Преподобний Олександр чернець, начальник обителі “Незасинаючих”

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 23-й день (перехідне) / липня на 3-й день

Преподобний Олександр, засновник обителі “Незасинаючих”, народився в Азії і здобув освіту в Константинополі. Він перебував деякий час на військовій службі, проте його вабило інше покликання: він залишив світ і прийняв постриг в одній із пустельних сирійських обителей поблизу Антіохії під керівництвом ігумена Іллі. Чотири роки він провів у суворому послуху і чернечих подвигах, після чого отримав благословення ігумена на пустельножительство. Йдучи в пустелю, преподобний нічого не взяв із собою з монастиря, крім Євангелія. Преподобний подвизався в пустелі сім років. Потім Господь покликав його на проповідь язичникам. Святий навернув до Христа місцевого градоначальника Равула, який згодом був удостоєний святительського сану і 30 років керував єпископською кафедрою в місті Едессі. Одночасно з Равулом Хрещення прийняли всі місцеві жителі, які перед таїнством спалили на площі своїх ідолів. Утвердивши у вірі новонавернених, преподобний Олександр знову пішов у пустелю, де випадково потрапив до печери розбійників. Не злякавшись смерті, що загрожувала йому, він проповідував їм Євангеліє і переконав покаятися. Дійсно, всі розбійники щиро покаялися, прийняли Святе Хрещення, а свій вертеп перетворили на монастир, де перебували в покаянні й молитві. Преподобний Олександр поставив їм ігумена, дав устав, а сам пішов ще далі в пустелю. Кілька років він жив у повній самоті. Але й туди почали стікатися до преподобного любителі безмовності. Виник монастир, що налічував до 400 ченців. Бажаючи в цьому монастирі встановити безперервне славослов’я Господу, преподобний три роки молився, щоб Творець відкрив йому Свою волю, і, отримавши одкровення, запровадив у монастирі наступний порядок: усіх ченців було розділено на 24 молитовні варти. Змінюючись щогодини, день і ніч вони співали на два лики псалми Давида, перериваючись лише на час звершення Богослужіння. Обитель отримала найменування “Незасинаючих”, тому що подвижники цілодобово славословили Бога.

Двадцять років керував преподобний Олександр монастирем на Євфраті. Потім, залишивши ігуменом одного зі своїх учнів, досвідченого старця Трофима, вирушив він з обраною братією містами, що межують з Персією, з проповіддю Євангелія серед язичників. Після цієї місіонерської подорожі преподобний Олександр зі своїми ченцями жив деякий час в Антіохії. Там він побудував для мешканців міста церкву, лікарню і будинок для приймання чужих на кошти, що рясно надходили в його розпорядження від милосердних антіохійців. Однак, через підступи злих заздрісників, преподобний Олександр змушений був піти до Константинополя. Тут він заснував новий монастир, у якому також запровадив устав “невсипущих”. У Константинополі преподобний Олександр і його ченці постраждали від єретиків несторіан, зазнавши побоїв і ув’язнення. Після того, як минула буря єретичних хвилювань, преподобний Олександр провів кінець свого життя в заснованому ним Константинопольському монастирі. Помер він у глибокій старості близько 430 року, після 50 років безперервних чернечих подвигів.