...
Житія святих,  Лютий

Преподобний Никифор і Геннадій Важеозерські

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 9-й день / травня на 21-й день – Собор Карельських святих / липня на 1-й день – Собор Санкт-Петербурзьких святих (перехідне)

Преподобний Никифор народився у Важеському погості, поблизу від річки Свірі. Про дитинство і юність його відомостей не збереглося. Відомо тільки, що він походив із благочестивої селянської сім’ї та в домі батьків був навчений страху Божому. У той час увесь Олонецький край був сповнений славою про високі подвиги й благочестя преподобного Олександра, який вже заснував на річці Свірі обитель на честь Живоначальної Трійці. Анітрохи не дивно, якщо навколишні жителі часто відвідували Свірську обитель, допомагали її будові або ж залишалися в ній назавжди. Никифор прибув до обителі вже ченцем близько 1510 року і був прийнятий преподобним Олександром у число братії, оскільки святий ігумен знав про подвижницьке життя преподобного Никифора, про те, що він носив важкі вериги на тілі своєму.

Кілька років прожив преподобний Никифор у Свірській обителі. Преподобний Олександр бачив його чесноти, розумів духовну користь, яку приносив братії Никифор, дякував Богові. Зі Свірського монастиря преподобний Никифор здійснив дві великі подорожі: одну – за наказом преподобного Олександра до новоєзерського подвижника Кирила, іншу, з власної волі, – до Києва на поклоніння Печерським угодникам.

Преподобний Олександр поклав на Никифора послух – вирушити до преподобного Кирила, в межі Білого озера, в обитель Воскресіння Христового, і випросити у ігумена благословення і молитов, поговорити з ним та повчитися від нього чернечого життя і уставу монастирського. З радістю прийняв Никифор доручення-послух і вирушив у далеку дорогу. Через кілька днів він благополучно досяг західного берега озера, де розташоване село Кобилина гора, за дві версти від обителі, що лежала на протилежному березі. Наступав вечір. Подорожній відійшов до лісистого північного берега озера і там заснув.

Тим часом преподобний Кирил в цей час звершував у своїй обителі вечірнє келійне правило. Закінчивши його, подвижник сам попрямував на берег, узяв невеликий човен і відплив до північного берега озера, де спочивав преподобний Никифор. Звідси вони переїхали в монастир Новоєзерський, де преподобний Никифор пробув вісім днів, розділяючи молитовні подвиги монастирського братства і тішачи слух свій повчальними бесідами ігумена. Імовірно, після того преподобний Никифор здійснив своє паломництво до Києва.

Преподобний сказав своєму ігумену: “Отче, я відходжу до Києво-Печерського монастиря Пресвятої Богородиці та преподобних отців Антонія і Феодосія. Ти ж моли за мене Бога, щоб заради святих молитов твоїх благополучно звершити мені шлях свій”.

Преподобний Олександр засмутився: він не хотів розлучатися з доброчесним старцем і почав благати преподобного Никифора, щоб він перебував із ним у монастирі, поки Бог не розлучить їх. Але преподобний Никифор не схилився до його благання і, тільки втішаючи подвижника, говорив йому, що, розлучаючись тілом, вони нерозлучні будуть духом. Зі сльозами розлучилися преподобні старці.

З подорожі до Києва преподобний повернувся з палким бажанням влаштувати власну монастирську обитель і, імовірно, в такому намірі був підтриманий преподобним Олександром. Обходячи й оглядаючи різні місця на батьківщині, він зупинився нарешті там, де незадовго закінчив свою земну мандрівку преподобний Геннадій, та заснував монастир і в ньому храм на честь Преображення Господнього. Багато років віддав преподобний своїй обителі, побудував десять келій, очистивши місце від лісу й осушивши болото, і випросив царську грамоту на володіння навколишньою землею. Завершивши таким чином справу, що давно турбувала його, преподобний, оточений зібраною ним братією, мирно помер 9 лютого.

На початку XVII століття Олонецький край був спустошений іноземцями, які бродили всюди. Розграбовано було й обитель, влаштовану преподобним Никифором, ченців прогнали, а майно знищили та вивезли. Але пам’ять про преподобних Геннадія і Никифора не зникла. Коли минули небезпеки, над спільною могилою преподобних було відновлено каплицю, а потім мало-помалу відновилася й обитель. У 1846 році вона здобула самостійне існування, а 1854 року їй було дано дозвіл над мощами преподобних збудувати храм на місці давньої дерев’яної каплиці. Цей храм, з благословення Святішого Синоду та Олонецького архієпископа Аркадія, 8 серпня 1858 року освячено було в ім’я Всіх святих, у сонмі яких вдячна пам’ять тубільців споконвіку шанувала преподобних Геннадія і Никифора.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобным Геннадию и Никифору Важеозерским, глас 4

Я́ко свети́льницы пресве́тлии, преподо́бнии отцы́ на́ша Генна́дие и Ники́форе, на брег Важее́зера всели́стеся и равноа́нгельное житие́ в пусты́не соверши́ли есте́. Отню́доже и по сме́рти исцеле́ния источа́ете, ди́внии чудотво́рцы Каре́льстии. Те́мже и мы, притека́ющие во оби́тель ва́шу, со умиле́нием и любо́вию глаго́лем: моли́те Христа́ Бо́га спасти́ся душа́м на́шим.

Ин тропарь преподобным Геннадию и Никифору Важеозерским, глас 1

Сла́ву ми́ра сего́ презре́вше, преподо́бнии,/ пусты́нное житие́ возлюби́ли есте́,/ ду́ши же Бо́гу до́бре повину́вше,/ посто́м, бде́нием и моли́твою де́моны препобеди́ли есте́/ и, житию́ а́нгельскому непоро́чно поревнова́вше,/ на Небесе́х мзду трудо́в ва́ших восприя́ли есте́./ Сла́ва да́вшему вам кре́пость,/ сла́ва венча́вшему вас,// сла́ва де́йствующему ва́ми всем исцеле́ния.

 

Ще в розробці

Знайшли помилку