...
Преподобний Пахомій Нерехтський p1e9bg2jf0fal8e914hv17g61jei4
Житія святих,  Травень

Преподобний Пахомій Нерехтський

Місяця травня на 15-й день

Преподобний Пахомій народився в першій чверті XIV століття в місті Володимирі на Клязьмі. Мирське ім’я його було Яків. Батько Якова був священиком у церкві святителя Миколая, його ім’я Ігнатій, матір називалася Анна. Обидва вони були люди богобоязливі й дали своєму синові благочестиве виховання; з семи років його віддали навчатися священних книг і, як тільки він набув навичок у Божественному Писанні, почав проявляти надзвичайну старанність до храму Божого. Особливо любив Яків молитися в монастирі в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці, і в цій славній обителі він прийняв чернечий постриг з ім’ям Пахомія. “І запалало Духом Святим серце його, – каже древній життєписець преподобного, – і затремтіла душа його Божественною любов’ю, бо вогонь Божественної благодаті запалив душу його, і забажав бути ченцем. – Дух Святий вів його на цей шлях”.

Батько його тоді помер, залишивши Якова 12-річним сиротою, а мати не перешкоджала синові виконати його благочестивий намір і благословила сина на шлях чернецтва. Новопострижений юнак передається досвідченому старцю, суворому і вимогливому духовному вождю, і беззаперечно підкорився йому: відрікається від своєї волі і стримує бажання свого серця. Минуло сорок днів спокуси, і настоятель посилає Пахомія в братську пекарню. Невтомно трудиться тут преподобний, працюючи вдень і проводячи без сну ночі, млоїти юну плоть свою.

Так минуло багато часу. Ігумен монастиря, бачачи працьовитість і смиренність преподобного Пахомія, приводить його до святого Олексія, намісника Московського митрополита Феогноста, і просить висвятити Пахомія на диякона. Святий Олексій охоче виконує це. І в сані диякона преподобний прожив у Різдвяному монастирі багато років, близько десяти, а потім став настоятелем Царьово-Костянтинівської обителі поблизу міста Володимира. Святитель Олексій, відновивши древню обитель в ім’я рівноапостольного царя Костянтина, не знайшов для неї більш підходящого ігумена, ніж преподобний Пахомій, чесноти якого давно знав він. Прибувши 1362 року до Володимира, щоб оглянути відтворену обитель, святитель Олексій поставив Пахомія її начальником.

Кілька років керував преподобний обителлю, улаштовуючи в ній порядок життя, повчаючи братію словом і прикладом. Але потім “Божа благодать прийшла на нього”, і з’явилося в нього бажання перенести свої подвиги на місце, де ще не сяяли світлом благочестя християнські подвижники. Вночі, таємно від братії, залишає преподобний Пахомій Царе-Костянтинівську обитель і віддаляється в костромські межі, на місце, яке називалося Нерехта. Із собою приніс подвижник із майна тільки дві книги: “Правильную книжицу” і Псалтир.

Нерехта згадується вперше 1214 року, і в половині XIV століття вона була, ймовірно, значним промисловим селищем. У Нерехті Пахомій зупинився на кілька днів у одного мандрівного чоловіка і в цей час шукав місця, зручного для створення нової обителі. Таке місце знайшов преподобний за дві версти від селища на схід: воно вирізнялося красою, було високим і поросло лісом: навколо нього протікали дві річки – Солониця та її притока, річка Грідевка. Місце являло собою півострів і здавна називалося Сипанове городище, Сипанова гора або просто Сипанове. Зачарований красою Сипанова, подвижник просив жителів Нерехти поступитися йому півостровом, на якому можна б було поставити монастир, і землею для обзаведення монастирського господарства. З радістю погодилися виконати прохання нерехтчани, яким було дуже приємно поселення у них святого, і старанно допомагали преподобному Пахомію в улаштуванні місця для обителі: рубали ліс, розчищали землю, поставили малу келію самому подвижнику. Преподобний на свої і на зібрані з народу кошти написав образ Живоначальної Трійці та з хресним ходом, супроводжуваний натовпом народу, приніс образ на Сипанове. На місці заснування храму образ поставили і відспівали молебень. Розійшовся народ по домівках, а преподобний у своїй келії молився Богу, дякував Йому за успішний початок справи і сказав: “Тут спокій мій; тут я вселюся і стану жити, і нехай буде те, що завгодно Богу”.

Жителі Нерехти з великою охотою щодня приходили до преподобного Пахомія і допомагали йому в працях влаштування монастиря. Преподобний старанно трудився з мирянами, що приходили, дякував жертводавцям. Приклад нерехтчан знайшов наслідувачів серед навколишніх жителів, які також працювали з Пахомієм. З’явилися охочі жити разом із подвижником у його пустелі; він із радістю постригав їх у чернечий образ і приймав як чадолюбний батько. Усе було приготовлено до відкриття Троїцько-Сипанової обителі.

Тоді преподобний Пахомій вирушив з одним із братій до Москви і просив у митрополита Олексія благословення на побудову храму в обителі. Святитель із радістю прийняв подвижника, давно йому знайомого, вів із ним корисну для душі бесіду, без зволікання дав благословенну грамоту й антимінс. Після повернення з Москви преподобний ще ревніше поспішав закінчити Троїцький храм, ще старанніше працювали з ним нерехтчани і навколишні жителі. Незабаром храм був готовий, прикрашений іконами, забезпечений книжками й урочисто освячений за участю найближчого духовенства та при збігу безлічі народу.

Закінчивши храм, преподобний Пахомій дбайливо влаштовує монастир. Братія і багато відвідувачів обителі ставлять братські келії. Монастир обносять стіною. Для прожитку братії заводиться хліборобство: вирубують навколишній ліс, випалюють зарості і з’являються поля, засіяні житом, житом і вівсом. Усе це робив преподобний для того, щоб братія не були бездіяльними і харчувалися від своїх праць, а не одними приношеннями мирських людей. Цього мало. Пам’ятаючи, що монастир влаштувався на пожертвування мирян і навіть за їхнього трудового сприяння, преподобний Пахомій поставив за монастирським муром готель для “гостей”, тобто прочан, які приходили в обитель. Виконуючи обов’язок гостинності, подвижник годував прибульців монастирським хлібом і сам із братією вкушав разом із ними трапезу. Разом із зовнішнім йшло і внутрішнє улаштування Пахомієвої обителі. Подвижник дав їй суворий гуртожитковий статут, визначив монастирські посади: келаря, скарбника, читця, співака та екклесіарха. Зрештою Нерехтський монастир став вирізнятися таким порядком, що інші монастирі стали ставити його за зразок собі. Це викликало і старанніші жертви навколишніх христолюбців: вони давали святому на будову монастиря, кожен від свого маєтку, хто скільки міг. Один заможний нерехтчанин пожертвував монастирю два дзвони, третій влаштував подвижник на власні кошти.

У працях і турботах про свою обитель, у молитовних подвигах і турботі про спасіння душі своєї постарів преподобний Пахомій, занедужав і відчув наближення кончини. Ченцям, які оточили одр, він сказав прощальну настанову: “Браття! – почав подвижник, – нині відходжу від вас і вручаю вас усіх Пресвятій Трійці та Пречистій Богородиці. А ви виберіть замість мене, кого хочете, настоятелем”.

У відповідь братія заплакали і одноголосно сказали вмираючому старцю: “Отче наш і пастир! Чи не краще і нам бути похованим із тобою, ніж тут залишатися без тебе!”

Преподобний утішив ченців, радив їм сподіватися на Бога і вибрав їм в ігумени на своє місце Феодора, постриженика Володимирського Різдвяного монастиря, звідти прийшов у Сипанівську пустинь. І багато святий повчав братію і наставляв на шлях спасіння, як дотримуватися чину і статуту монастиря, а на закінчення додав: “Браття! Терпіть скорботи і біди, які на вас припадають, на цьому місці, щоб знайти благодать Божу”. Після того преподобний випросив у братії прощення, дав їм останнє благословення і відпустив із миром по келіях. 21 березня він долучився Святих Таїн, дивлячись на ікони, проголосив: “Господи! У руки Твої віддаю дух мій”, – і помер. Це було 1384 року.

Поховання останків угодника Божого було дуже урочистим, при великому скупченні народу. Чесні мощі преподобного покладено було праворуч від вівтаря Троїцького собору. Коли в Сипанові будували кам’яну церкву на місці дерев’яної, 6 травня 1675 року вони знайдені нетлінними, але залишені під спудом. Потім над ними було влаштовано боковий вівтар в ім’я угодника Божого. Тепер його святі мощі спочивають на лівій стороні Пахоміївського бокового вівтаря, проти північних воріт вівтаря. Красива металева рака височіє над ними, а поверх неї покладено образ преподобного Пахомія.

Господь Бог прославив Свого угодника даром чудотворення як за життя його, так і після смерті.

У Нерехті за днів преподобного Пахомія проживав чоловік, відданий непомірному пияцтву. Від вина він втратив розум, біснувався і говорив нісенітницю. Багато дбали про нього рідні, бажаючи зцілити його від хвороби, але марно. 1 серпня, під час освячення води, коли преподобний ішов на річку Гридівку, родичі вели нещасного в монастир. Зупинивши хресний хід, подвижник велів привести хворого до йордані, де відбувалося водоосвячення, і осінив його хрестом. Божевільний кинувся у воду і кричав: “Ах, як боляче мені: старець обпалив мене вогнем”. При цьому він залишався в річці, яка неглибока, плакав і молився на ікони; розум повернувся до нього. Зцілений потім розповідав, що з хреста вийшов вогонь, який обпалив його. Після літургії Пахомій дав зціленому просфору, і він назавжди позбувся своєї хвороби.

Чернець Іринарх, який оселився в монастирі за життя преподобного і багато допомагав йому в улаштуванні обителі, був майстерним живописцем. Через два роки після кончини святого напав на Іринарха блудний помисел і тяжко мучив його. Чернець покаявся у своєму гріху відкрито перед усією братією, але й це не допомогло йому. Він постився, молився і, нарешті, звернувся до заступництва преподобного Пахомія, могилу якого відвідував щодня. Однієї ночі, стомлений молитвою і повернувшись із могили, Іринарх заснув і бачить уві сні світлоліпного старця, прикрашеного сивиною, що має довгу бороду, білу, як сніг, і з жезлом у руці. Старець сказав: “Брат Іринарх! Так завжди молися Господу Богу і Пречистій Богородиці, Господь помилував тебе, не гріши надалі: ось зцілює тебе Господь від помислу твого”.

При цьому чудотворець ударив ченця по лівому стегну жезлом. Іринарх з жахом схопився і бачить перед собою преподобного Пахомія, який каже: “Не бійся, чадо! Ти тепер бачиш мене: напиши ж образ подоби моєї, бо Господь співпричислив мене до лику преподобних”.

Прокинувшись, Іринарх розповів про своє видіння ігумену і братії і на підтвердження показав слід удару на стегні своєму. Виконуючи волю покійного святого, Іринарх написав образ його, який стоїть над гробницею і зберігається донині.

У селі Іванькове поблизу Костроми наприкінці XVIII і на початку XIX ст. жив поміщик Протасьєв. Він довго хворів очима і нарешті осліп. Нещасний не знав, що робити. Але ось являється йому уві сні старець і радить помолитися преподобному Пахомію. Тим часом Протасьєв і не знав, де лежать його мощі. Один знайомий йому сказав, що преподобний Пахомій лежить у Сипанові, і хворий з радістю і надією з’явився туди. Цілий день гаряче молився Протасьєв біля раки преподобного і зовсім прозрів. На знак подяки за зцілення своє він зробив срібну ризу на гробову ікону преподобного.

У 1811 році в церкві Сипанова працювали живописці. Один із них, Соколов, працював у куполі, але так ліниво, що священик хотів видалити його. Раптово Соколов тяжко занедужав, захворіла і його сім’я. Відчуваючи наближення смерті, живописець розкаявся в недбалості своїй. Тоді з’явився йому уві сні преподобний Пахомій і каже: “Вставай і надалі так не роби”. Явище так сильно вплинуло на Соколова, що, незабаром одужавши, він старанно взявся до роботи і прекрасно виконав стінний живопис.

Розповідають, що преподобний Пахомій ще раз з’явився живописцю перед тим, як писати йому на стіні зображення угодника Божого. Прокинувшись, Соколов негайно взявся за пензель, щоб не забути риси обличчя преподобного Пахомія.

У 1843 і 1892 рр. жителі Сипанова були чудесно позбавлені заступництвом преподобного від пожежі. Але особливо пам’ятна для нерехтчан і всього Нерехтського краю допомога угодника Божого під час холерних епідемій 1848 і 1853 рр.

З весни 1848 року холера сильно поширилася Костромською губернією. У Нерехті почалася вона в травні і скоро перетворилася на мор. Парафіяни села Сипанова звернулися з молитвою до преподобного Пахомія, і він позбавив їх від смертоносної виразки. Коли здійснювали хресний хід селом і селами парафії, хвороба негайно припинялася; запеклі хворі негайно одужували. У Нерехту ікону преподобного принесли в самий розпал епідемії, вона залишалася десять днів, і там дуже мало померли хворі – лише 9 осіб із 300. Носили ікону чудотворця і по сусідніх селищах і селах.

Через п’ять років повторилися подібні явища милості Божої за молитвами преподобного Пахомія. В одному селі був тяжко хворий на холеру старий. Без почуттів лежав він, і рідні чекали його смерті. Раптом він здригнувся і запитав: “Чи несуть угодника?” Йому сказали, що з образом уже входять у село. Хворий негайно ж підвівся, пішов назустріч іконі і носив її по домівках села абсолютно здоровий. Так нагороджена була віра в допомогу угодника Божого. Зате невіра каралася. Один лікар і дружина його сміялися над прихильністю православних до ікон і побожністю народу. Того ж дня захворіли вони на холеру і в страшних муках померли.

У 1866 році за молитвами преподобного Пахомія припинився в Сипанові падіж худоби.

До 1892 року сталося диво над селянкою Єлизаветою Федосєєвою. Близько двох років у неї була нестерпна ломота в ногах і попереку; хвора спочатку ледве ходила, потім більш як півроку майже не вставала. Багато лікувалася вона у лікарів, але нічого не допомагало. Часто молилася вона, просячи Господа напоумити її, куди їй іти на прощу, щоб отримати зцілення. Молитва її була почута.

“Уві сні ясно побачила я, – розповідала сипанівському священикові Єлизавета, – ніби молюся в Пахоміїв день, 15 травня, ось тут у Трійці, стою ж я в огорожі, тому що народу було багато, а коли пішли хресним ходом, від ікони преподобного Пахомія виходило незвичайне сяйво. Преподобний мені цієї ж ночі з’явився в тому вигляді, як написаний на іконі, і велів сходити помолитися про зцілення перед його мощами. Щойно я прокинулася, одразу ж дала обіцянку сходити в Сипанове до преподобного і відслужити молебень; з цього ж дня одужання моє пішло швидко, і ось я абсолютно здорова. Не знаю, як і дякувати угоднику”.

Завдяки численним чудотворенням місцеве вшанування преподобного в його обителі почалося незабаром після його смерті, як це видно з чуда з Іринархом. Після набуття мощей преподобного Пахомія (1675 року) шанування його, природно, посилюється: влаштовують боковий вівтар в ім’я його в один зв’язок із Троїцькою церквою і кам’яну гробницю над мощами. Двічі на рік місцево святкується пам’ять угодника Божого: 21 березня/3 квітня – в день кончини, і 15/28 травня – в день його Ангела. Тоді буває велике скупчення прочан до парафіяльної Троїце-Сипанівської церкви, що стоїть на місці закритого 1764 року монастиря.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобному Пахомию Нерехтскому, глас 4

Жите́йских молв, преподо́бне, отве́ргся/ и, я́ко птищ, обре́те себе́ в пусты́ни безмо́лвие,/ в моли́твах и бде́нии прилежа́ Бо́гови,/ преподо́бне о́тче Пахо́мие,/ и оста́ви дре́внее пребыва́ние,/ и оты́де в пусты́ню, и в ней водвори́ся,/ и соста́ви оби́тель во и́мя Пресвяты́я Тро́ицы,/ и процве́л еси́, а́ки фи́никс,/ и бысть о́браз утеше́ния духо́внаго./ Те́мже, преподо́бне Пахо́мие,// моли́ Пресвяту́ю Тро́ицу спасти́ся душа́м на́шим.

Кондак преподобному Пахомию Нерехтскому, глас 4

В пусты́ни безмо́лвствуя,/ еди́нствующу тя, Богоно́се, взыску́ющу ти Го́спода,/ Бо́гу же тебе́ не оста́вльшу еди́ному бы́ти в пусты́ни,/ и Того́ повеле́нием снидо́шася к тебе́ неколи́ко бра́тии,/ с ни́миже ти моля́щуся Го́сподеви,/ Тро́ице прече́стен храм воздви́же,/ в не́мже предстоя́ще, преподо́бне Пахо́мие,// моли́ся о спасе́нии душ на́ших.

 

Ще в розробці

Знайшли помилку