...
Житія святих,  Лютий

Преподобний Прохор, Лободник Печерський, в Ближніх печерах

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 10-й день / березня на 18-й день — Собор усіх преподобних Києво-Печерських (перехідне) / липня на 22-й день — Собор Смоленських святих (перехідне) / вересня на 28-й день — Собор преподобних отців Києво-Печерських, які в Ближніх печерах (прп. Антонія) спочивають

Святий Прохор прийшов до Печерського монастиря зі Смоленська до ігумена Іоанна і прийняв від нього святий ангельський образ. Став він подвизатися старанно в чеснотах і привчив себе до великої помірності, так що позбавив себе і звичайного хліба, а збирав він траву лободу та, протираючи її своїми руками, робив собі хліб і ним харчувався. У літню пору він заготовляв його на весь рік і, коли знову наставало літо, робив те саме для наступного року, так що за все життя він не потребував звичайного хліба, і прозваний він був «лободник», тому що, крім просфори в церкві, в келії не їв ніколи навіть овочів, а тільки лободу, і не пив нічого, крім води.

Бог, побачивши терпіння святого в такій помірності, створив для нього ту гіркоту хліба, зробленого із лободи, як солодкість. І була йому замість печалі радість. Ніколи не сумував цей блаженний, а в радості працював Богу. Не боявся він ніколи набігів ворогів, бо жив, як птах, не маючи нічого, крім лободи, так що не міг він зрівнятися з євангельським багачем, який говорив: «і скажу душі моїй: душа! багато маєш добра, що лежить у тебе на багато років: спочивай, їж, пий, веселись». (Лк. 12:19). Але і за траву ту, заготовлену на рік, картав себе, кажучи: «Прохоре, в цю ніч візьмуть у тебе душу твою, а що приготував ти — кому буде?» На ділі виконав цей блаженний слово Господнє: «Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають в житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Чи ви ж не багато кращі за них?» (Мф. 6:26).

Під час цих подвигів святого почався в Руській землі від постійних війн великий голод, так що смерть загрожувала людям. Бог же, бажаючи прославити угодника Свого і помилувати людей своїх, помножив тоді виростання лободи більш ніж в інші роки; і тому блаженний Прохор все більше трудився, безперестанку збираючи цю траву, розтираючи її руками та роблячи із неї калачі, які роздавав бідним і тим, хто гинув від голоду. Деякі, побачивши, як він збирав лободу, почали також збирати, щоб прохарчуватися під час голоду, але не могли їсти від гіркоти. Тоді всі нужденні звернулися до святого, і він не відмовляв нікому в своєму хлібові із лободи. І всім смак цього хліба здавався солодким, ніби він був змішаний з медом, так що охочіше хліба печеного із пшениці брали цей хліб, спечений із трави руками блаженного Прохора. Але прикметно і те, що хліб цей, тільки якщо давався блаженним з благословенням, здавався світлим, чистим та був солодкий на смак; а якщо хто брав його таємно, він ставав чорний, як земля, і гіркий, як полин. Один із братії взяв у блаженного хліб таємно, без благословення, і почав їсти. І він виявився в руці його як земля, а в роті гірким надміру, так що він не міг його їсти. Так траплялося кілька разів. Він соромився відкрити блаженному цей гріх і просити у нього хліб з благословенням. Але, будучи дуже голодний і не в змозі виносити позивів голоду, бачачи смерть перед очима своїми, прийшов до ігумена Іоанна і розповів йому про те, що сталося, просячи прощення. Ігумен, не повіривши розповіді, наказав іншому братові взяти таємно хліб у святого, щоб бачити істину, чи це так. Коли хліб був принесений, виявилось те саме, що говорив перший брат: ніхто не міг їсти його від гіркоти. Цей хліб був ще в руках їхніх, коли ігумен знову послав до святого попросити хліба від його благословення. «Йдучи від нього, — сказав ігумен, — візьміть таємно і інший хліб». Коли ці хліби були принесені, хліб, взятий таємно, змінився перед ними та став чорний, наче земля, і гіркий, наче полин, як і перший хліб; а хліб, взятий із рук його, здавався чистим і був солодкий, як мед. Після цього чуда прославився Прохор всюди і, наситивши голодних, надав користь багатьом.

Також молитвами блаженного утворювалася чиста сіль. І чим більше він її роздавав, тим більше вона примножувалася, так що було досить не лише для монастиря, а й для мирських людей, котрі, приходячи до нього, розбирали в безлічі для потреб своїх домашніх. Нічого не брав за те святий, а роздавав даром всім, хто потребував. І можна було бачити, як базар порожніє, а монастир повний людьми, що приходять для отримання солі.

Тоді вчинив ворог велику заздрість у купців, які продавали сіль на торгу і раптом позбавлені були очікуваних баришів. Бо вони розраховували в ті дні придбати за сіль багатство всього світу, але сильно в цьому помилилися, тому що раніше продавали надто дорого, а тепер вже ніхто не купував і дешево. Зібравшись разом, всі торговці сіллю прийшли до князя Святополка зі скаргою на блаженного: «Прохор, чорноризець Печерського монастиря, відібрав у нас великі гроші: всіх невідступно привернув він до себе за сіллю, а ми, котрі платимо тобі податі, не можемо збути своєї солі і через нього розорилися». Князь же, вислухавши їх, замислив дві речі — і припинити їхні скарги, і собі нажити грошей. І вирішив він з радниками своїми підняти ціну солі та, відібравши її у Прохора, самому бути її продавцем через своїх людей. І обіцяв він тим крамольникам: «Заради вас пограбую ченця». Думку ж про наживу свою він приховував, бажаючи догодити їм, головним же чином готуючись через заздрощі ввести їх в ще більші збитки — тому що заздрість не може миритися з тим, що корисно для інших. Святополк послав забрати всю сіль у Прохора. Коли вона була перевезена, він прийшов сам подивитися на неї з тими крамольниками, які скаржилися на блаженного, і всі побачили, що перед їхніми очима попіл. Князь наказав деяким спробувати, і також в роті їхньому виявився попіл. Багато дивувалися вони цій зміні і не могли зрозуміти. Бажаючи дізнатися вірніше, чим усе це скінчиться, князь наказав зберегти попіл до трьох днів. А до блаженного, за звичаєм, приходило багато людей, щоб отримати сіль, ал,е дізнавшись про її розграбування, поверталися з порожніми руками, проклинаючи того, хто це зробив. Блаженний же сказав їм: «Коли сіль буде висипана від князя, тоді підіть збирати її собі». Князь, протримавши її до трьох днів і не отримавши нічого, крім попелу, наказав вночі висипати її геть.

А той попіл, який висипали, знову перетворився на сіль. Дізнавшись про це, громадяни стали стікатися і з радістю збирали її. Коли відбулося це дивне чудо, в страх прийшов князь, що дозволив собі насильство. І так як він не міг приховати цієї справи, бо вона звершилася перед усім містом, почав він досліджувати, що це таке. Тоді розповіли йому все, що робив блаженний Прохор: не лише про ту сіль, що була із попелу, а й про хліби із лободи, котрими він прогодував безліч народу, і як виявлялися вони солодкими, коли хтось отримував їх із його рук з благословенням, і гіркими, коли хтось брав таємно.

Дізнавшись про це, князь Святополк засоромився своєї справи, пішов до Печерського монастиря і примирився з ігуменом Іоанном. А перед тим він мав з ігуменом ворожнечу за викриття в ненаситній пожадливості і в образах народу, так що він навіть заточив його в Турові; але, оскільки побоявся накликати на себе ворожнечу благочестивого князя Володимира Мономаха, незабаром повернув його з честю до Печерського монастиря.

Через ці чудеса Святополк став з тих пір мати велику любов до Пресвятої Богородиці і преподобних отців Антонія та Феодосія Печерських.

А блаженного Прохора дуже шанував і догоджав йому, знаючи, що він істинний раб Божий. Перед ним він дав обіцянку Богу нікому більше не творити насильства і зміцнив це слово, кажучи блаженному: «Якщо я, з волі Божої, раніше за тебе відійду від цього світу, ти своїми руками поклади мене до гробу, щоб показати наді мною твою незлобивість. Якщо ж ти преставишся раніше за мене, я, взявши тебе на плечі, внесу тебе до печери, щоб за те Господь подав мені прощення тяжкого мого гріха перед тобою».

Після цієї розмови блаженний Прохор прожив чимало років богоугодно в непорочному та суворому житії і потім розболівся. Князь же Святополк був в поході проти половців. Тоді блаженний послав до нього зі звісткою: «Наблизився вже час відходу мого з тіла; якщо хочеш виконати свою обіцянку і отримати від Бога прощення гріхів, прийди, щоб отримати дозвіл і своїми руками покласти мене в гроб. Очікую приходу твого. Якщо ж ти забаришся і я відійду без тебе, то не моя буде провина і похід закінчиться не так, як якби ти прийшов до мене». Отримавши цю звістку, Святополк залишив військо і прийшов незабаром до хворого Прохора. Преподобний багато повчав князя про милостиню, про майбутній суд, про вічне життя і про нескінченні муки, дав йому прощення і благословення та попрощався з усіма, хто оточував князя. Потім, піднявши руки до неба, віддав дух свій в руки Божі.

Князь же і чорноризці, взявши тіло святого, відніс його в печеру і своїми руками поклав його в гроб. Потім він відправився в похід та здобув велику перемогу над безбожними агарянами, полонив всі області половецькі і привів полонених у свою землю. Ця перемога, дарована Богом Руській землі, була здобута за передреченням милостивого блаженного Прохора.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобному Прохору Печерскому, Лебеднику, глас 4

Преподо́бне и чудотво́рче, о́тче Про́хоре,/ препита́вый во гла́де а́лчущия хле́бом от бы́лия и со́лию от пе́пела,/ напита́й и нас пи́щею духо́вною,/ моля́ Христа́ Бо́га// о душа́х на́ших.

Кондак преподобному Прохору Печерскому, Лебеднику, глас 2

Ве́лиим воздержа́нием удруча́я плоть свою́, свя́те,/ лиши́вся пи́щи челове́ческия,/ зе́лием и траво́ю вме́сто хле́ба, пе́пелом же, а́ки со́лию, пита́лся еси́,/ чудоде́йственне Про́хоре./ Е́же ви́дя, Госпо́дь преложи́ зе́лие во хлеб и пе́пел в соль,/ и́миже ты мно́жество гла́дных препита́л еси́,// тем тя чтем и ублажа́ем.

Тропaрь, глaсъ д7:

Прпdбне и3 чудотв0рче џтче пр0хwре, препитaвый во глaдэ ѓлчущыz хлёбомъ t бhліz, и3 с0лію t пeпела: напитaй нaсъ пи1щею д¦0вною, молS хrтA бGа њ душaхъ нaшихъ.

Кондaкъ, глaсъ в7:

Вeліимъ воздержaніемъ ўдручaz пл0ть свою2, ст7е, лиши1всz пи1щи человёческіz, ѕeліемъ и3 трав0ю вмёстw хлёба, пeпеломъ же, ѓки с0лію питaлсz є3си2, чудодёйственне пр0хwре. є4же ви1дz гDь, преложи2 ѕeліе во хлёбъ, и3 пeпелъ въ с0ль, и4миже ты2 мн0жество глaдныхъ препитaлъ є3си2, тёмъ тS и3 ўбл7жaемъ.

Ще в розробці

Знайшли помилку