кожного мученика по всьому тілу тонкими бичами, згинали за допомогою дерева, так що кістки страждальців тріщали і шкіра їхня тріскалася – такі сильні муки переносили святі.

Мучителі при цьому говорили:

– Поклоніться сонцю і вогню, виконайте волю царя і залишитеся живі.

Святий же Садок відповідав за всіх:

– Ми – християни, і поклоняємося Єдиному Богові, Творцеві неба і землі; Йому ми і служимо всією душею і всіма силами нашими; а сонцю і вогню ми не поклоняємося і не шануємо їх, бо вони створені на службу людям. Не послухаємо ми царського повеління і не відступимо від Бога нашого, не злякаємося смерті, яка приводить нас із цього тимчасового й суєтного життя у вічне царство; тож не зволікайте, убийте нас, не шкодуйте крові нашої, що вже не раз проливалася перед вашими очима.

Після цього вдруге прийшло повеління царське до святих:

– Якщо ви не послухаєте мого повеління і не виконаєте моєї волі, то скоро вас спіткає зла загибель.

Святі ж як єдиними устами відповідали:

– Не загинемо ми в Бога нашого, не помремо ми у Христі Його, бо Він оживляє нас блаженним і вічним життям та дає нам безсмертне Царство у спадок і спокій; ти ж не відкладай нашої смерті, бо ми з ревністю готові постраждати за Бога нашого; не станемо ми поклонятися сонцю й вогню, не станемо ми слухати нечестивих царських велінь, сповнених смерті й загибелі.

Цар, бачачи їхню тверду сталість у вірі, видав указ, щоб усіх їх посікти мечем. Святі ж, почувши про розпорядження царя, всі з радістю стали готуватися до смерті. Їх повели за місто. По дорозі туди вони радісно оспівували:

– Суди нам, Боже, і розсуди суперечку нашу, визволи нас від народу нечестивого, від людей несправедливих і улесливих (пор. Пс. 42:1), котрі проливають кров, визволи нас, бо Ти, Господи, надія наша.

Коли ж прийшли на місце страти, всі вони одностайно стали волати:

– Благословенний Ти, Господи Боже наш, що сподобив нас цієї благодаті; Ти не знехтував молитов наших, але дарував нам цей дорогоцінний вінець – мучеництво. Ти, Господи, відаєш, як ми бажали його. Благословенний Бог наш Єдинородний Син Твій, Отче, Котрий спас і покликав нас до вічного життя. Не залиш нас, Господи, бідувати в цьому світі, але утверди нас перед Тобою на віки вічні заради Твоєї доброти, омий нас у крові нашій від гріхів наших, бо Ти єдиний Бог препрославлений, і Єдинородний Син Твій, і Пресвятий Твій Дух на віки вічні. Амінь.

У той час, коли святі підносили Господу таке благання, нечестиві посікали їх, але мученики продовжували славословити Бога доти, доки не був умертвлений останній із них. А чесного і славного страстотерпця Садока мучителі відвели в кайданах до іншого міста, яке називалося Віфлапат, і там відрубали йому чесну і святу голову. Так у мирі померли всі ці святі і славні мученики, вихваляючи і славословляючи Господа нашого Іісуса Христа.