Преподобний Варлаам Серпуховський

Місяця травня на 5-й день

Відомості про преп. Варлаама зберіг писаний на дошці літопис, який до початку XX століття зберігався в обителі. Звідки був родом Варлаам і хто його батьки – невідомо, повість про життя Варлаама починається з 1360 року. Не збереглося відомостей, коли і де прийняв Варлаам чернечий постриг. Літопис Владичного монастиря називає його “пострижеником пустельним”. За яких обставин Варлаам став келейником свт. Олексія, літопис не згадує. Промислом Божим перебуваючи поруч зі свт. Олексієм, Варлаам опинився поблизу головних і часом вельми непростих подій церковного і політичного життя того часу. Можна припустити, що келейник супроводжував митрополита в його поїздках по єпархії і, можливо, в Орду в 1357 році та був свідком його подвигів і праць, яким намагався в міру сил наслідувати. Безсумнівно, що Варлаам перебував поруч зі свт. Олексієм і в період майже дворічного перебування його в Києві, оскільки події, з яких починається розповідь літопису Владичневого монастиря, відбувалися незабаром після повернення митрополита в Москву.
Того ж 1377 року за розпорядженням свт. Олексія, митрополита Київського і всієї Русі, для Серпуховського Владичнего монастиря написали ікону “Введення Богородиці у Святая Святих” за образом видіння преп. Варлаама Серпуховського. Ця ікона, поміщена в соборному храмі, побудованому ченцем Варлаамом, протягом багатьох століть була головною святинею монастиря і шанувалася всецерковно як чудотворна (святкування 21 листопада).

Стародавній Владичний літопис промовчав про те, як Варлаам керував братством обителі в чернечих подвигах. Але, звісно, не про одне влаштування монастирських будівель дбав перший її будівничий, тим паче, що з вуст святителя Олексія чув він слова Владичиці: “Возлюбих бо место сие на спасение многим душам человеческим”. Тому більше турбот і праць поклав Варлаам на моральний, ніж на матеріальний благоустрій монастиря. Можна справедливо зробити висновок, що, вихований у келії свт. Олексія, у нього повчався Варлаам суворого чернечого благочестя, праці зі сподіванням і вірою, духовному процвітанню, і його дух намагався оселити у довірених його керівництву ченцях.

Не збереглося відомостей, за яким статутом жили подвизаються “на місці цьому святому”. Однак можна вважати, що цей статут близько підходив до правил гуртожитку, встановлених у монастирі преп. Сергія. Під час настоятельства Варлаама святий ігумен міг сам наставляти братію Владичної обителі. Уперше це могло статися на початку зими 1374 року, коли преподобний Сергій прийшов до Серпухова на запрошення серпуховського князя Володимира Андрійовича, який побажав своїм піклуванням влаштувати ще одну духовну фортецю на кордоні московського князівства. Серпухов був тоді ще невеликим дерев’яним, слабо укріпленим містечком, і тільки біля засніжених окських луків на тлі соснового гаю здіймалися білокам’яні храми Владичневого монастиря, що й на Москві тоді було великою рідкістю. Важко уявити, що смиренний пустельнолюбний старець не поспішив в обитель, засновану свт. Олексієм, з яким його поєднувала свята дружба.

Через рік після відвідин преп. Сергієм града Серпухова Варлаам осліп, до того ж здоров’я його почало слабшати від численних хвороб. Незважаючи на це, він ще більше примножив труди чернечого життя і з великою смиренністю і покірністю волі Божій продовжував виконувати покладене на нього свт. Олексієм керівництво братією. До самої смерті преп. Варлаам власним прикладом намагався укоренити у своїх учнях слова преп. Сергія про багатотрудність чернечого життя.

Тропарі, кондаки, молитви та величання