Рівноапостольний Миколай, архієпископ Японський

Місяця лютого на 3-й день

Рівноапостольний Миколай (Касаткін), творець і першоієрарх японської церкви, є видатним  місіонером 20-го століття.

У миру – Іван Дмитрович Касаткін, народився 1 серпня 1836 року в селі Березовський цвинтар, Бєльського повіту, Смоленської губернії, в сім’ї диякона. Закінчив Більське духовне училище і Смоленську духовну семінарію (1857). Серед найкращих учнів його рекомендували до Санкт-Петербурзької духовної академії, де він навчався до 1860 року, коли, за особистим клопотанням митрополита Санкт-Петербурзького Григорія (Постнікова), йому надали місце настоятеля церкви при російському консульстві в місті Хакодате (Японія), а також присвоїли вчений ступінь кандидата богослов’я без представлення відповідного кваліфікаційного твору.

23 червня 1860 року ректором академії єпископом Нектарієм (Надєждіним) пострижений у чернецтво з ім’ям на честь святителя Миколая Мирлікійського. 30 червня висвячений у сан ієромонаха.

2 липня 1861 року прибув у Хакодате. Перші роки свого перебування в Японії самостійно вивчав японську мову, культуру і побут японців.

Першим японцем, наверненим ним у православ’я, незважаючи на те, що навернення в християнство було заборонене законом, став названий син синтоїстського священнослужителя Такума Савабе, колишній самурай, який прийняв хрещення в числі двох інших японців навесні 1868 року.

За півстоліття служіння в Японії о. Миколай залишав її тільки двічі: у 1869-1870 і в 1879-1880 роках. У 1870 році за його клопотанням було відкрито російську духовну місію в Японії з центром у Токіо. 17 березня 1880 року ухвалою Святійшого синоду йому вказано бути єпископом Ревельським, вікарієм Ризької єпархії, з відрядженням до Японії; 30 березня 1880 року в Троїцькому соборі Олександро-Невської лаври хіротонізований на єпископа.

У процесі місіонерської діяльності отець Миколай переклав японською мовою Святе Письмо, інші богослужбові книги; створив духовну семінарію, шість духовних училищ для дівчаток і хлопчиків, бібліотеку, притулок та інші установи. Видавав православний журнал “Церковний вісник” японською мовою. Згідно з рапортом Святішому синоду, на кінець 1890 року православна церква в Японії налічувала 216 громад і в них 18 625 християн.

8 березня 1891 року було освячено кафедральний Воскресенський собор у Токіо, званий японцями Нікорай

Спочивши 1912 року, він був зарахований до лику святих через шістдесят років після своєї кончини (31 березня 1970 року).
Пам’ять святителя Миколая Японського вшановують 16 лютого.
Усе життя і всі сили цього самовідданого місіонера були віддані проповіді Євангелія і сіяння Слова Божого в Країні Сонця, що сходить, і його рівноапостольні труди принесли багатий плід. Наганава Міцуо пише: “Він залишив нащадкам собор, 8 храмів, 175 церков, 276 парафій, виростив одного єпископа, 34 ієреїв, 8 дияконів, 115 проповідників. Загальна кількість православних віруючих досягла 34110 осіб… ”
Протоієрей І. Восторгов, який відвідав Японію, писав: “Не було людини в Японії, після імператора, яка користувалася б у країні такою популярністю. У столиці Японії не потрібно було питати, де російська православна місія, досить було сказати одне слово “Миколай”, і буквально кожен рикша одразу знав, куди потрібно було доставити гостя місії. І православний храм називався “Миколай,” і місце місії також “Миколай,” навіть саме православ’я називалося ім’ям “Миколай”. Подорожуючи країною в одязі російського священика, ми завжди й усюди зустрічали лагідні погляди, і в словах привітання й розмови з приводу нас ми вловлювали слухом серед незрозумілих слів і виразів незнайомої мови одне знайоме й дороге: “Николай”…”
Відомий сходознавець Д. М. Позднєєв, який близько знав святителя, згадує: “Разом із м’якістю, він був залізною людиною, яка не знала жодних перешкод, практичним розумом і адміністратором, який вмів знаходити вихід із усякого скрутного становища. Разом із люб’язністю в ньому була здатність бути крижаним, непохитним і різким із людьми, яких він вважав за потрібне виховувати заходами суворості, за що-небудь карати або зупиняти. Разом із товариськістю в ньому була дуже велика, довгим досвідом і гіркими випробуваннями набута стриманість, і треба було багато часу і зусиль, щоб заслужити його довіру і відвертість. Поряд із якоюсь дитячою наївністю веселого співрозмовника в ньому була широта ідеалів великого державного розуму, нескінченна любов до батьківщини, страждання її стражданнями та муки її муками… Широкі та святі ідеали, залізна воля та невичерпна працьовитість – ось сутність архієпископа Миколая.”
Не можна не погодитися з А. Платоновою, автором одного з життєписів святителя, яка писала: “Знати про нього якомога детальніше – обов’язок всякої російської людини, тому що такі люди, як архієпископ Миколай, – гордість і прикраса своєї країни.”

Діяльність його була пов’язана з багатьма скорботами. Архієпископа Миколая цькували з двох боків: японці – як російського політичного агента, шпигуна, агітатора, що сіє на японському ґрунті зраду і симпатії до віроломної, хижацької Росії; росіяни – як діяча, який повідомляє Японії про Росію те, чого їй не треба знати… Діяльність архієпископа оголошували, отже, не лише даремною, а й шкідливою, а на нього самого багато хто в Росії дивився як на охопленого дивною манією оригіналу. Архієпископа Миколая врятували для справи дві ідеї, що керували ним протягом усього життя: перша – ідея апостольського служіння, подвигу поширення православ’я серед язичників; друга – палке переконання, що його робота має стояти поза будь-яким зв’язком із політикою.” І в іншому місці: “Його проникало те, що він зберігав у собі не для земної мети.

Тропарі, кондаки, молитви та величання