Преподобний Сава Вишерський, Новгородський

Місяця жовтня на 1-й день

Преподобний Сава походив із Тверського князівства, з міста Кашина і був другим із восьми синів Кашинського боярина Івана Васильовича Борозди, з роду славного та всіма шанованого. З юних років Сава вирізнявся доброчесним життям, наслідував чернечі подвиги і, прийнявши постриг в одному з тверських монастирів, покірно ніс різні монастирські послухи. Він вирізнявся незвичайним смиренням і викликав глибоку повагу і в мирських жителів, і в ченців. Ченці шанували його за Ангела й обрали ігуменом. Але Саву обтяжувала слава людська, і він, покинувши рідні місця, тривалий час жив у цілковитій невідомості, а пізніше, ревнуючи про вищі подвиги, вирушив на Афон.

Після повернення з Афону під виглядом бідного невідомого мандрівника він прийшов на річку Вишеру, керований Богом, поставив хрест і, влаштувавши невеличкий курінь, став проводити відлюдницьке життя. Одного разу житель Новгорода, який проходив повз, побачив, як преподобний занурився в глибоку молитву, немов би не відчуваючи, що все обличчя його було вкрите комарами, так що його зовсім не було видно. Здивований перехожий повідав іншим про те, що трапилося, і всі зрозуміли, що відлюдник – істинно Божа людина. Але Сава пішов у ще більш відокремлене місце, продовжуючи вправлятися в пості й молитві, проводячи життя, сповнене поневірянь. Чутка ж про святе життя преподобного поширилася околицями, і сусідні жителі стали приходити до нього і доставляти посильні приношення. Чутка про святого угодника Божого дійшла до архієпископа Іоанна, що був тоді на Новгородській кафедрі, і він послав довідатися про преподобного Саву, хто і який він, а після одержання відповіді сам відправився на зустріч із ним. Чесноти Сави підкорили святителя, і він полюбив блаженного і надавав йому допомогу всім необхідним.

Тим часом Сава задумав заснувати обитель і став своїми руками будувати келії для ченців, які приходили. Одного разу за навіюванням диявола прийшли до нього розбійники з підступним наміром. Він же, побачивши їхній задум, попросив їх допомогти йому підняти дерево, водночас велів їм узятися за тонкий кінець, а сам узявся за товстий. Розбійники так і не змогли зрушити з місця свій кінець, а Сава один підняв дерево, чим і вразив їх, і вони з соромом і страхом поспішили піти.

Пізніше Сава з братією оселилися біля річки Вишери і спорудили та освятили церкву на честь Вознесіння Господнього. Після влаштування обителі преподобний Сава поставив собі стовп і, зійшовши на нього, всю седмицю до суботи проводив на ньому в пості та молитві; в суботу ж сходив зі стовпа до братії, причащався з ними Святих Тайн, вистоював недільну службу, розділяв трапезу і після корисного для душі повчання знову сходив на стовп до наступної суботи. Живучи на стовпі, Сава зберігав обитель своїми молитвами. Одного разу до монастиря підійшли розбійники, щоб розграбувати його, але святий зрозумівши їхній злий намір став стукати жезлом по стіні, змусивши їх тікати охоплених страхом. Про це чудо Церква оспівує в службі преподобному.

Тим часом до преподобного Сави продовжували звідусіль стікатися і ченці, і миряни заради  духовної настанови, яку від нього одержували. Перебуваючи в подвигах і переносячи суворі поневіряння і всякого роду скорботи, блаженний на вісімдесятому році від народження впав у тілесну недугу. Готуючись розпрощатися з тілом і віддати останню шану природі, він покликав до себе всю братію і звернувся до неї з передсмертними душевно-корисними повчаннями, особливо про те, щоб вони твердо й незмінно перебували в православ’ї й дотриманні чернечих обітниць, а найбільше процвітали в смиренні. “У чому ви бачили, як я подвизався, те й самі творіть”, – сказав на закінчення старець. Після цього, доручивши монастир і братію турботам і піклуванням архієпископа Новгородського, причастившись Святих Христових Таїн, він мирно віддав душу свою Господу 1 жовтня 1460 року.

Після досить тривалого часу в обителі сталася сильна пожежа, так що вона вся згоріла: і церква, і келії, і стовп преподобного. Але труна його, що знаходилася між церквою і стовпом, і каплиця над труною не зазнали ніякої шкоди. Це було перше чудо після преставлення святого. З того часу при труні стали відбуватися різні чудеса. Одного разу настоятель Саввінської обителі ігумен Геласій зцілився від отруєння за молитвами Сави, який з’явився йому у сновидінні. Він повідав про це Новгородському архієпископу Іоні, і той звершив перед гробом преподобного Сави молебний спів, наказавши написати ікону святого, скласти йому службу і житіє.

Тропарі, кондаки, молитви та величання