Преподобний Никита Стовпник, Переяславський

Місяця травня на 24-й день

Преподобний Микита Стовпник Переяславський був уродженцем міста Переяславля-Залеського і завідував збором казенних податей і податків. 1152 року князь Юрій Долгорукий переніс місто Переяславль і кам’яний храм в ім’я Всемилостивого Спаса на нове місце. У зв’язку з витратами на будівництво міста і храму було здійснено посилений збір податей з жителів міста. Микита, який керував цими зборами, нещадно грабував жителів, збираючи величезні суми грошей для себе. Так тривало багато років. Але милосердний Господь, який бажає всіх грішників врятувати, і Микиту привів до покаяння.

Одного разу він прийшов до церкви і почув слова пророка Ісаї. Немов громом, був вражений він цими словами, що проникли в глибину серця. Однак вранці він вирішив запросити друзів, щоб у веселій бесіді забути жахи минулої ночі. Господь знову закликав Микиту до покаяння. Коли дружина почала готувати обід для частування гостей, то раптом побачила в киплячому казані людську голову, яка то спливала, то руку, то ногу. У жаху покликала вона чоловіка, і Микита побачив те ж саме. Раптово в ньому прокинулася заснула совість, і Микита ясно усвідомив, що своїми поборами він чинить як убивця. “На жаль мені, багато я згрішив! Господи, настав мене на шлях Твій!” – з такими словами вибіг він із дому.

У трьох верстах від Переяславля стояв монастир в ім’я святого великомученика Микити, куди і прийшов вражений страшним видіннями Микита. Зі сльозами він припав до ніг ігумена: “Врятуй душу, що гине”. Тоді ігумен вирішив випробувати щирість його покаяння і дав перший послух: три дні стояти біля монастирських воріт і сповідувати всім, хто проходив повз, гріхи свої. З глибоким смиренням Микита прийняв перший послух. Через три дні ігумен згадав про нього і послав одного ченця подивитися, що він робить біля монастирських воріт. Але чернець не знайшов Микиту на колишньому місці, а виявив, що він лежить у болоті; він був вкритий комарами і мошками, тіло його було в крові. Тоді сам ігумен із братією прийшов до добровільного страждальця і запитав: “Сину мій! що ти робиш із собою?” “Отче! Врятуй душу, що гине”, – відповідав Микита. Ігумен одягнув Микиту у волосяницю, сам ввів у монастир і постриг у чернецтво.

Усім серцем прийнявши чернечі обітниці, преподобний Микита проводив дні й ночі в молитві, співі псалмів і читанні житій святих подвижників. З благословення настоятеля він поклав на себе важкі вериги і на місцях своїх чернечих подвигів викопав два глибокі колодязі. Незабаром преподобний посилив свій подвиг – він викопав глибоку круглу яму і там, поклавши на голову кам’яну шапку, став, подібно до древніх стовпників, на полум’яну молитву. Тільки блакитне небо та нічні зірки бачив він із дна свого стовпа-колодязя, та вузький підземний хід вів під церковну стіну – ним преподобний Микита ходив до храму на богослужіння.

Так, подвизаючись добрим подвигом в обителі великомученика Микити, преподобний Микита і сам завершив життя мученицькою кончиною. Одного разу вночі родичі святого, які приходили до нього для благословення, спокусилися на його блискучі вериги і хрести, прийнявши їх за срібні, і вирішили оволодіти ними. У ніч на 24 травня 1186 року вони розібрали покриття стовпа, убили подвижника, зняли з нього хрести і вериги, загорнули їх у грубе полотно і втекли.

Перед ранковим богослужінням паламар, який прийшов по благословення до святого Микити, виявив розібраний дах і повідомив про це ігумену. Ігумен із братією поспішив до стовпа преподобного і побачив убитого святого, від тіла якого виходили пахощі.

Тим часом убивці, зупинившись на березі річки Волги, вирішили поділити здобич, але з подивом побачили, що це не срібло, а залізо, і кинули вериги у Волгу. Господь прославив і ці видимі знаки таємних подвигів і трудів святого. Тієї ж ночі Симеон, благочестивий старець Ярославського монастиря в ім’я святих апостолів Петра і Павла, побачив над Волгою три яскраві промені світла. Він повідомив про це настоятелю монастиря і старійшині міста. Собор священників і численні городяни, що зійшлися до річки, побачили три хрести і вериги, які “яко древо у водах волзьких плавають”. З благоговінням і молитвами перенесено були вериги в обитель великомученика Микити і покладено на гріб преподобного Микити. При цьому відбулися зцілення. Близько 1420-1425 рр. святитель Фотій, митрополит Московський, благословив відкрити мощі святого Микити. Ігумен монастиря з братією звершив молебень, потім відкрили бересту, якою було обгорнуто нетлінне тіло, але раптом могила закрилася землею, і мощі залишилися під спудом. У 1511-1522 рр. було споруджено боковий вівтар в ім’я преподобного Микити, а в XIX столітті протоієрей А. Свірелін склав акафіст святому.

Тропарі, кондаки, молитви та величання