Псково-Печерська ікона Божої Матері, іменована «Розчулення»

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 21-й день / червня на 23-й день / у Неділю сьому після Пасхи (перехідне) / серпня на 26-й день / жовтня на 7-й день

За переданням, Псково-Печерська ікона Божої Матері «Розчулення» була написана в 1521 році ієромонахом Арсенієм (Хитрошем) з ікони Божої Матері «Володимирська».

До Псково-Печерського монастиря ікону принесли в 1529–1570 роках купці Василій і Феодор, під час ігуменства преподобного Корнилія († 1571). Відтоді неодноразово являла ікона свою милість і чудодійну допомогу православному народу.

По молитвам перед цією іконою не раз отримували зцілення сліпці. Так, 28 травня 1587 року, коли ікона Божої Матері «Розчулення» була в Пскові, вдова Марія Терентьєва із Підкопорʼя, із-за Неви, яка не бачила два роки і девʼять місяців, помолилася перед цією іконою в соборному храмі Живоначальної Трійці і раптом прозріла. 26 березня 1603 року, по молитві перед цією іконою, одержав прозріння селянин Потапій Григорʼєв із Луцького повіту, Надвинського стану, котрий був сліпим шість років. Майже в той самий час по молитві перед цією іконою зцілився боярський син Іван Ступіцин, у якого два роки зведені були жили лівої руки.

Псково-Печерська ікона Божої Матері «Розчулення» та ікона «Успіння» особливо прославилися в 1581 році під час облоги Пскова і Псково-Печерського монастиря польським королем Стефаном Баторієм, коли тривала Лівонська війна. За кілька днів до облоги Пресвята Богородиця чудесно явилася благочестивому старцю Дорофею, попередила його щодо майбутнього лиха, пояснивши причину нещастя, яке спіткало людей за їхні гріхи, та вказавши шляхи виходу із нього. Тоді архієпископ викликав ігумена Псково-Печерського монастиря Тихона з Печерськими іконами «Успіння» і «Розчулення», щоб звершувати молебні на місцях, указаних Самою Богородицею під час Свого явлення.

У серпні 1581 року стотисячна польсько-литовська армія польського короля Стефана Баторія взяла в облогу Псков. За оцінками істориків, у Пскові тоді проживало близько двадцяти тисяч осіб. Значна частина дорослого чоловічого населення взялася за зброю, щоб обороняти місто. Навіть жінки та діти брали активну участь в обороні. Загальна чисельність гарнізону не перевищувала 12–16 тисяч осіб. Із Псково-Печерського монастиря до міста було відправлено чудотворні ікони Божої Матері «Успіння» та «Розчулення». Поляки бомбардували місто Псков розпеченими ядрами з дзвіниці Мирозького монастиря, одне із них влучило в ікону Божої Матері, поставлену на забралі стіни, але не зашкодило не лише їй, а й захисникам міста, які її оточували. За пʼять місяців облоги поляки тридцять разів штурмували Псковський кремль, але місто так і не взяли.

На згадку про чудесне визволення міста Пскова святий образ був прикрашений перлами і камінням — алмазами, смарагдами, яхонтами, аметистами.

На початку XVII століття монастир пережив безліч нападів шведів, литовців і поляків.

У 1812 році почалася війна з Наполеоном. Війська під його началом, які швидко просувалися, зайняли Полоцьк (17–18 серпня 1812 року). Загроза захоплення нависла і над Псковом. Тоді, на прохання псковичів, у місто принесли із монастиря ікони Божої Матері «Успіння», «Розчулення» і хоругву з зображенням Спаса Нерукотворного. 7 жовтня було звершено хресний хід із чудотворними святинями. Того ж дня Полоцьк було звільнено, і Псков опинився поза небезпекою.

На згадку цієї події в Печерській обителі було споруджено храм на честь Святого Архістратига Божого Михаїла (1815–1827), біля правого кліросу якого зберігається чудотворна ікона Пресвятої Богородиці «Розчулення» (1524 року), одна із головних святинь Псково-Печерського монастиря.

На згадку про цю чудесну подію вдячні печеряни щороку в сьому неділю після Великодня ходили хресним ходом з чудотворною іконою «Розчулення» до Пскова.

У XX столітті Псково-Печерському монастирю разом з країною довелося пройти через дві війни. Але стародавні традиції, дбайливо збережені в монастирі, не були порушені навіть у найстрашніші для руського чернецтва часи. Псково-Печерська обитель разом з містом Печори промислом Божим за Тартуським договором від 2 лютого 1920 року була віднесена до непідвладної більшовикам Естонії, і вона залишилася там аж до 1940 року, що врятувало її від загального розорення й осквернення. Свято-Успенський Псково-Печерський монастир є однією із небагатьох православних обителей, які не переривали в XX столітті свого молитовного предстояння перед Богом. І хоча не щадили монастир ні революції, ні війни (у травні 1945 року він лежав буквально в руїнах), праця й молитва монастирської братії долали чергову розруху та знову приводили обитель до благоустрою і благоліпності.

Тропарі, кондаки, молитви та величання