Преподобний Пахомій Нерехтський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 15-й день / січня на 23-й день — Собор Костромських святих / червня на 23-й день — Собор Володимирських святих

Преподобний Пахомій народився в першій чверті XIV століття в місті Володимирі на Клязьмі. Мирське ім’я його було Яків. Батько Якова, Ігнатій, був священником у церкві святителя Миколая, матір же звали Анна. Обидва вони були люди богобоязливі й дали своєму синові благочестиве виховання; з семи років його віддали навчатися священних книг і, як тільки набув навичок у Божественному Писанні, він почав виявляти надзвичайну старанність до храму Божого. Особливо любив Яків молитися в монастирі в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці, і в цій славній обителі він прийняв чернечий постриг з ім’ям Пахомій. “І запалало Духом Святим серце його, — каже древній життєписець преподобного, — і затремтіла душа його Божественною любов’ю, бо вогонь Божественної благодаті запалив душу його, і забажав бути ченцем. Дух Святий вів його на цей шлях”.

Батько його тоді помер, залишивши Якова дванадцятирічним сиротою, а мати не перешкоджала синові виконати його благочестивий намір і благословила сина на шлях чернецтва. Новопострижений юнак віддав себе на послух досвідченому старцю, суворому і вимогливому духовному вождю, і беззаперечно підкорився йому: відрікся від своєї волі і стримував бажання свого серця. Минуло сорок днів іскусу, і настоятель послав Пахомія до братської пекарні. Невтомно трудився там преподобний, працюючи вдень і проводячи без сну ночі, виснажуючи юну плоть свою.

Так минуло багато часу. Ігумен монастиря, бачачи працьовитість і смиренність преподобного Пахомія, привів його до святого Олексія, намісника Московського митрополита Феогноста, і попросив висвятити Пахомія на диякона. Святий Олексій охоче виконав це. І в сані диякона преподобний прожив у Різдвяному монастирі багато років, близько десяти, а потім став настоятелем Царе-Константинівської обителі поблизу міста Володимира. Святитель Олексій, відновивши древню обитель в ім’я рівноапостольного царя Константина, не знайшов для неї більш підходящого ігумена, ніж преподобний Пахомій, чесноти якого давно знав. Прибувши 1362 року до Володимира, щоб оглянути відтворену обитель, святитель Олексій поставив Пахомія її начальником.

Кілька років керував преподобний обителлю, улаштовуючи в ній порядок життя, повчаючи братію словом і прикладом. Але потім “Божа благодать прийшла на нього” і з’явилося у нього бажання перенести свої подвиги на місце, де ще не сяяли світлом благочестя християнські подвижники. Вночі, таємно від братії, залишив преподобний Пахомій Царе-Константинівську обитель і віддалився в костромські межі, на місце, яке називалося Нерехта. З собою приніс подвижник із майна тільки дві книги: “Правильну книжицю” і Псалтир.

Нерехта згадується вперше 1214 року, і в середині XIV століття вона була, ймовірно, значним промисловим селищем. Там Пахомій зупинився на кілька днів у одного мандрівного чоловіка і шукав місце, зручне для створення нової обителі. Таке місце знайшов преподобний за дві версти від селища на схід: воно вирізнялося красою, було високим і поросло лісом: навколо нього протікали дві річки — Солониця та її притока, річка Гридєвка. Місце являло собою півострів і здавна називалося Сипанове городище, Сипанова гора або просто Сипаново. Зачарований красою Сипанового, подвижник просив жителів Нерехти поступитися йому півостровом, на якому можна б було поставити монастир, і землею для обзаведення монастирського господарства. З радістю погодилися виконати прохання нерехтчани, яким було дуже приємне поселення у них святого, і старанно допомагали преподобному Пахомію в улаштуванні місця для обителі: рубали ліс, розчищали землю, поставили малу келію самому подвижнику. Преподобний на свої і на зібрані з народу кошти написав образ Живоначальної Трійці та з хресним ходом, супроводжуваний натовпом народу, приніс образ на Сипаново. На місці заснування храму образ поставили і відспівали молебень. Розійшовся народ по домівках, а преподобний у своїй келії молився Богу, дякував Йому за успішний початок справи і сказав: “Тут спокій мій; тут я вселюся і стану жити, і нехай буде те, що угодно Богу”.

Жителі Нерехти дуже охоче щодня приходили до преподобного Пахомія і допомагали йому в працях з облаштування монастиря. Преподобний старанно трудився з мирянами, котрі приходили, дякував жертводавцям. Приклад нерехтчан знайшов наслідувачів серед навколишніх жителів, які також працювали з Пахомієм. З’явилися охочі жити разом з подвижником у його пустелі; він із радістю постригав їх у чернечий образ і приймав як чадолюбний батько. Усе було приготовлено до відкриття Троїцько-Сипанової обителі.

Тоді преподобний Пахомій вирушив з одним із братій до Москви і просив у митрополита Олексія благословення на побудову храму в обителі. Святитель з радістю прийняв подвижника, давно йому знайомого, вів з ним корисну для душі бесіду та без зволікання дав благословенну грамоту й антимінс. Після повернення із Москви преподобний ще ревніше поспішав закінчити Троїцький храм, ще старанніше працювали з ним нерехтчани і навколишні жителі. Незабаром храм був готовий, прикрашений іконами, забезпечений книжками й урочисто освячений за участю найближчого духовенства та у присутності безлічі народу.

Закінчивши храм, преподобний Пахомій дбайливо влаштував монастир. Братія і багато відвідувачів обителі поставили братські келії. Монастир обнесли стіною. Для прожитку братії завели хліборобство: вирубили навколишній ліс та випалили зарості, і з’явилися поля, засіяні житом та вівсом. Усе це робив преподобний для того, щоб братія не були бездіяльними і харчувалися від своїх праць, а не самими лише приношеннями мирських людей. Цього замало.

Пам’ятаючи, що монастир був влаштований на пожертвування мирян і навіть за їхнього трудового сприяння, преподобний Пахомій поставив за монастирською стіною гостиницю для “гостей”, тобто прочан, котрі приходили до обителі. Виконуючи обов’язок гостинності, подвижник годував їх монастирським хлібом і сам з братією вкушав разом з ними трапезу. Разом з зовнішнім йшло і внутрішнє улаштування Пахомієвої обителі. Подвижник дав їй суворий спільножительний устав, визначив монастирські посади: келаря, скарбника, читця, співака та еклесіарха. Зрештою Нерехтський монастир став вирізнятися таким ладом, що інші монастирі стали ставити його за зразок собі. Це викликало і старанніші жертви навколишніх христолюбців: вони давали святому на будову монастиря, кожен від свого майна, хто скільки міг. Один заможний нерехтчанин пожертвував монастирю два дзвони, третій влаштував подвижник на власні кошти.

У працях і піклування про свою обитель, у молитовних подвигах і турботі про спасіння душі своєї постарів преподобний Пахомій, занедужав і відчув наближення кончини. Ченцям, які оточили одр, він сказав прощальну настанову: “Браття! — почав подвижник, — нині відходжу від вас і вручаю вас усіх Пресвятій Трійці та Пречистій Богородиці. А ви виберіть замість мене, кого хочете, настоятелем”.

У відповідь братія заплакали і одноголосно сказали вмираючому старцю: “Отче наш і пастирю! Чи не краще і нам бути похованим з тобою, ніж тут залишатися без тебе!”

Преподобний утішив ченців, радив їм надіятися на Бога і вибрав їм ігуменом на своє місце Феодора, постриженика Володимирського Різдвяного монастиря, звідки він прийшов до Сипанівської пустині. І багато святий повчав братію та наставляв на шлях спасіння, як дотримуватися чину й уставу монастиря, а на закінчення додав: “Браття! Терпіть скорботи і біди, які на вас находять, на цьому місці, щоб знайти благодать Божу”. Після того преподобний випросив у братії прощення, дав їм останнє благословення і відпустив з миром по келіях. 21 березня він причастився Святих Таїн, дивлячись на ікони, проголосив: “Господи! У руки Твої віддаю дух мій”, — і помер. Це було 1384 року.

Поховання останків угодника Божого було дуже урочистим, за великого зібрання народу. Чесні мощі преподобного покладено було праворуч від вівтаря Троїцького собору. Коли в Сипановому будували кам’яну церкву на місці дерев’яної, 6 травня 1675 року вони були знайдені нетлінними, але залишені під спудом. Потім над ними було влаштовано боковий вівтар в ім’я угодника Божого. Тепер його святі мощі спочивають на лівій стороні Пахоміївського бокового вівтаря, проти північних воріт вівтаря. Красива металева рака височіє над ними, а поверх неї покладено образ преподобного Пахомія.

Господь Бог прославив Свого угодника даром чудотворіння як за життя його, так і після смерті.

У Нерехті за днів преподобного Пахомія проживав чоловік, відданий непомірному пияцтву. Від вина він втратив розум, біснувався й говорив нісенітницю. Багато дбали про нього рідні, бажаючи зцілити його від хвороби, але марно. 1 серпня, під час освячення води, коли преподобний ішов на річку Гридєвку, родичі вели нещасного в монастир. Зупинивши хресний хід, подвижник велів привести хворого до йордані, де відбувалося водоосвячення, і осінив його хрестом. Безумний кинувся у воду і кричав: “Ах, як боляче мені: старець обпалив мене вогнем”. Водночас він залишався в річці, яка неглибока, плакав і молився на ікони; розум повернувся до нього. Зцілений потім розповідав, що із хреста вийшов вогонь, який обпалив його. Після Літургії Пахомій дав зціленому просфору, і він назавжди позбувся своєї хвороби.

Чернець Іринарх, який оселився в монастирі за життя преподобного і багато допомагав йому в улаштуванні обителі, був майстерним живописцем. Через два роки після кончини святого напав на Іринарха блудний помисел і тяжко мучив його. Чернець покаявся у своєму гріху відкрито перед усією братією, але й це не допомогло йому. Він постився, молився і, нарешті, звернувся до заступництва преподобного Пахомія, могилу якого відвідував щодня. Однієї ночі, стомлений молитвою і повернувшись із могили, Іринарх заснув і побачив уві сні світлоліпного старця, прикрашеного сивиною, з довгою і білою, як сніг, бородою та з жезлом у руці. Старець сказав: “Брате Іринарху! Так завжди молися Господу Богу і Пречистій Богородиці, Господь помилував тебе, не гріши надалі: ось зцілює тебе Господь від помислу твого”.

Водночас чудотворець ударив ченця по лівому стегну жезлом. Іринарх з жахом скочив з ліжка і побачив перед собою преподобного Пахомія, який сказав: “Не бійся, чадо! Ти тепер бачиш мене: напиши ж образ подоби моєї, бо Господь причислив мене до лику преподобних”.

Прокинувшись, Іринарх розповів про своє видіння ігумену і братії та на підтвердження показав слід від удару на стегні своєму. Виконуючи волю покійного святого, Іринарх написав образ його, котрий стоїть над гробницею і зберігається донині.

У селі Іванькове поблизу Костроми наприкінці XVIII і на початку XIX століття жив поміщик Протасьєв. Він довго хворів на очі і зрештою осліп. Нещасний не знав, що робити. Але ось явився йому уві сні старець і порадив помолитися преподобному Пахомію. Тим часом Протасьєв і не знав, де лежать його мощі. Один знайомий йому сказав, що преподобний Пахомій лежить у Сипановому, і хворий з радістю та надією прибув туди. Цілий день гаряче молився Протасьєв біля раки преподобного і цілком прозрів. На знак подяки за зцілення своє він зробив срібну ризу на гробову ікону преподобного.

У 1811 році в церкві Сипановому працювали живописці. Один із них, Соколов, працював у куполі, але так ліниво, що священник хотів видалити його. Раптово Соколов тяжко занедужав, захворіла і його сім’я. Відчуваючи наближення смерті, живописець розкаявся в недбалості своїй. Тоді з’явився йому уві сні преподобний Пахомій і каже: “Вставай і надалі так не роби”. Явлення так сильно вплинуло на Соколова, що, незабаром одужавши, він старанно взявся до роботи і прекрасно виконав стінний живопис.

Розповідають, що преподобний Пахомій ще раз з’явився живописцю перед тим, як йому потрібно було писати на стіні зображення угодника Божого. Прокинувшись, Соколов негайно взявся за пензель, щоб не забути риси обличчя преподобного Пахомія.

У 1843-му і 1892 роках жителі Сипанова були чудесно позбавлені від пожежі заступництвом преподобного. Але особливо пам’ятна для нерехтчан і всього Нерехтського краю допомога угодника Божого під час холерних епідемій 1848-го і 1853 років.

З весни 1848 року холера сильно поширилася Костромською губернією. У Нерехті почалася вона в травні і невдовзі перетворилася на мор. Парафіяни села Сипанового звернулися з молитвою до преподобного Пахомія, і він позбавив їх від смертоносної хвороби. Коли звершували хресний хід селами парафії, хвороба негайно припинялася; запеклі хворі негайно одужували. До Нерехти ікону преподобного принесли в самий розпал пошесті, вона залишалася десять днів, і там померло дуже мало хворих — лише дев’ять осіб із трьохсот. Носили ікону чудотворця і по сусідніх селищах і селах.

Через п’ять років повторилися такі явища милості Божої за молитвами преподобного Пахомія. В одному селі був тяжко хворий на холеру старий. Без почуттів лежав він, і рідні чекали його смерті. Раптом він здригнувся і запитав: “Чи несуть угодника?” Йому сказали, що з образом уже входять до села. Хворий негайно ж підвівся, пішов назустріч іконі і носив її по домівках села цілком здоровий. Так винагороджена була віра в допомогу угодника Божого. Зате невіра каралася. Один лікар і дружина його сміялися над прихильністю православних до ікон і побожністю народу. Того ж дня захворіли вони на холеру і в страшних муках померли.

У 1866 році за молитвами преподобного Пахомія припинився в Сипановому падіж худоби.

До 1892 року сталося диво над селянкою Єлизаветою Федосєєвою. Близько двох років у неї була нестерпна ломота в ногах і попереку; хвора спочатку ледве ходила, потім більш як пів року майже не вставала. Багато лікувалася вона у лікарів, але нічого не допомагало. Часто молилася вона, просячи Господа врозумити її, куди їй іти на прощу, щоб отримати зцілення. Молитва її була почута.

“Уві сні ясно побачила я, — розповідала сипанівському священникові Єлизавета, — ніби молюся в Пахоміїв день, 15 травня, ось тут у Трійці, стою ж я в огорожі, тому що народу було багато, а коли пішли хресним ходом, від ікони преподобного Пахомія виходило незвичайне сяйво. Преподобний мені цієї ж ночі з’явився в тому вигляді, як написаний на іконі, і велів сходити помолитися про зцілення перед його мощами. Щойно я прокинулася, одразу ж дала обіцянку сходити в Сипаново до преподобного і відслужити молебень; з цього ж дня одужання моє пішло швидко, і ось я цілком здорова. Не знаю, як і дякувати угоднику”.

Завдяки численним чудотворенням місцеве шанування преподобного в його обителі почалося незабаром після його смерті, як це видно із чуда з Іринархом. Після знайдення мощей преподобного Пахомія (в 1675 році) шанування його, природно, посилилося: було влаштовано боковий вівтар в ім’я його в один зв’язок із Троїцькою церквою і кам’яну гробницю над мощами. Двічі на рік місцево святкується пам’ять угодника Божого: 21 березня/3 квітня — в день кончини і 15/28 травня — в день його ангела. Тоді буває велике скупчення прочан до парафіяльної Троїце-Сипанівської церкви, яка стоїть на місці закритого в 1764 році монастиря.

Тропарі, кондаки, молитви та величання