Преподобний Пахомій Великий

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 15-й день

Преподобний Пахомій Великий поряд з Антонієм Великим (пам’ять 30 січня), Макарієм Великим (пам’ять 1 лютого) і Євфимієм Великим (пам’ять 2 лютого) є стовпом пустельножительства і засновником чернечого спільножительства в Єгипті. Народився преподобний Пахомій у III столітті у Фиваїді (Верхній Єгипет) від батьків язичників і здобув хорошу світську освіту. З юності він мав задатки доброго норову, був ціломудреним і розсудливим.

Коли Пахомію виповнилося двадцять років, його призвали у військо імператора Константина (імовірно, в 315 році). Новобранців розмістили в будівлі міської темниці під охороною варти. Місцеві християни прийшли з запасами їжі, годували воїнів і старанно їм служили. Коли юнак дізнався, що ці люди так чинять заради свого Бога, виконуючи Його заповідь про любов до ближніх, це глибоко запало в його чисту душу. Пахомій дав обітницю стати християнином. Повернувшись із війська після перемоги, Пахомій прийняв Святе Хрещення, оселився у відокремленому селищі Шенесіт і одразу ж став вести суворе подвижницьке життя. Відчувши потребу в духовному керівнику, він звернувся до фиваїдського пустельника Паламона. Старець прийняв його з любов’ю, і він став старанно проходити чернечі подвиги за прикладом свого наставника.

Одного разу, після десяти років пустельного життя, преподобний Пахомій, ідучи пустелею, зупинився біля руїн селища Тавенісі та почув голос, який наказав йому побудувати на цьому місці обитель. Пахомій розповів про це старцю Паламону, і обидва, сприйнявши почуті слова за вказівку Божу, вирушили до Тавеннісі й почали будувати невелике чернече житло. Святий старець Паламон благословив початок заснування обителі і передбачив майбутню її славу. Незабаром преподобний Паламон відійшов до Господа. Тоді святому Пахомію явився Ангел Божий в образі схимника і вручив йому устав чернечого життя. Незабаром до преподобного прийшов його старший брат Іоанн і оселився разом із ним.

Преподобний Пахомій терпів багато спокус та нападів від ворога роду людського, але всі спокуси він доблесно відбивав молитвою до Бога і терпінням.

Поступово до преподобного Пахомія стали збиратися учні. Усіх їх вражала працьовитість наставника, який встигав виконувати всі монастирські роботи: обробляв сад, розмовляв з тими, хто приходив, та з тими, хто просив настанови, і служив хворим. Преподобний Пахомій запровадив устав спільного життя, встановивши однаковість для всіх у їжі та одязі. Ченці обителі повинні були працювати в призначених їм послухах на загальну користь обителі. Серед послухів був переписування книг. Ченці не повинні були мати власних грошей або приймати що-небудь від своїх родичів. Преподобний вважав, що послух, який виконується з ретельністю, вищий за піст і молитву, і вимагав від ченців точного дотримання уставу, суворо караючи порушників.

Одного разу до преподобного Пахомія прийшла його сестра Марія, яка давно бажала побачити брата. Але суворий подвижник відмовив їй у побаченні і через воротаря передав їй благословення вступити на шлях чернечого життя, обіцяючи в цьому свою допомогу. Марія заплакала, але вчинила згідно з вказівкою брата. Тавенніські ченці побудували для неї житло на протилежному березі Нілу. До Марії стали збиратися черниці, і незабаром виникла жіноча обитель з суворим уставом, який був переданий преподобним Пахомієм.

Число ченців монастиря швидко зростало, що спричинило необхідність побудови ще семи монастирів поблизу. Кількість ченців доходила до семи тисяч, і всі вони перебували під керівництвом преподобного Пахомія, який відвідував усі монастирі та керував ними. Водночас преподобний Пахомій залишався глибоко смиренним ченцем, який завжди готовий був коритися й приймати зауваження від кожного брата.

Суворий і строгий до себе, преподобний Пахомій мав велике милосердя і поблажливість до недостатньо зрілих духовно ченців. Один із ченців прагнув до подвигу мучеництва, але преподобний відвертав його від цих прагнень та наставляв безмовно виконувати чернечий послух, приборкуючи в собі гордість і привчаючись до смирення. Однак чернець не послухав наставника і пішов із обителі, після чого зазнав нападу розбійників, які під страхом смерті примусили його принести жертву язичницьким богам. У повному розпачі чернець повернувся до обителі. Преподобний велів йому посилено молитися вдень і вночі, дотримуватися суворого посту й жити в повному мовчанні. Чернець дослухався до настанови преподобного, і це спасло його душу від відчаю.

Преподобний учив усіляко побоюватися осуду інших і сам боявся навіть у думках засудити кого-небудь.

З особливою любов’ю ставився преподобний Пахомій до хворих ченців. Він відвідував їх, підбадьорював зневірених, переконував дякувати Богові й покладати надію на Його святу волю. Хворим він послаблював піст, якщо це було необхідно для їхнього одужання. Одного разу за відсутності преподобного кухар не готував ченцям вареної їжі, посилаючись на те, що братія люблять постити. Замість свого послуху він сплів п’ятсот рогож, але преподобний не схвалив його вчинку і як покарання за непослух велів спалити всі виготовлені кухарем рогожі.

Преподобний Пахомій завжди повчав ченців мати надію тільки на допомогу і милість Божу. В обителі якось сталася нестача пшениці. Цілу ніч святий провів у молитві, а вранці привезли від начальника міста велику кількість хліба для монастиря, не взявши ніякої плати. Господь сподобив преподобного Пахомія дару чудотворення і зцілення хвороб.

Йому були відкриті Господом подальші долі чернецтва. Святий знав, що останні ченці не матимуть такої ревності до подвигів, як перші, ходитимуть як у темряві, не маючи досвідчених керівників. Простягнувшись на землі, преподобний Пахомій гірко плакав, волаючи до Господа і просячи милості до них. У відповідь він почув Голос: “Пахомію, пам’ятай про милосердя Боже. Про останніх ченців знай, що і вони отримають нагороду, бо їм доведеться страждати від тяжкого для ченця життя”.

Під кінець свого життя преподобний Пахомій тяжко захворів від морової хвороби, що була в тих місцях. За ним з синівською любов’ю доглядав його найближчий і улюблений учень преподобний Феодор (пам’ять 29 травня). Помер преподобний Пахомій близько 348 року у віці п’ятдесяти трьох років і був похований біля гори неподалік від обителі.

Тропарі, кондаки, молитви та величання