Преподобний Порфирій Кавсокалівіт (Баирактаріс)

Місяця листопада на 19-й день

Старець Порфирій, у миру Евангелос Баірактаріс, народився 7 лютого 1906 року в Греції, в селищі Айос-Іоанніс поблизу міста Каріст на острові Евбея. Його батьки були бідні благочестиві селяни. Свою освіту Євангелос здобув у двох класах початкової сільської школи. Із самого дитинства він допомагав батькам займатися господарством: пасти овець, працювати на городі. У 8 років хлопчик пішов працювати на вугільну шахту, а потім за прилавок магазину.

У ранній юності Євангелос прочитав житіє святого Іоанна Кущника. Воно справило на нього таке сильне враження, що він потай від батьків пішов на Святу Гору Афон. Там Євангелос віддав себе в послух двом доброчесним і духовно досвідченим старцям, які жили у Свято-Георгіївській келії на Кавсокалівії.

Одного ранку вони послали його наколоти дров для печі. У їхніх пошуках юний послушник дістався яру, що знаходився досить далеко від скиту Кавсокалівія, в якому він тоді жив зі своїми старцями. Коли хлопчик почав рубати дрова, з ним трапилося нещастя: з сокири зірвалася рукоятка, і лезо встромилося йому в ногу, сильно її поранивши. З рани хлинула кров. Поблизу нікого не було, і, поза всяким сумнівом, отрок мав померти від втрати крові. Відчуваючи смертельну небезпеку, він щосили почав голосно закликати на допомогу Матір Божу: “Пресвята Богородице, допоможи мені!” І кров негайно зупинилася.

Незабаром Євангелос прийняв чернецтво з ім’ям Микита. Одного разу він, прийшовши рано до церкви, стояв у темному кутку і молився. У цей момент до храму увійшов монах Димитрій, 90-річний російський старець. Озирнувшись на всі боки і нікого не помітивши, він став на молитву, роблячи земні поклони. Під час молитви старця осяяла така благодать, що він стояв посеред храму, не торкаючись підлоги. Божественна благодать, що вилилася на святого старця, торкнулася і юного ченця Микити. По дорозі назад до келії після прилучення Святих Таїнств серце отця Микити переповнювала така радість і любов до Бога, що, піднявши руки до неба, він голосно вигукував: “Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже!”

Він хотів усе життя подвизатися на Афоні, але Господь розпорядився інакше. Дев’ятнадцятирічний Микита отримав запалення легенів, яке перейшло в плеврит. Старці наказали йому залишити Афон і поїхати лікуватися. Пройшовши курс лікування і відчувши себе краще, він повернувся на місце постригу. Однак хвороба знову дала про себе знати, і старці, бачачи, що афонський клімат може вбити їхнього учня, послали його назад, не благословивши повертатися на Святу Гору.

Так у 19-річному віці отець Микита залишив Афон і оселився в монастирі святого Харалампія в Левконі, недалеко від свого рідного села. У віці 21 року Микита був висвячений на ієрея Синайським архієпископом Порфирієм III, який дав йому своє ім’я. Незабаром, незважаючи на юний вік батюшки, митрополит Каристійський Пантелеімон призначив отця Порфирія монастирським духівником. Цей послух отець Порфирій ніс у монастирі св. Харалампія до 1940 р. Багато хто з навколишніх жителів звертався до нього, шукаючи зцілення своїх душевних ран. Отець Порфирій невтомно служив Богу і людям. Вервечки людей чекали своєї черги, бо сповіді тривали годинами без перерви. І так тривало день у день. За свої невпинні труди 1938 року отець Порфирій отримав сан архімандрита.

У 1940 році отець Порфирій приїхав до Афін, де його призначили парафіяльним священиком у церкві святого Герасима при афінській лікарні. За тридцять три роки свого служіння на цьому місці отець Порфирій допоміг тисячам людей віднайти душевний мир, багатьох із них з благодаті Божої він зцілював від різного роду хвороб.

Після виходу на пенсію отець Порфирій продовжував служити і сповідувати в стародавньому покинутому храмі святителя Миколая в районі Пенделі до 1978 року. Коли з ним стався інфаркт, він кілька місяців прожив у своїх друзів в Афінах, після чого 1979 року оселився в районі Мілесі, де і побудував велике подвір’я з храмом на честь Преображення Господнього.

Отець Порфирій ніколи не полишав надії повернутися назад на Афон. Коли 1984 року він дізнався, що останній мешканець рідної для нього Свято-Георгіївської келії залишив її і перейшов жити в монастир, він поспішив на Святу Гору. Господь виконав заповітне бажання Свого вірного слуги, і останні два роки свого життя старець провів на Афоні.

У цей час він часто говорив про те, як даватиме відповідь на Страшному суді. Згадував історію з Патерика, в якій один старець, відчуваючи наближення смерті, приготував для себе могилу і сказав своєму учневі: “Мій сину, каміння слизьке і стежка крута, ти можеш покалічитися, якщо вирішиш нести моє тіло до могили. Давай підемо туди, поки я ще можу ходити”. Учень, підтримуючи старця під руку, довів його до могили. Старець ліг у приготовлену могилу і віддав душу свою Богові.

На прохання старця недалеко від келії для нього було викопано могилу. В останню ніч свого земного життя старець сповідався, після чого учні стали читати канон на вихід душі, а потім по вервиці келійне правило великосхимника.

Останніми словами старця стали євангельські рядки: “Нехай будуть усі єдині”. Потім ледве чутно він прошепотів: “Гряди” і випустив дух. Господь забрав його світлу душу о 4:31 ранку 2 грудня 1991 року.

Тропарі, кондаки, молитви та величання