Ржавська (Іржавська) ікона Божої Матері

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 24-й день

Назву «Іржавська» («Іржавецька», «Ржавецька», «Ржавська») ікона одержала від села Іржавець (або Ржавиця в допетровські часи) Ічнянського району Чернігівської області (раніше – Прилуцького повіту Полтавської губернії). Воно розташоване на відстані вісімнадцяти кілометрів від залізничної станції Ічня і за вісімдесят кілометрів на схід від Кобижчі. У Чернігівській області, поруч з селом Казари є ще одне село з такою самою назвою, але до назви чудотворної ікони воно відношення не має, хоча в нашій історії і згадується.

Історію цієї ікони викладено тут в основному за матеріалами досліджень мистецтвознавця Валентини Володимирівни Кузик, які були надруковані у журналі «Вітчизна» за 1999 рік №1–2 і газеті «Слово просвіти» за 9 листопада 2006 року.

Святість образа Богоматері завжди була найбільш шанованою в усьому християнському світі. Особливо ж відомою святими іконами була українська земля. До того ж, Покрова здавна вважалася захисницею Запорізького козацтва і всієї Гетьманщини. До таких уславлених чудотворних образів належала й ікона, яку згодом назвали Іржавською.

Є відомості, що ікона була написана в 1572 році на території південної України, тобто десь через десять років після трагічної загибелі Дмитра Вишневецького, легендарного засновника Запорізької Січі. Ікона мала сумний пророчий дар: вона передчувала поразку та біду, і на знак цього її світлий лик зрошували сльози.

Образ Пречистої перебував на Січі у викопаній церкві святого Покрова. Перед походами козаки зверталися до неї з молитвою і вірили в її передбачення. За переданням, плакала Матір Божа і перед Полтавською битвою.

У лютому 1709 року кошовий отаман Кость Гордієнко за домовленістю з лівобережним гетьманом Іваном Мазепою привів восьмитисячне тисячне військо під Полтаву і уклав угоду про військовий союз зі шведським королем Карлом XII. Ікона була у козацького війська.

У битві, що відбулася 27 червня 1709 року, війська російського імператора Петра I завдали поразки шведам, і загони Івана Мазепи відступили до молдавського міста Бендери. Місто тоді перебувало у володіннях Туреччини. Запорізька Січ незабаром була знищена, і в 1711 році в пониззі Дніпра, підвладному на той час кримському ханові, козаки побудували Олешківську Січ. У ній вони зазнавали жорстоких утисків з боку кримського хана. Їм заборонили, зокрема, побудувати церкву, і ікона Богоматері була встановлена в наметі. Молилися таємно.

Історія появи поеми Тараса Шевченка «Іржавець» така. Навесні 1843 року поет зупинявся в селі. Тут він побачив легендарну чудотворну ікону. На підставі народного передання та історічних даних поет в 1847 році на засланні написав цю поему.

Із Олешківської Січі п’ятеро козаків родом із містечка Іржавець (Іван Доценко, Данило Полив’яний, Ярема Голик, Іван Чистий і Федір Фастовець) у 1716 році таємно привезли її до містечка Іржавець. Воно розташоване недалеко від Батурина, який раніше був резиденцією гетьмана Івана Мазепи. Свій дар козаки віддали священнику Якову Кушкевичу. Без сумніву, все це відбулося за згодою Київської митрополії.

Іржавець був обраний тому, що знаходився у місцевості, де державцями були Стороженки – нащадки Прилуцького полковника Івана Стороженка і дочки Богдана Хмельницького – Марії (близько 1630 року – близько 1719 року). Вочевидь, у цій операції брали участь і її онуки – сотник Ічнянський Григорій та сотник Іваницький Іван Стороженко. Не могли ж козаки везти святиню навмання, до місцевості, де не буде забезпечено її належну охорону.

Одержавши ікону, священник побачив, що вона стара, зображення в багатьох місцях не зовсім ясне. Її відвезли до Густинського монастиря на реставрацію. Роботу виконував іконописець ієродиякон Венедикт. Коли вона була завершена, в останню ніч перед відправленням відбулося чудо: сяйво заповнило всю келію, від ікони лилися ніби сонячні промені, а сам лик став ще прекраснішим. Наступного дня іконописець відвіз ікону до Іржавця і там 24 травня (6 червня за новим стилем) 1716 року її поставили в дерев’яну, стару церкву, криту соломою. Цього ж дня відбулося інше чудо: із очей Богородиці почали литися сльози. Це тривало три дні.

Звістка миттю облетіла околиці, і віряни зібралися біля святині. На четвертий день сльози стихли. Тільки з правого ока лився тоненький струмок. Слід від нього залишився на лику Пресвятої.

Спеціально призначена комісія визнала чудотворну силу ікони. Було ухвалене рішення побудувати новий храм. Свято-Троїцький храм заклали в 1716 році, а закінчили будувати в 1723 році. Кам’яна церква була зведена стараннями згаданих Григорія й Івана Стороженків. 9 травня (22 травня за новим стилем) урочисто внесли ікону в храм і поставили ліворуч від іконостаса.

Ікона мала розміри 1 м 25 см на 71 см. Образ Богородиці був вишукано гарним: м’яке жіноче обличчя, зосереджений і зажурений погляд малого дитяти (вже не немовляти) з Євангелієм у руці, навколо – коштовний бароковий оклад зі срібла з позолотою (згадаймо сонячні промені, які освітили лик у келії Густинського монастиря), разки перлів та дорогоцінне каміння. Вочевидь, цей оклад було зроблено у XIX столітті, тому що спочатку образ був без прикрас. Потім на пожертви вдячних за зцілення парафіян була виготовлена срібна з позолотою риза.

В 1800 році грабіжники–фальшивомонетники обікрали храм, забрали всі коштовні речі і, насамперед, оклади книг та ікон. З Богородиці зірвали ризу і скоїли акт святотатства: на шиї залишилася ножова рана (її можна роздивитися на чорно-білому фото). Злочинців невдовзі спіймали та судили. Була зроблена нова, напрочуд гарна, риза з більшою ювілейною майстерністю. На неї пішло пів пуда срібла.

Більше двох сторіч 24 травня (6 червня) було храмове свято в Іржавці на згадку про день чудоявлення ікони в 1716 році. Цей день знаменувався паломництвом парафіян не лише із ближніх околиць, але й зі всієї України. Багатьох вона зцілила, особливо допомагала душевнохворим, паралізованим і безплідним.

По Україні розійшлося багато невеликих списків ікони для домашнього вжитку. В 1920 році філолог із Київського університету С. И. Маслов зробив єдину наявну у нас фотографію ікони. Вона зберігається в Інституті літератури в Києві (фонд 1, справа 801). Фотографія невелика 9х12см. та дуже пожовкла. Покращена цифрова копія з цієї дуже нечіткої фотографії використовувалась під час відтворення нашої ікони.

Подальша доля шанованої протягом сторіч ікони була трагічна. Те, що не змогла знищити петровська влада, знищила сталінська. В 1932 році комсомольці, члени сільського осередку «Безбожник», почали масово палити ікони. Найзатятіша активістка на очах у скам’янілих односільчан кинула в полум’я образ Пречистої. Тоді ж був закритий Свято-Троїцький храм. Цегла після війни була використана на будівництво Іваницького райкому компартії. В 1999 році. в Іржавці відродилася і почала діяти Свято-Троїцька церква.

У церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Кобижчі з післявоєнного часу знаходився один зі списків з чудотворної ікони.

За спогадами людей, її принесли у перші повоєнні роки із села Іржавець, що біля Казар. Всю дорогу довжиною двадцять кілометрів її несли на руках. Кажуть, що ікона була врятована із згорілої церкви Успіння Богородиці. Це відбулося влітку, люди чекали прибуття святині і, кидаючи роботу на городах, бігли на Носовський шлях зустрічати. Там був весь клір і церковний хор. Потім через центр Іржавську ікону Божої Матері хресним ходом принесли й встановили в храмі. Ікона розміром 54 на 76 см була прикрашена дорогим і мистецьки виконаним окладом. Приблизно в 1957 році її встановили в кіот.

У 1995 році вночі ікона була викрадена грабіжниками. В кіоті був встановлений список зі списку, який суттєво відрізнявся від оригіналу, написаного в 1572 році.

Улітку 2005 року за пропозицією священника отця Василія парафіяни Успенської церкви вирішили відновити чудотворний образ. Вони зібрали необхідні гроші і у серпні звернулися до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври з проханням написати ікону.

Під час Великого посту святий образ написав художник–самоук Михайло родом з Тернопільщини. Ікона виконана на рельєфній дошці з золотим сяйвом. По кутках нанесено візерунки червоною, блакитною та білою емаллю. Лик Божої Матері орошений сльозами.

Художник розповідав, що довго думав, чи писати сльози на очах Богородиці. На фотографії, з якої він писав, їх не було. Був видний тільки слід. І раптом рука мимоволі торкнулася пензлем лику й сльоза, як жива, стекла по щоці Богородиці. Мимоволі написані сльози на новій іконі дивовижним чином повторили сльози на всіх останніх списках Іржавської ікони Божої Матері.

Ікона була освячена в Києво-Печерській Лаврі й 26 березня 2006 року встановлена в церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Кобижчі. Невдовзі, на людські пожертви почалась реставрація іконостасу, розписів стін, багатьох ікон, і, з допомогою Божої Матері, за один рік вдало закінчена. А 6 червня 2006 року у присутності великої кількості людей було відсвятковане 290-річчя з дня явлення козацької святині.