Преподобний Полікарп Брянський, ігумен

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 23-й день (перехідне) / вересня на 20-й день – Собор святих Брянської митрополії

Біля Святого Спаса у Брянську, за висловом народним, або, точніше сказати, у Брянському Преображенському соборі, з лівого боку, спочивають під спудом мощі преподобного Полікарпа, будівничого того собору, що був до 1764 року монастирським храмом.

Письмового житія преподобного Полікарпа не збереглося. Немає безперечних відомостей і про час заснування Преображенського Полікарпового монастиря в Брянську, закритого в 1764 році. В описі монастирів 1662 року монастир цей іменується Спаським, або Полікарпа чудотворця. Отже, близько половини XVII століття преподобний Полікарп був уже прославленим святим нашої Церкви. Тож найімовірнішим слід визнавати, що названий монастир засновано не пізніше XVI століття. Потім збереглися достовірні звістки про особливу турботу про цей монастир з боку князів Барятинських, князя Данила Опанасовича і брата його Олексія, які побудували в XVII столітті в Спаському монастирі кам’яний храм на славу Різдва Богородиці. Із самої ж прихильності сімейства князів Барятинських до того монастиря місцевий переказ робить висновок, що і будівничим монастиря був один із членів цього княжого сімейства. Таким вважається саме відомий у писемних пам’ятках XVI століття воєвода князь Петро Іванович Барятинський. Він посідав почесні місця і в громадському управлінні, і у військових походах, але через своє суворе розуміння почуття обов’язку і честі викликав неприхильність до себе з боку шукачів слави, несправедливо і зазнав опали. Нащадок святого Михаїла Чернігівського і Брянського, навмисне переслідуваний за ревне розуміння мирської служби, він вирішив вирушити в місцевість, раніше прославлену його благочестивими предками: святим князем Олегом, котрий помер у чернецтві, засновником Петропавлівського монастиря, і князем Романом Михайловичем, який одержав чудесне зцілення від ікони Богоматері у Свенську; влаштував чернечу обитель із церквою Преображення Господнього, був у ній першим ігуменом і після тривалих подвигів мирно спочив про Господа близько 1620 року.

Про святого Полікарпа в Брянську зберігається чимало переказів як про суворого подвижника і суворого суддю. Йому саме приписують вислів, що місто Брянськ буде ні ситим, ні голодним, і з туги й печалі все розійдеться. Соборний диякон Соколов, нині померлий, з особливим страхом завжди розповідав, як він одного разу, будучи в бурхливому настрої, в гніві, з криком виходив з собору і біля місця поховання преподобного побачив старця-ченця, який сказав йому: “Чого ти кричиш і сердишся на цьому святому місці? Дивись, я Полікарп. Ти будеш покараний за безчинство”.

Старець зник. Переляканий і розгублений диякон поспішно кинувся із соборної гори і довго не ходив біля того місця, де бачив таємничого старця.

Однак суворий подвижник був милостивий до тих, хто смиренно просив його заступництва у Бога, тому й прославлений був чудотворцем уже через сорок років після своєї кончини. Не залишає він своїм заступництвом і до наших днів тих, хто приходить з належним молитовним розташуванням до чесної гробниці його. Записано кілька випадків зцілень за молитвами преподобного Полікарпа. Так, на початку шістдесятих років XIX століття з Петрограда приїжджала дочка місцевого поміщика Клавдія Петрівна Гурова, невиліковно хвора. Одного разу уві сні з’являється їй у чернечій мантії старець, показує церкву на горі й каже: “Іди до Брянська, помолися в цій церкві – і будеш здорова”.

Приїхавши до міста, хвора одразу ж дізналася, що вона уві сні бачила брянський собор, попросила відслужити тут молебень преподобному Полікарпу і одужала.

Селянка села Лбов Карачевського повіту Євдокія Петрівна Донцова тривалий час страждала розслабленням усього тіла. За порадою благочестивих людей вона була приведена чоловіком до брянського собоу. Хвору внесли на руках чоловік і двоє односельців та поклали на лавку. Тут провела вона всю Літургію, а потім була сповідана, причастилася Святих Таїн і слухала молебень преподобному Полікарпу. Вона старанно молилася, і під час молебню на неї було покладено хрест від вериг преподобного. Було це в першій половині червня 1900 року, і з того часу здоров’я Донцової почало швидко поліпшуватися. Через тиждень вона знову приїжджала до Брянська на прощу, а у вересні була ще раз і слухала подячний молебень за своє зцілення.

1 червня 1901 року перед гробницею преподобного Полікарпа служив подячний молебень священник села Коростівки Брянського повіту Василь Данков, який отримав зцілення від хвороби за молитвами угодника Божого. У листі до соборного протоієрея зцілений розповідає, що в половині квітня 1901 року він захворів на ревматизм у руках і ногах, так що не міг рухатися та зліг у ліжко. Лікуванню хвороба не піддавалася. У крайньому хворобливому стані він став прикликати на допомогу преподобного Полікарпа, і вже наступного дня після того, як він зупинився на цій думці, міг перейти з ліжка в іншу кімнату, а потім і зовсім одужав.

Селянка села Летошники Брянського повіту, хвора на сухоти, Ганна Василівна Муравйова в ніч на 1 вересня 1901 року бачила уві сні людину із натовпу, що супроводжував хресний хід із чудотворною іконою. Людина сказала їй: “Піди до брянського собору і попроси надягнути на твої груди хрест від мощей, що залишився після пожежі, і тобі буде легше”.

Хвороба тривала вже рік, хвора витратила на лікування всі статки. 2 вересня в соборі на її прохання відслужили молебень преподобному Полікарпу і поклали на неї хрест його. Згадуваний в описах чудес хрест преподобного – мідний, складаний, у формі стародавніх енколпіонів дотатарської доби, що мали переважне поширення на півдні країни.

Запис чудес біля гробниці преподобного Полікарпа ведеться докладно останнім часом. До 1895 року не було особливого святкування в пам’ять преподобного. Дозвіл на місцеве святкування було дано за клопотанням міського управління, а указ було дано Святійшим Синодом у липні 1897 року.

Тропарі, кондаки, молитви та величання