Преподобний Никита, стовпник Переяславський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 24-й день / травня на 23-й день – Собор Ростово-Ярославських святих / червня на 23-й день – Собор Володимирських святих

Преподобний Никита, стовпник Переяславський, був уродженцем міста Переяславля-Залєського і завідував збором казенних податків. 1152 року князь Юрій Долгорукий переніс місто Переяславль і кам’яний храм в ім’я Всемилостивого Спаса на нове місце. У зв’язку з витратами на будівництво міста і храму було здійснено посилений збір податей з жителів міста. Никита, який керував цими зборами, нещадно грабував жителів, збираючи величезні суми грошей для себе. Так тривало багато років. Але милосердний Господь, Який бажає всіх грішників вспасти, і Никиту привів до покаяння.

Одного разу він прийшов до церкви і почув слова пророка Ісаї. Немов громом, був вражений він цими словами, які проникли в глибину серця. Однак вранці він вирішив запросити друзів, щоб у веселій бесіді забути жахи минулої ночі. Господь знову закликав Никиту до покаяння. Коли дружина почала готувати обід для частування гостей, то раптом побачила в киплячому казані то людську голову, яка спливала, то руку, то ногу. У жаху покликала вона чоловіка, і Никита побачив те саме. Раптом в ньому прокинулася совість, що спала, і Никита ясно усвідомив, що своїми поборами він чинить як убивця. «Горе мені, багато я согрішив! Господи, настав мене на шлях Твій!» — з такими словами вибіг він із дому.

У трьох верстах від Переяславля стояв монастир в ім’я святого великомученика Никити, куди і прийшов вражений страшним видіннями Никита. Зі сльозами він припав до ніг ігумена: «Спаси душу, яка гине». Тоді ігумен вирішив випробувати щирість його покаяння і дав перший послух: три дні стояти біля монастирських воріт і сповідувати всім, хто проходив повз, гріхи свої. З глибоким смиренням Никита прийняв перший послух. Через три дні ігумен згадав про нього і послав одного ченця подивитися, що він робить біля монастирських воріт. Але чернець не знайшов Никиту на колишньому місці, а виявив, що він лежить у болоті; він був вкритий комарами і мошками, тіло його було в крові. Тоді сам ігумен з братією прийшов до добровільного страждальця і запитав: «Сину мій! що ти робиш з собою?» «Отче! Спаси душу, яка гине», — відповів Никита. Ігумен одягнув Никиту у волосяницю, сам ввів у монастир і постриг у чернецтво.

Усім серцем прийнявши чернечі обітниці, преподобний Никита проводив дні і ночі в молитві, співі псалмів і читанні житій святих подвижників. З благословення настоятеля він поклав на себе важкі вериги і на місцях своїх чернечих подвигів викопав два глибокі колодязі. Незабаром преподобний посилив свій подвиг — він викопав глибоку круглу яму і там, поклавши на голову кам’яну шапку, став, подібно до древніх стовпників, на полум’яну молитву. Тільки блакитне небо й нічні зірки бачив він з дна свого стовпа-колодязя, та вузький підземний хід вів під церковну стіну — ним преподобний Никита ходив до храму на богослужіння.

Так, подвизаючись подвигом добрим в обителі великомученика Никити, преподобний Никита і сам завершив життя мученицькою кончиною. Одного разу вночі родичі святого, які приходили до нього для благословення, спокусилися його блискучими веригами й хрестами, прийнявши їх за срібні, і вирішили оволодіти ними. У ніч на 24 травня 1186 року вони розібрали покриття стовпа, убили подвижника, зняли з нього хрести і вериги, загорнули їх у грубе полотно і втекли.

Перед ранковим богослужінням паламар, який прийшов по благословення до святого Никити, виявив розібраний дах і повідомив про це ігуменові. Ігумен з братією поспішив до стовпа преподобного і побачив убитого святого, від тіла якого виходили пахощі.

Тим часом убивці, зупинившись на березі річки Волги, вирішили поділити здобич, але з подивом побачили, що це не срібло, а залізо, і кинули вериги у Волгу. Господь прославив і ці видимі знаки таємних подвигів і трудів святого. Тієї ж ночі Симеон, благочестивий старець Ярославського монастиря в ім’я святих апостолів Петра і Павла, побачив над Волгою три яскраві промені світла. Він повідомив про це настоятелю монастиря і старійшині міста. Собор священників і численні городяни, які зійшлися до річки, побачили три хрести і вериги, які «наче дерево у водах волзьких плавають». З благоговінням і молитвами перенесено були вериги до обителі великомученика Никити і покладено на гріб преподобного Никити. Під час цього відбулися зцілення.

Близько 1420–1425 років святитель Фотій, митрополит Московський, благословив відкрити мощі святого Никити. Ігумен монастиря з братією звершив молебень, потім відкрили бересту, якою було обгорнуто нетлінне тіло, але раптом могила закрилася землею, і мощі залишилися під спудом. У 1511–1522 роках було споруджено боковий вівтар в ім’я преподобного Никити, а в XIX столітті протоієрей Олександр Свірелін склав акафіст святому.

Тропарі, кондаки, молитви та величання