Собор Уфимських святих

Місяця травня на 21-й день

До складу Собору Уфимських святих відносять 11 подвижників, життя і служіння яких найтіснішим чином пов’язані з Уфимською єпархією:

сщмч. Симон (Шлеєв), єпископ Охтенський; † 1921;
сщмч. Євграф (Єварестов); † 1918;
прмч. Максим (Попов), † 1934;
сщмч. Аверкій (Сєвєровостоков); † 1918;
сщмч. Олексій (Канцеров); † 1918 || Новомуч.
сщмч. Петро (Варламов); † 1930;
сщмч. Тимофій (Петропавлівський); † 1918;
прмц. Маргарита (Гунаронуло); ігуменя Мензелінського Пророко-Іллінського монастиря, прмц.: † 1918;
мч. Кипріан (Яценко); псаломщик, мч: † 1935 || Новомуч.
прп. Мойсей Уфимський; † 1982;
блж. Варвара Уфимська, Архангельська, затворниця Скворчихинська, блаженна: † 1966;

Симон Шлєєв

Симон став єпископом Уфимським 1920 року. У цьому сані він пробув лише рік. Уже в серпні 1921-го Владику вбили біля будинку двома пострілами з револьвера двоє в шкірянках. Похований у Воскресенському кафедральному соборі Уфи. У 1932 р. перепохований на Сергіївському кладовищі Уфи – причому люди, які виконували перепоховання, свідчать про те, що останки Святителя анітрохи не зотліли за десятиліття.

Отець Євграф

Сучасники описали протоієрея Євграфа Єварестова як рослого, красивого чоловіка з проникливими очима і орлиним носом. Практично все життя присвятив служінню Воскресенському кафедральному собору. За нього він і помер мученицькою смертю. Це сталося 1919 року, коли червоні остаточно взяли Уфу.

Отець Євграф єдиний залишався в храмі до останнього, не в силах кинути ікони. Його заарештували червоноармійці-латиші. Вони увірвалися з чорного ходу й одразу ж стали обшукувати квартиру. Забрали всі більш-менш цінні речі, нагороди, документи і фотографії та повели отця Євграфа.

“З заарештованим старим священиком (а йому було на той час уже 62 роки) ніхто не церемонився, з нього знущалися, його били, йому плювали в обличчя, тягали за бороду, – пише дослідниця Ніна Зіміна. – За деякими даними, отця Євграфа розстріляли за Сергіївським кладовищем. Його вели на розстріл в одній спідній білизні, босоніж по снігу, він зустрів смерть у нескінченному смиренні”.

Отець Максим

Ієромонах Максим Попов здійснив піше паломництво до Києво-Печерської лаври, за 6 місяців пройшовши шлях до Києва і назад із мішком сухарів і кількома парами взуття на зміну. У революцію в сім’ї Попових забрали все, спустошили комори, звели з дворів худобу, відібрали землю і хутір.

Отця Максима заарештували в Белебеї, куди він прийшов зі своїми парафіянами помолитися на святкуванні Табинської ікони Божої Матері. Приводом для арешту послужила заява кореспондента златоустівської газети “Пролетарська думка”, який проявив революційну пильність: побачивши на ринку Белебея священика й черницю, він запідозрив отця Максима в проведенні агітації серед селян і повідомив про це в “органи”. Через три роки отець Максим помер в Архангельській області від запалення легенів.

Отець Аверкій Сєвєровостоков

За сімейним переказом, у день загибелі отець Аверкій Сєвєровостоков відспівував покійника, і коли в село увійшов загін червоноармійців, лунав похоронний дзвін. Вони висловили невдоволення, чому їх зустрічає похоронний дзвін, і зажадали більш урочистої зустрічі. Отець Аверкій відповів, що спочатку він повинен провести покійного, як личить за церковним чином. За таку “зустріч” священика і розстріляли.

Ієрей Олексій

Отця Олексія Канцерова розстріляли на пароплаві, де їхав каральний загін, що “обслуговував” річку Білу. Попередньо смертників вивели з трюму і розмістили по каютах; потім по черзі їх викликали на палубу, підводили до краю борту, і вже тут два напівп’яних червоноармійці здійснювали розстріл своїх жертв.

Після виклику чергового заручника відбувалася зміна карателів, які здійснювали вбивство. “…Мужньо зустрів смерть отець Канцеров. “Бог вас пробачить, ви не знаєте, що творите”, – сказав він, піднявши хрест в останню хвилину. Трупи розстріляних кидали у воду”.

Священномученик Петро Варламов

Священномученика Петра Варламова заарештували й ув’язнили в Стерлітамакському виправдомі. Незабаром пройшла чутка, що заарештованих виженуть зі Стерлітамака в Уфу. Матінка поїхала проводити страждальця-чоловіка. Дітей, яких у неї було п’ятеро, із собою не взяла.

Зі спогадів старшої доньки ієрея, Валентини, якій на той час було 8 років: “Мама почала клопотатися, щоб тата везти на коні, на підводі, бо тато хворий, у нього був катар шлунка, схоплювало іноді. Вона відварила курочку йому, хотіла передати. Її не пускали ніде, вона десь по заметах, через паркан до нього пробралася. Він їй дав вовняний пуховий свій шарф і каже: “Нюра, у тебе ж дівчатка, візьми цей шарф, стане в нагоді дочкам”, навіть тоді він думав не про себе, а про нас”. Отця Петра розстріляли в Уфі. Імовірне місце поховання – Сергіївське кладовище.

Отець Тимофій Петропавлівський

Ніби передчуваючи свою мученицьку смерть, отець Тимофій Петропавлівський служив літургію, а після її закінчення – молебень своєму небесному покровителю апостолу Тимофію і святій Софії. Цього дня, 13 липня, червоноармійці на чолі з комісаром Антоном Гарбузом без бою зайняли село Золотоношку.

А отець Тимофій ні сам не зустрів Гарбуза, ні дружині своїй не дозволив – він спокійно продовжував полоти на городі картоплю. Тимофія негайно розстріляли біля сільської комори. Він отримав п’ять куль і три багнетні удари і помер зі складеними для хресного знамення пальцями в присутності дружини, яка прибігла.

Ігуменя Маргарита

На початку жовтня 1918 р., увірвавшись у монастирську огорожу, більшовики побажали осквернити храм, але ігуменя Маргарита Гунаронуло не пустила їх туди. Матушка безбоязно вийшла до натовпу більшовиків і лагідно сказала їм: “Смерті я не боюся, бо тільки після смерті я явлюся до Господа Ісуса Христа, до якого все життя своє прагнула”. У відповідь на ці слова посипалися лайка і вимоги відкрити храм. Ігуменя навідріз відмовила, а більшовики сказали їй: “Так дивись же: завтра рано вранці ми вб’ємо тебе”… Із цими словами вони пішли.

Після їхнього відходу, замкнувши на запори церковну огорожу, ігуменя Маргарита разом із сестрами вирушила до храму, де провела всю ніч у молитві, а за ранньою обіднею причастилася. Не встигла ігуменя вийти з храму, як більшовики, бачачи, як матінка сходила з амвона, взяли її на приціл і впритул вистрілили. “Слава Тобі, Боже!” – голосно сказала ігуменя Маргарита, побачивши більшовиків зі встановленими проти неї рушницями, і… замертво впала на підлогу, пронизана рушничними кулями.

Отець Кипріян Яценко

Отець Кипріяна звинуватили в контрреволюційній агітації. У 1935 році він загинув. Кипріяна Олександровича та інших ув’язнених задавило на смерть штабелями колод, що впали з крутого берега, коли вони на березі вивантажували колоди з баржі.

Отець Мойсей

Преподобний Мойсей Уфимський не любив мирської суєти, цурався дозвільних розмов, був далекий від турбот про хліб насущний. Архієпископ Феодосій, який керував на початку 70-х Уфімською єпархією, перевів старця Мойсея з лазні, в якій той тулився, в архієрейський будинок навпроти Сергіївського храму. Але отець Мойсей відмовився жити в одних покоях із владикою, кажучи, що він занадто грішний, і оселився в напівпідвальному приміщенні архієрейського будинку.

Архімандрит Мойсей мав дар зцілення. Приїжджали до нього з різних міст. Він прожив 68 років. Похований архімандрит за його заповітом на Демському кладовищі Уфи.

У 2002 році святі мощі преподобного Мойсея було перенесено з Демського цвинтаря до Сергіївського кафедрального собору, де вони перебувають і донині.

Блаженна Варвара, затворниця Скворчихинська

Цю дівчину місцеві жителі називали “лялечкою” – у селі вона носила черевики на підборах і оксамитовий капелюшок із бантом. Після того, як до влади прийшли більшовики і вчителів скликали для того, щоб проповідувати атеїзм, побожна Варвара одяглася в ганчір’я, завела кіз і пасла їх на молитовному усамітненні, повертаючись у дім пізно ввечері.

А потім вона і зовсім стала самітницею – жила на краю села Скворчихи (20 кілометрів від Ішимбая). Виходила мало і в основному в сутінках або вночі. Вона не стала заводити господарство, не мала жодного городу, не збирала ні гриби, ні ягоди, не запасала дрова – полишила всі життєві клопоти. Єдине, про що подбала – викопала джерельце недалеко від хатинки, яке понині шанується святим і цілющим, і тільки з нього брала водичку.

Відлюдниця провиділа майбутнє й обіцяла допомогу при зверненні до неї. На початку 50-х років знайшлися “премудрі” голови, які побачили у Варварі американську шпигунку і силоміць змусили покинути її притулок. Після пережитого випробування блаженна посилила свій подвиг. Вона перестала топити грубку. Дрова, що заготовили люди, роками лежали недоторканими. Восени 1962 року в хатинці сталася пожежа. Вона розповідала, що “кішечка стрибнула і звалила гас, а загасити я не змогла”. Хатинка згоріла дотла.

Спочатку жила вона в хаті на грубці, а потім вийшла на холодну веранду, жила там за скринею. Роками носила вона на тілі сорочку, в яку вставляла шпильки, вістрями до тіла. Відкрилося це, коли одягали самітницю після смерті. Мощі блаженної перебувають у храмі Тихвінської ікони Божої Матері жіночого монастиря в селі Приютове Белебеївського району.