«Псково-Печерська ікона Божої Матері, іменована “Розчулення”»

Місяця травня на 15-й день

За переданням, Псково-Печерську ікону Божої Матері “Розчулення” написали 1521 року ієромонахом Арсенієм (Хитрошем) з ікони Божої Матері “Володимирська”.

У Псково-Печерський монастир ікону принесли в 1529-1570 роках купці Василь і Феодор, під час ігуменства преподобного Корнилія (†1571). Відтоді неодноразово являла ікона свою милість і чудодійну допомогу православному народу.

За молитвами перед цією іконою не раз отримували зцілення сліпці. Так, 28 травня 1587 року, коли ікона Розчулення Божої Матері була в Пскові, вдова Марія Терент’єва з Підкопор’я, з-за Неви, яка не бачила два роки дев’ять місяців, помолившись перед цією іконою в соборному храмі Живоначальної Трійці раптом прозріла. 26 березня 1603 року, за молитвою перед цією іконою, дістав прозріння селянин Потапій Григор’єв, Луцького повіту, Надвинського стану, що був сліпим 6 років. За молитвою перед цією іконою майже в той самий час зцілився боярський син Іван Ступіцин, у якого два роки зведені були жили лівої руки.

Псково-Печерська ікона Божої Матері “Розчулення” і свята ікона “Успіння” особливо прославилися за царювання Івана Грозного, 1581 року під час облоги Пскова і Псково-Печерського монастиря польським королем Стефаном Баторієм (Лівонська війна). За кілька днів до облоги Пскова поляками Пресвята Богородиця чудесно з’явилася благочестивому старцю Дорофею, попередила його щодо майбутнього лиха, пояснивши причину нещастя, що спіткало людей за їхні гріхи, та вказавши шляхи виходу з нього. Тоді архієпископ викликав ігумена Псково-Печерського монастиря Тихона з Печерськими іконами “Успіння” і “Розчулення”, щоб здійснювати молебні на місцях, зазначених Самою Богородицею під час Свого явлення.

У серпні 1581 року 100-тисячна польсько-литовська армія польського короля Стефана Баторія взяла в облогу Псков, маючи намір у разі успіху йти на Новгород Великий і Москву. За оцінками істориків, у Пскові тоді проживало близько 20 000 осіб. Значна частина дорослого чоловічого населення взялася за зброю, щоб обороняти місто. Навіть жінки та діти брали активну участь в обороні. Загальна чисельність гарнізону не перевищувала 12-16 тис. осіб. Із Псково-Печерського монастиря до міста було відправлено чудотворні ікони Божої Матері “Успіння” та “Розчулення”. Поляки бомбардували місто Псков розпеченими ядрами з дзвіниці Мирозького монастиря, одне з них влучило в ікону Божої Матері, поставлену на забралі стіни, не пошкодивши не тільки її, а й захисників міста, які її оточували. За 5 місяців облоги поляки 30 разів штурмували Псковський кремль, але міста так і не взяли.

Поразка під Псковом змусила Велике князівство Литовське укласти з Росією 10-річне перемир’я (Ям-Запольський мир, січень 1582 року).

На згадку про чудесне визволення міста Пскова, за царя Феодора Іоанновича святий образ був прикрашений перлами і камінням – алмазами, смарагдами, яхонтами, аметистами.

На початку XVII століття монастир пережив безліч нападів шведських, литовських і польських завойовників, які користувалися внутрішніми труднощами Руської держави і сваволили на західних її рубежах.

У 1812 році Російській землі загрожували французькі війська. Наполеонівські війська, що швидко просувалися, зайняли Полоцьк (17-18 серпня 1812 р.). Загроза окупації нависла і над Псковом. Тоді, на прохання псковичів, у місто принесли з монастиря ікони Божої Матері “Успіння”, “Розчулення” і хоругву із зображенням Спаса Нерукотворного. 7 жовтня було здійснено хресний хід із чудотворними святинями. Того ж дня російські війська відбили Полоцьк, Псков опинився поза небезпекою.

На згадку цієї події в Печерській обителі було споруджено храм на честь Святого Архістратига Божого Михаїла (1815-1827), біля правого криласу якого зберігається чудотворна ікона Пресвятої Богородиці “Розчулення” (1524 року), одна з головних святинь Псково-Печерського монастиря.

На згадку цього чудесного позбавлення вдячні печеряни щороку в 7-му неділю після Великодня ходили хресним ходом із чудотворною іконою Умиління до Пскова.

У XX столітті Псково-Печерському монастирю разом із Вітчизною довелося пройти через дві війни. Але стародавні традиції, дбайливо збережені в монастирі, не були порушені навіть у найстрашніші для російського чернецтва часи. Псково-Печерську обитель разом із містом Печори промислом Божим за Тартуським договором від 02.02.1920 р. віднесли до буржуазної Естонії, і вона залишилася там, аж до 1940 року, чим врятувала її від загального розорення й осквернення. Свято-Успенський Псково-Печерський монастир – одна з небагатьох православних обителей, які не переривали в XX столітті свого молитовного стояння Богу. І хоча не щадили монастир ні революції, ні війни (у травні 1945 року він лежав буквально в руїнах), праця і молитва монастирської братії долали чергову розруху і знову приводили обитель до благоустрою і благоліпності.

Тропарі, кондаки, молитви та величання